Насправді говорити про те, що в наш час в країні є якийсь планомірний тиск на свободу слова в Україні, тим більше цілеспрямований з боку влади, мені здається перебільшеним. Зрозуміло, що ніхто не любить критики. Тут сумнівів немає, це є загальноприйнятим у всьому світі, але миритися з нею і шукати законні способи спростування, виправлення, переконання, це і є якраз найвищий пілотаж для нормальних політиків. Звичайно, можна зробити, як зробила свого часу Юлія Володимирівна, коли була прем'єр-міністром — провела через суд рішення, яким заборонили ЗМІ критикувати рішення і дії Кабміну України. Але це вже є повний абсурд, адже до такого доходити не можна.
Є методи інші, коли до ЗМІ вриваються силовики, унаслідок чого там відбуваються потужні обшуки, йде вилучення найголовніших серверів, обмеження діяльності тощо. Зараз можливість цього дуже обмежена. Прецеденти такі були, але після введення в дію норм законів, які називались протиперевірочні, тобто проти кошмарення бізнесу, вони сильно обмежили такі можливості. Мені здається, що останній, хто ще попав під такій момент з вилученням серверів, це був медіа-холдинг “Вєсті”. В них обшуки пройшли буквально за пару днів до набуття чинності відповідного законодавства. Воно дійсно обмежило можливості силовиків якраз в тих нюансах, які для будь-якого бізнесу, а тим більше для медійного, дуже болісні — це паралізування їхньої комп'ютерної бази, серверів і тому подібного. Тому в цьому плані все теж набагато спокійніше.
Тепер переходимо до подій, які виниклі навколо “Інтеру”, “РИА Новости”, ну й були якісь нюанси навколо News Оne. Всі вони дуже різні за своєю природою. В випадку “Інтера”, вибачте, але це була відверта провокація. Невідомо поки що, чи може вона мати юридичні наслідки, тому що наші закони м'якенькі. У нас можна максимум шукати варіант задоволення пристрасті через метод зневажливого ставлення до почуттів інших верств населення. Але в Росії вони виписані в законодавстві дуже чітко. От якщо б в Росії вийшов би подібний матеріал “Інтера” був, то там би за ним плакала гарантована тюрма, адже в російському Кримінальному кодексі є відповідні статті. В українському кодексі таких чітких статей нема, але ми розуміємо, що, користуючись цим, “Інтер” дійсно робив провокацію, спрямовану на збурення ситуації 9 травня.
Ситуацію, яка склалася, можна назвати так: відверта мобілізація на якісь деструктивні загальні дії і плюс щоб викликати й певний вогонь на себе. Якою була реакція? Реакція була з боку певних громадських організацій, мається на увазі з боку Національні дружини, які вважають, що вони можуть перевищити свої можливості громадських організацій і займатися тим, чим має займатися тільки влада, тому що тільки влада має монополію на застосування сили. В даному випадку вони не перейшли тієї межі, за якою вже настають якісь певні кримінальні дії. Тобто не вривались на територію каналу, вони не заблокували доступ на територію каналу для працівників – блокування там взагалі не було, це було демонстративне пікетування. Чи може відбуватися пікетування каналу, якщо воно не перешкоджає проходженню? Абсолютно може, і це є нормальна практика в будь-якій країні. Тому ту не було чогось недопустимого.
Коли ми говоримо про засідання Нацради — ну, дійсно відбулася достатньо безпрецедентна ситуація: телеканал кинув певний виклик суспільній моралі, і на це мала бути якась реакція. Чи будуть якісь оргвисновки, чи буде це стосуватися ліцензії “Інтеру”, поки що ніхто не знає. Насправді складно із впевненістю сказати, що для “Інтера” при дуже ліберальному українському законодавстві можуть наступити якісь оргвисновки. Може, і можуть, але на “Інтері” напряму робили кроки, спрямовані на таку реакцію.
Коли ми говоримо про “РИА Новости”, це зовсім інша ситуація. При всьому тому, що це абсолютно російське інформаційне агентство, яке діяло в Україні від певної української юридичної особи. І це є колосальною проблемою, тому що ми вимушені нарешті визначитися з тим, що основне є не те, де зареєстроване підприємство, а хто є кінцевим вигодонабувачем і дає безпосередньо його управління. Але в даному випадку до нього як до інформаційного агентства не приходили, до нього прийшли, власне кажучи, шукати матеріали, не зв'язані з роботою агентства, а зв'язані з роботою однієї конкретної людини, головного редактора, якого звинувачують в цілому ряді речей, які носять провокативний і диверсійній характер. Це речі мають бути підтверджені в суді. Зараз говорити з певністю, що ці злочини дійсно були скоєні, ми не можемо, але його звинувачують в державній зраді. Це не робота медіа, це є дуже важкий злочин. І в даній ситуації, мені здається, порівнювати з тим же “Інтером” не можна.
Коли ми говоримо про News Оne, то канал зробив цілий ряд відвертих інформаційних провокацій, але реакцією на його дії були тільки певні громадські структури, які до них підходили. Та ж сама ситуація була і з ZIKом, коли там було карикатурне нібито блокування телеканалу, з одного боку, але всі спокійно заходили, тому що всі інші під'їзди будівлі були відкриті, і жодних проблем з ефірами не виникало. Тобто і одні, і другі на цьому дуже відверто піарились, тому що насправді там взагалі не було якогось втручання з боку держави.
Насправді ми маємо ситуацію, коли частина певних олігархічних телеканалів керується напряму з Росії, частина підзвітні своїм олігархам і грається в свої ігри, і вони роблять дійсно іноді інформаційні провокації. Іноді вони виходять до рівня реальних кримінальних злочинів. Тому мало б бути якесь реагування. Мені здається, що якраз ми можемо ставити претензії владі, що цього реагування переважно якраз не вистачає на інформаційні ресурси.