Українське військо тривалий час є лідером громадських симпатій у державі, посідаючи в рейтингу довіри різноманітних соцопитувань 2-3 місця після церкви та волонтерів. У цьому світлі соціологія підтверджує очевидний тренд і вказує на це явище як на дорожню карту для роботи урядовців, недержавного сектору, бізнесу, політиків, медіа та й самого війська. Армія нині перебуває у багатоаспектному фокусі уваги. Її імідж нерідко є синонімом іміджу держави. Але якщо говорити, власне, про соціологію не як про інструмент віддзеркалення, а й і як інструмент управління та впливу, то у нас почасти забувають, що ця наука давно й успішно використовується у військовій справі. Причому буквально як окремий різновид зброї.
Українці почасти звикли уявляти соціологів як таких собі майстрів виявляти громадську думку зазвичай для потреб політичних проектів, маркетингових діагностик і, відповідно, різнокаліберних маніпуляцій, пов’язаних із згаданими галузями. Проте практична соціологіядавно є прикладною наукою, здатною змінювати поведінку величезних мас людей і контролювати її. Це своєрідна соціальна інженерія, що або розкриває внутрішній потенціал певної соціальної системи, або формує в ній слабину і знищує її. Вона здатна творити штучну соціальну реальність як концепт існування певного суспільного феномена, явища (держава, колектив, норми, тенденції громадської думки). Прийомами соціальної інженерії успішно користуються дипломати, розвідники, політики і військові. Її складовою частиною ще в середині ХХ ст. стає військова соціологія. У 1960-ті в США кількість лабораторій соціальної інженерії, порівняно з кінцем 1940-их, зросла з однієї до 130. Багато з них працювали в інтересах оборони та спецслужб. Їхнім головним завданням стало соціальне прогнозне проектування як механізм формування громадської думки. На нашу біду, стрімкий інтерес до соціальної інженерії, як до каналу впливу, а потім і гібридних агресій, зріс у Росії з приходом до влади путінців, хоча школа військової соціології має глибоке коріння, що сягає часів напередодні Першої світової війни.
Військова соціологія вивчає військо як соціальний інститут, а війну – як соціальне явище. Її цікавлять процеси, що відбуваються всередині армійської корпорації, світоглядне, ціннісне, мотиваційне наповнення кожного її сегмента. Вона розробляє сценарії дій відповідно до оточуючого соціального ландшафту – ставлення людей на території до армії, взаємин з іншими соціальними інститутами. Так, півтора десятиліття в РФ діє Соціологічний центр Збройних Сил Росії. А для проведення операцій стратегічного рівня Кремль утримує цілий штат соціологів, зокрема українського походження.
Доволі впливовою і значно прогресивнішою є військова соціологія в НАТО. Зокрема американці багато зробили для розвитку у війську потужної ідентифікаціївсередині професійної групи, сформували підтримувальну стратегію для позитивного іміджа армії в суспільстві. Військова соціологія там – добре фінансований прогнозний інструмент. Найзнаніший у згаданому сенсі – Науково-дослідницький інститут поведінкових та соціальних наук Сухопутних військ США (штат – понад 1 тис. фахівців).Подібні центри є в американських ВМС і ВПС. У Великобританії соцдослідження проводять військові психологи, у ФРН –Інститут соціальних досліджень Бундесверу.Цікаво, що перше класичне військове соцдослідженняпровели наступного дня після атаки японців на Перл-Харбор.Його об’єктом ставособовий склад піхотної дивізії. Тоді ж уряд США створює Управління фактів і кількісноїінформації (Office ofFactsandFigures).Воно мало інформувати громадянпро надзвичайні події й реагування на них влади, і вивчати громадську думку. На час війни в цю секретну структуру прийшли десятки вчених. Загалом є дані, що до 70% дослідницьких проектів, які розробляють на соціологічних факультетах вишів США, фінансують військовіабо розвідслужби.
