Що стосується саме політологічної ситуації із заручниками в рамках розмови Порошенка з Путіним, думаю, що ні для кого не секрет, що гуманітарний контекст війни Росії проти України завжди був на першому місці. І як на всіх міжнародних зустрічах, так і на тих чи інших форматах, і в Мінському форматі в тому числі. Думаю, що і в РФ, і в Україні розуміють важливість цього питання, тому що по мірі того, як Україна поступово позбавлялася залежності і вразливості від РФ — економічної, політичної, інформаційної, звичайно питання заручників було болючим фактором і дієвим тиском на Україну.
Якщо згадати, хто виводив під Адміністрацію президента матерів — ми пам'ятаємо, як Надія Савченко це робила, і в той же час синхронно відбувалися мітинги в Росії під Українським посольством з вимогою до України щодо заручників. І це звучало дуже дивно — чому ці вимоги не звучать до РФ, особливо якщо відбувалась така синхронність акцій і в РФ, і в Україні. Тобто це використовувалось у тому числі, як би це цинічно не звучало, як привід для напруженості — дивіться, влада не докладає нібито зусиль для того, щоб звільнити заручників. Це вписувалось в такий пропагандистський штамп, що з цією владою війна закінчиться не швидко. Тому в цьому сенсі питання заручників було дуже важливо, адже це життя і долі родичів.
Наскільки я розумію, були раніше підтвердження щодо телефонних розмов Порошенка і Путіна. Їх було небагато, всього лише кілька, але вони відбулися за останній рік-два і стосувались теж заручників. Ми можемо помітити, що Україна ніколи цю тему наперед не анонсує звільнення, тому що боїться, що щось може змінитися, що Росія може передумати, щоб якось не вплинути на той процес, який відбувається.
Повертаючись до питання, чи буде здійснюватися процес обміну заручниками, ми не знаємо, але той факт, що цей процес розпочався в кінці року, це вже є позитивом. І думаю, що він триватиме через те, що він є предметом консолідованого тиску позицій України і Заходу.