Достатньо подивитися на події на Майдані чи в зоні АТО, щоб усвідомити, що ніякої різниці між українськомовними і російськомовними українцями немає. Є окрема певна група людей, яка вибудувалась десь в 90-х роках, яка називає себе «я просто русскоязычный», бо в нього через горло не пройде сказати, що він російськомовний українець. Така категорія дійсно існує, вона, до речі, дуже вузька, цих людей не так багато, але вони, як правило, є основою всіх ватних сепаратистських рухів тощо. Коли ми говоримо про них, то варто ставити до них основну претензію — це психологічний сепаратизм і життя минулим. Найчастіше це є радянські советские граждане, вони й росіянами себе не називають, тому що они еще советские. Навіть ті, які народились після розпаду СРСР, такі речі передаються і мають набагато більшу тривалість, ніж життя одного покоління. До цих у мене є дійсно питання щодо їхнього вміння входити в нормальний суспільний ритм.

А що стосується пані Фаріон, яка назвала російськомовних громадян «розумово відсталими зрадниками і найбільшою проблемою України» — вона сама колись була активним комуністом, при тому в ті часи, коли більшість з Компартії виходило, вона починала там будувати партійну кар'єру. Потім вона пішла в іншу крайність. Ну, це буває, але її заяви дуже часто носять надмірно провокативний характер, і дають дуже гарний ґрунт тій самій російської пропаганді. Тому ліпше б вона таких речей не розказувала, тому що все більше з'являється думок, чи не працює «Свобода» спеціально на російські канали, тому що зрозуміло, що це використають масово, і зараз, думаю, пару українських телеканалів будуть цю цитату цілими ефірами розбирати як основну подію тижня, хоча це абсолютно маргінальна постать, яка не має якихось серйозних впливів і значення.

Це є абсолютно певна провокативність, з одного боку, з другого боку — персональне бажання епатажності. Дуже погано, коли епатажність робиться на речах, які заторкують струни людської душі — це є епатажність на мові, на релігії, заяви, що хтось не може бути повноцінним громадянином через те, що він не такий. Таких речей не має бути, бо це є удар по українству взагалі.

Кожний процес — це як певна пружина, коли ти її згинаєш, то потім все одно вона розігнеться в протилежний бік. Цей процес, який зараз йде, він ще не є однозначний, тому що з двох боків є певні сили. З одного боку, ще залишається російський політичний тиск, з другого боку, йде розгинання пружини. Все відбудеться дуже просто. До старту масової русифікації в Україні були в Україні в російськомовні, і українськомовні, і співвідношення їх було достатньо серйозне в напрямку україномовних. В певний момент відбулися дуже чіткі конкретні акції.

Узяти для прикладу той самий Донбас. В 80-ті роки був один день, коли всі школи Донбасу перевелися 100%-во на російську мову. Так, потім частину українських шкіл повернули, але дуже мало. Але до того в сільських районах були виключно українські школи, тому що там просто не було росіян. В містах були школи, в яких в абсолютній більшості, тому що все одно в основному населення було україномовне на Донбасі, крім приїжджих, для яких була обмежена кількість російських шкіл, всі інші були україномовні. І було прийнято рішення з гори, що Донбас — це такий знаковий регіон, «в котором должно быть все по-русски». І в 80-х роках було повністю припинено освіту на українській мові одномоментно. І зараз, коли вона відновлюється, цей процес буде йти десь до певної межі. Якщо його не стимулювати якимось українськими діями в стилі Фаріон, а просто з боку держави розвивати нормальні умови для вивчення української мови, ставлячи жорсткі умови тільки по одній сфері — це сфера чиновництва.

Чиновник зобов'язаний в своєму діловому мовленні говорити державною мовою. Все. Крапка. До інших питань нема — це їх вибір мови. І цей процес буде йти до того моменту, доки пружина не займе своє нормальне місце. Тобто потенційно україномовні громадяни, яким в голову вбили, що вони російськомовні, вони методом цієї пружини все одно поступово будуть повертатися до української мови. Цей процес абсолютно природній. Тобто скільки б ви не стискали пружину, коли ви її відпустите, вона повернеться до певної межі.

Тобто якась специфічна додаткова українізація все одно дасть тимчасовий ефект, тому що пружина відійде настільки, наскільки є потенційно внутрішньо в душі україномовних громадян. Ніхто не знає, скільки їх є, але можна оцінювати, що десь в районі 80% населення України так чи інакше за кілька-надцать років в спокійному режимі виберуть для себе українську мову, тому що ті, кого її позбавили, до неї вертаються. А ті, хто психологічно вважали себе російськомовними і ними були, вони ніколи україномовними не стають. Але завжди є винятки, їх не так багато. Тобто метод пружини такий: вона завжди вертається до свого стабільного стаціонарного розміру. І так й буде.