Гібридну агресію готують соціологічні спецоперації
Доктор соціологічних наук Ігор Рущенко зауважує, що Україна не змогла вчасно застосувати «протиотруту», яка знешкодила б антинаціональну соціальну мобілізацію 2014-го у найпроблемніших точках країни. Він визнає: у нас практично немаєєдиного корпусу військових теоретиків, політологів, соціологів, соціальних психологів, котрі б системно розробляли тематику, пов’язану з війнами нового типу. Ниніїї соціальний складник випадає з поля зору військових дисциплін, військової стратегіїі тактики. Це така потужна зброя, як підривні соціальні технології, які противник розробляв і ЗАВЧАСНО застосував на майбутньому театрі воєнних дій. В Україні ж говорити про розвиток військової соціологіїпоки не доводиться. А от Кремль в останні роки залучив багато фахівців соціально-гуманітарної сфери для вирішення стратегічних завдань. Зокрема, розробки соціальноїкомпонентигібридної агресії.
«Соціологія недостатньо вивчена вітчизняними силовиками як повноцінний інструмент не лише аудиту, діагностики процесів у соціумі, а й і як інструмент впливу та ухвалення рішень, – говорить Директор соціологічного центру «Імідж-контроль» Костянтин Малєєв. – Політики і комерційний сектор давно це зрозуміли. Але є запити і в інших царинах. Приміром, військовим журналістам цікаво, як впливають на цільову аудиторію тексти й загалом контент. А треба ж іще знати, як діє кремлівська пропаганда в динаміці на наших людей, зокрема, служивих. У гібридній агресії головним об’єктом нападу є свідомість людей. І що думає населення про будь-які дії армії й держави загалом, має принципове значення. Зрештою, саме це населення і визначить, чия це територія. Звісно, її можна утримати силою, але це дорого і ненадійно. І виявляється, що цього населення ми… просто не знаємо!».
«На очах у здивованої світової публіки у нас відібрали Крим. І це Росія зробила на підставі воістину гігантської кількості соціологічних замірів, – упевнений Костянтин Сергійович.– Так, вони дещо помилялися.Я добре знаю, хто це робив і які в них існували похибки. Головна з них – уявлення, що вдасться захопити територію аж до Дніпра. Але, якщо підійти суто теоретично, вони були праві. Діяти саме так їм дозволяла соціологічна упевненість, що їх деінде підтримають. Росіянам таки вдалося зобразити проксі-війну (війна чужими руками – авт.) в Україні, особливо, якщо йдеться про Донбас. Вони невтомно і системно проводили аудит українського ландшафту громадської думки щонайменше з 2004-го. Очевидно, це була підготовка як елемент стратегії. Ці люди перевіряли певну ідею – власне, розколу України на сегменти. І постійно прагнули нащупати, де конкретно пролягає межа між ними. Той же український дослідник Євген Копатькосвого часу отримав відповідно до указу Путіна російське громадянство саме за те, що відпрацьовував подібні кремлівські замовлення».
Отже, почасти сучасна війна починається тільки тому, що існують установлені умови для того, щоби її вести. І ці умови є буквально соціологічними.Тобто, політичне керівництво агресора має картину як поводитиметься те чи інше населення, якщо туди посунуться його танки: вітатиме їх, чи підкладатиме міни.
«Соціологи про нашу арміюмало що відають. – каже Костянтин Малєєв. – Тут є багато питань, на які варто знати відповіді, аби ухвалювати правильні рішення. Інакше якось «раптом», у самий непідходящий момент, керівництво з’ясує, що не знає своїх людей!А от щоби якісно вивчати настрої на окупованій території, потрібна спеціальна програма і ресурс. Інструментарій для цього є».
Соціологи можуть багато зробити для зміцнення обороноздатності країни. Звісно, за умови належного фінансування. Приміром, розвивати спеціальні технології на кшталт методик так званої формуючої соціології. Це, власне, імітація під соціологію, але вона – достатньо серйозна зброя. Умовно кажучи, в районах, що нас цікавлять, проводять масові опитування, де задають питання, які формують громадську думку, а не віддзеркалюютьїї. Отже, час звернути увагу на соціологію як на ще один різновид боротьби з путінською агресією.