Ситуація довкола “Нафтогазу” і “Газпрому” юридично здавалось би абсолютно однозначна, безпроблемна, бо ми маємо а руках всі козирі. Але треба розуміти, коли з другого боку країна, яка офіційно заявила, що ігнорує принципи міжнародного права, в тому числі і ті, які зафіксовані в договорах, які ж сама підписувала, то однозначного позитивного ефекту бути не може. І все-таки, попри дуже неоднозначні результати в цій ситуації, думаю, що вона для нас абсолютно на позитив, навіть якщо вона не дасть того ефекту, який напряму випливає з рішення Стокгольмського арбітражу.

Про що йдеться? Річ в тому, якщо подивимось на передісторію, що сама угода, підписана за вказівкою Тимошенко на той момент Дубиною, вона була для України дійсно невигідна, але за рядом цілого ряду оскаржень Стокгольмського арбітражу, які відбулися останнім часом після досить тривалої наполегливої роботи, угоду кардинально вдалося поміняти в ціновій політиці, в об'ємах поставок, що Україні вигідно.

Сказав би, що це економічна вигідна для нас річ, а політично — міна сповільненої дії. Нас зобов'язали на два останніх роки дії цієї угоди відновити принцип “бери або плати” на умовах, які для України безумовно вигідні. Це низька вартість, яка відповідає звичайній європейській, яка нижче, ніж та вартість, за якої ми купуємо зараз реверсний газ з ЄС. Це об'єми, які нас задовольняли, - 5 млрд кубів з можливістю пониження до 4 млрд, ми навіть були б зацікавлені і на вищі об'єми, але це рішення Стокгольмського арбітражу нас повернуло до того, що ми певний період зобов'язані, а не можемо, купувати саме ті об'єми газу, нехай і за вигідною ціною, але з країни, з якою, здавалось би, ми вже припинили відносини в питанні постачання газу. Тобто дуже важко виривались з цієї залежності, але зіскочили вже з газової голки.

І тут, давши нам дуже вигідні умови, Стокгольмський арбітраж сказав, що “в цю золоту клітку ви ще на 2 роки мусите плвернутися”. Клітка вже стала не чавунною, а золотою, бо вона вже була вигідна для нас економічно, але політично, коли у нас є війна з Росією, це зрозуміло, що може дати свій негативний ефект, що в решті решт і відбулося.

Вертаємось до останнього рішення. Всі попередні рішення “Газпром”, попри всі обурення, проковтнув. Вони змирилися з тим, що вони по всіх основних пунктах програли. Так, є кілька пунктів, по яким ми не виграли, але всі ці штрафні санкції, які витягувались поза 40 млрд дол., які вимагав “Газпром”, були скасовані через несправедливість.

Останній пункт в нашому судовому протистоянні з “Газпромом” стосувався недонадання об'ємів для транзиту, а це був основний заробіток України в цій ситуації. І арбітраж виніс те рішення, яке росіян дуже боляче вкололо — вийшло так, що за газ Росія ще винна Україні, а не навпаки. Це вже стало ляпасом.

Але думаю, що тут є нюанс, як поводити себе політично, коли ти маєш різні завдання і цілі. Оскільки більшість діячів в Україні, політиків і спеціалістів паливної сфери були зацікавлені все-таки дістати максимальні результати зі Стокгольмського арбітражу, отримати економічний, а не політичний ефект, то, напевно, поведінка для такого випадку була не зовсім правильна, це тріумфальні заяви про нашу перемогу — ура, прекрасно, ура, Росія програла!

Думаю, що Росія проковтнула б і цей ляпас, якби не тріумфальні наші ура, які були підхоплені достатньо серйозно по світу і які дали неприємні відчуття Путіну перед виборами. Йому хочеться тріумфально вийтм, а тут йому розказують публічно на вісь світ, що він програв, що його обвели, як дрібного шулера, вивели на чисту воду.

І відповідно це привело до політичного рішення. Перше — не виконувати рішення Стокгольмського арбітражу. Пункт другий — розривати угоду, яка на даний момент дійсно для України була вигідною, а для Росії не дуже. Сказати, що вона була збитковою для Росії, не можна, вона все одно прибуткова, але вже тих вигод вона не сулила. І розривати угоду саме на цій стадії, коли вже вона не була угодою, як в 2009 році.

І тут виникають дві обставини. Обставина перша. Оскільки Росія відмовляється віддавати борг, визнавати пеню, яка капає кожен день, то ми дістаємо юридичне право за рішенням Стокгольмського арбітражу, яке визнають у всьому світі, вимагати накладення арешту на майно “Газпрому” за кордоном. А там є майна ой-ой-ой. І майна, і частка статутних капіталів, і “Газпромавіа”, і все на світі. Тобто насправді ми можемо по суті паралізувати діяльність “Газпрому” за кордоном.

