Якщо порівнювати з домайданним періодом, то кількість таких агресій над журналістами суттєво збільшилася. Це пов'язане з тим, що, по-перше, ті випадки, коли били журналістів під час Майдану, навіть було двоє вбитих, вони не розслідувані, і так і не зрозуміло, коли вони будуть розслідувані. А безкарність, як відомо, породжує безкарність.

І другий негативний фактор, звичайно, що у нас після Майдану в зв'язку з війною залишається нестабільність в суспільстві, тобто агресія виявляється не лише по відношенню до журналістів, але й до них в тому числі. Тобто перший фактор — що не розслідувані справи і не покарані ті, хто там був, вбивав, арештовував журналістів під час Майдану. Відповідно, ті, хто нападає на журналістів, вони відчувають свою безкарність, адже поліція, як і в домайданний період, з якоюсь дивовижною впертістю не хоче порушувати кримінальні провадження за ст.172 — за перешкоджання законної діяльності журналіста.

Особисто я не прихильник ідеї, коли розповідають, що у нас затикали всім рота, що у нас диктатура і так далі. Якщо промоніторити ЗМІ, то можна побачити, що влада критикується достатньо вільно. Звичайно, є ЗМІ, які більше прихильні до влади, які менш прихильні, також можна припустити, що існують і якісь кулуарні впливи. Але, в принципі, ви бачите критику і Порошенка, і Гройсмана, і ВР, і депутатів.

Це винахід останніх двох років — коли політики почали вести телевізійні передачі, і ведучі-політики верзуть таке, що ні на яку голову не налазить, адже це неможливо слухати. Їхня критика не спирається на якісь факти, а це ретрансляція якихось міфів, які де-факто до реальності не мають жодного відношення. Якщо раніше був один Шустер, де вони приходили і плели всі свої дурниці, то тепер вони самі вже почали вести передачі. Це просто ганебне явище. Словом, цирк поїхав, клоуни залишилися. Але тим не менше, якщо хочете, це теж прояв свободи слова.

Але, звичайно, існують «хвороби» — замовний матеріал як з боку влади, так і з боку противників влади, а також в самій владі йде боротьба. Тобто, в принципі, ситуація зі свободою слова залишилась, мабуть, як і раніше, єдине поліпшення ситуації, що зараз активно лобіюються питання про необхідність прозорості власності.

Окремо хотілося б зупинитися на тому, що я — прихильник беззаперечної свободи слова, за винятком тих випадків, коли це порушує закон на зразок розпалювання міжнаціональної ворожнечі або до закликів територіальної цілісності України. У нас повинен бути специфічній підхід, специфічне ставлення до тих, хто має стосунок до Росії. В Україні існують ЗМІ, які відверто фінансуються Москвою і які є її рупором. До чого це призвело в Криму і на Донбасі, ми знаємо. Тому не можна робити вигляд, що це просто звичайне ЗМІ, повинен був би бути відпрацьований якісь інший підхід.