Свято 8 Березня — це взагалі-то індивідуальна річ. Але за власними спостереженнями, багато хто сприймає цей день, в першу чергу, як вихідний. А що стосується дискусії навколо 8 Березня, то ймовірно, що мова йде про те, чи треба його залишати державним святом, чи ні. Все ж таки, у різних країнах в цей день вкладають різні змісти щодо самого дня і щодо того, як потрібно його святкувати.
Наприклад, в Європі, в окремих країнах, цей день не є вихідним, але він вважається днем жіночої солідарності. На власні очі спостерігала, коли в Італії зустрічались подруги, влаштовували собі посиденьки, умовно кажучи, вони виходили пити каву в цей день, і саме це сприймається як день жіночої солідарності. У нас це має певний радянський присмак. Але загалом мені здається, що навіть якщо відмінять це свято на рівні держави, тому що дійсно дивно святкувати цей день офіційно, а не формально, що хто хоче — той святкуватиме. Тому що загалом цей день все-таки носить позитивний контекст, тому що, як би не було, мені особисто приємно бачити, коли хтось дарує жінкам квіти, мені це додає позитиву. Ніхто ж не забороняє, що не можна вітати жінок.
А от щодо ролі самої жінки у суспільстві, то це багато в чому залежить від менталітету. Якщо ми порівняємо азійський менталітет, то там взагалі традиції такі, що не можна порівнювати роль чоловіка і жінки. Якщо ми порівняємо європейські підходи, то ми побачимо, що за багатьма напрямками абсолютно жінки і чоловіки рівні, якщо ми кажемо про професійну складову. Якщо ми візьмемо пострадянські країни, звичайно у нас є певний пережиток, але він, мені здається, більше пов'язаний зі слабкими інститутами держави і суспільства. Так, щоб сказати принципово, що є притиснення по всіх сферах жінок, то ні, але все ж таки виходячи з пострадянського менталітету, певна незбалансованість кількості присутності на державних посадах чи в інших сферах, звичайно, є. І така традиційна роль, що жінка — це берегиня, у нас, звичайно, домінує.
Але ця складова поступово буде вирівнюватися. Наприклад, узяти декрет, то зараз можуть йти як жінки, так і чоловіки. Це вже визначається в родині, як це питання краще владнати. В цьому випадку вже нема чіткої прив'язки, що жінка — це виключно родина, а чоловік — це кар'єра і забезпечення. Тут в значній мірі багато чого залежить від менталітету: він у нас не настільки аж європейський, але це пов'язано з тим, що ми просто ще вчимось в багатьох сферах відстоювати інтереси тих чи інших соціальних груп, в тому числі якщо ми кажемо про гендерну складову. Але в той же час він не традиційній і не обмежений тією же культурою, релігією, як це є не порівнювано в країнах Азії. Жінки не носять паранджу, але те, що складніше буває реалізовувати професійні складові, це факт.