Дуже болісно мають ставитися до цього ті, хто має виконувати це на місці, тобто представники правових структур європейських держав в ЄС. Але все одно шлях до поступових таких дій є, хоча зрозуміло, що все і одразу ми отримати не зможемо. Але нам це дає можливість банкротити “Газпром”.

З одного боку, це нібито позитивно. З другого боку, ми мусимо зрозуміти, що це є гра дуже надовго, що в ній можуть бути політичні наслідки, коли Росія буде підсилювати ескалацію будь-яких конфліктів не тільки на Донбасі. Навіть не симетричні відповіді в вигляді терористичних дій на нашій ГТС і тому подібне. Тому ту треба бути готовими до політичних, військових наслідків таких дій.

І ще один момент, до якого “Нафтогаз” виявився не зовсім готовий. Отримавши рішення Стокгольмського арбітражу щодо того, що ми будемо найближчі два роки купувати ці обмежені об'єми газу у Росії, ми перестали реально опікуватися тими контрактами, які були у нас з європейськими постачальниками теж за хорошу ціну. Тепер вона вже вище, ніж та, по якій б ми отримували з Росії, але не набагато, вигідну ціну, яку б ми могли далі зафіксуаати. Угоди, контракти є, вони не розірвані, але зафрахтовані об'єми газу, які б давали можливість отримувати його за дешевими цінами, проведені не були, тому що розраховували, що газ буде з Росії.

Відновлювати поставки з Росії ми мали з 1 березня, і в ніч на 1 березня “Газпром” повертає платіж України і каже, що ніякий газ ви не отримаєте, ми розриваємо контракти. Зрозуміло, що це колосальні штрафні санкції знов-таки на “Газпром”, це додатковий мільярд доларів, який в перспективі ми отримуємо, але в далекій перспективі. Але це ознака того, що вже сьогодні звідкись треба цей газ брати.

Його вдалося взяти зі спотових запасів у Польщі, але, за різними підозрами, яка за ціною в рази більша, ніж вартість того, по якій були зафрахтовані об'єми газу в Європі. Плюс давайте не забувати, що поляки теж ризикували: в холодний період вони віддали нам фактично повністю весь резерв. Попри всі наші протиріччя на історичному ґрунті, поляки все ж себе поводять, в інших питаннях — і в військових, і політичних, і економічних, як справжні партнери. І вони нам віддали свої резерви, хоча, звичайно, вони уже добре заробили, але ризикували. І ми перекрили зараз цю історію.

Чисто юридично ця переплата, яка у нас вийшла, вона відбулася з вини “Газпрому”, який не виконав свої зобов'язання, і ми в судовому порядку можемо вимагати стягнення з нього саме цих сум. Тому, з одного боку, нібито ми не програли, але з другого, це буде дуже важкий процес, який, поки Росія відчуває себе сильною і потужною, нам реалізувати до кінця буде неймовірно важко.

Це буде дуже болісно, і думаю, що нас ще чекають дуже серйозні неприємності. Тобто економічно ми, по суті, виграли. Політично ми точно виграли, тому що зіскакувати з російської газової голки, навіть якщо вона золота, все одно треба. Не існує такого поняття, як вигідні, корисні угоди з Росією, тому що там політика домінує, а політика там проти нас. Тому, як сказав з початку, все до кращого. Але це все до кращого буде тягнути за собою дуже серйозні загрози і економічні, і торгові війни, і диверсії, і т.п.

І основне — зараз Росія під цю ситуацію починає дотискати Європу до необхідності запускання “Північного потоку -2” і турецький проект. Поки що вона себе показала як ненадійний постачальник, тому ситуація неоднозначна. Зовсім це не означає, що західні країни остаточно зараз підуть їй в обійми в тих питаннях. Але це може закінчиться і тим, що європейці почнуть купувати газ з Африки в більших об'ємах, і з районів Північного моря. І так само це може закінчиться тим, що вони, відчуваючи певну безвихідність на найближчий час, все ж таки підуть на ці проекти.

І в одному, і в другому випадку все закінчиться тим, що наша ГТС, яка йде з боку Росії, яка розрахована тільки на великі об'єми, яка не може працювати з малими об'ємами, якби ми прокачували європейський газ на схід до своїх основних економічно-промислових регіонів, що вона помре. І от це вже велетенські збитки, тому що в певний момент, коли вона взагалі перестане працювати, відновити її вже буде практично неможливо. Тому ми повинні готуватися до того, що весь дохід від транзиту рано чи пізно у нас закінчиться остаточно і на ньому треба буде ставити крапку.

І друге — нам чисто технічно треба щось робити з цією системою. Вона ж заповнена технологічним газом, вона мусить підтримувати тиск, всі інші речі. Це коштує неймовірних грошей. Тому для нас зараз виникає дуже серйозна економічна проблема. Думаю, що це та ціна, яку варто заплатити за економічну незалежність.