Тарас Чорновіл. Російський список смерті
31.05.2018 11:07

Тарас Чорновіл. Російський список смерті

Дорога Бабченка до Нюрнбергу

Почнемо з самої постаті журналіста Аркадія Бабченка. Він не є конфліктним, адже не сунеться в українські справи, це дуже відрізняє його від емігрантів з Росії, які, приїхавши сюди, починають нас вчити, як ми маємо у себе будувати розвинуту систему демократії, при тому, що ми всі бачимо, як вони її у себе побудували.

Треба розуміти, що типово для більшості ось цієї братії, яка приїжджає до нас, це те, що свого часу вони були серед дуже активних учасників тих груп, які привели до влади Путіна. Путіна ж до влади привели демократи, і про це варто не забувати. В той період була жорстка мало не війна між тими, хто об'єднувався навколо Єльцина, і комуністами і лівацькими силами. І всі наші нинішні емігранти з Росії сьогодні нас повчають в Україні.

І Бабченко кардинально відрізняється від них: він пише або про ситуацію на війні і описує те, що витворяє Росія, або пише про внутрішні російські обставини, висміюючи нинішню російську недолугість, відсталість, він жорстко робить висновки проти російського режиму тощо. Тому у нього в Україні ворогів не то що не було і не має, їх за означенням не може бути. Він не має якихось фінансових особливих ресурсів, адже не займається якимось бізнесом.

Історія Бабченка в Україні почалася з того моменту, коли йому фактично винесли смертний вирок після літака Ту, який впав над Чорним морем, який віз хор Александрова, «бойцов идеологического фронта». Тоді багато хто з українських журналістів писали про те, що це не є невинні жертви, це є військові злочинці, які їхали підтримувати агресію і бойові дії саме в той момент, коли були ледь не найстрашніші події. І він в тому числі, ще перебуваючи в Росії, написав подібну річ, що «эти люди не достойны сочувствия». Після того почалося неймовірне його цькування, залякування, погрози життю, і він був змушений покинув Росію. Він перебрався спочатку до Чехії, потім до нас, хоча в Україні він був не раз.

Тож складається таке враження, що вже починається вибудовуватися певна схема: в якийсь момент в Росії спецслужби виносять вирок смерті. Вони можуть шукати, можуть підбирати якусь подію, можуть просто стояти в черзі, але рано чи пізно, якщо людину визнали «предателем», на її життя буде скоєний замах. І тут не може врятувати абсолютно ніщо. Нещодавна історія зі Скрипалем тому показовий доказ: його обміняли і передали його Лондону, але там вже висіло, що «он предатель, он должен быть убит». Тому спецслужбі зачекали кілька років, чи просто дійшло до того, чи підняли з архівів, що було таке рішення, — і поїхали його вбивати.

Моє перше враження відучора, не знаючи ще про спецоперацію СБУ, - це відчуття якогось жаху, обурення, злоби. Коли відбуваються подібні події, оцінюючи ситуацію з російськими спецслужбами, згадується фраза «розстрільні списки». Тому відчуття були якраз в цьому контексті — що і Бабченко пішов по списку і будуть наступні. Тому можна стверджувати, що існує «список смерті», який свого часу написали в групі ФСБ, тих, по кому хтось прийняв рішення їх вбити. На територіях будь-якої країни світу після будь-якого проміжку часу російські спецслужби приходять і вбивають тих, кого хочуть. І захистити тут може тільки одне — це має бути таке упередження для Росії, такий неймовірний санкційний удар, після якого вона б не піднялась. І попередження, що ще один такий випадок — і ми не будемо розбиратися, хто, навіть не будемо чекати слідства. Але ж цього нема, і тому Росія продовжуватиме це і далі .

Ось так планують ритуальні вбивства, і Росія їх проводить в різних точках світу, просто ми знаємо не про всі. Ми не знаємо, що відбувається з такими вбивствами в азійських країнах, там же теж багато людей, які десь щось робили в Росії і мусили звідти тікати. В Сирії багато людей вбивали абсолютно цілеспрямовано — тих, які пішли проти тих ляльководів, які грались з сирійськими іграми, а ми думаємо, що це якісь мусульманські розбірки. І таких речей буде дійсно багато, поки Росії не переломлять хребет, от тій системі державного тероризму, тому що ми не можемо вже інакше трактувати Росію, як не державу-терориста.

Перехопити, зупинити такі злочини насправді дуже важко. Проблема у виконавців єдина в тому, що, як правило, вони діють не самі безпосередньо, а наймають тут місцевих. Очевидно, що є координатор, який працює на підбір, на орієнтацію, на контактування. Дуже ймовірно, що він має виходи, якісь контакти з середовища правоохоронних органів, принаймні спілкується з ними, може якимось чином перетинатися з російською діаспорою, або з певними групами активістів в середині України. Плюс, напевне, що ця людина може мати контакти з АТОшниками і добровольцями. Це той, хто координує, і доки така людина не виявлена, подібні злочини можуть продовжуватися.

В даній ситуації, слава Богу, що злочин не відбувся, вірніше, він відбувся, але не був завершений до самого вбивства. І це прекрасно. І це ознака того, що СБУ, принаймні, вийшло на середовище, де наймали вбивць. Тобто вони вирахували доброю аналітичною роботою, за якою шукають виконавців, жертв, і за цією методикою вийшли на людину, яка не є безпосередньо координатором, очевидно, але вийшли на людину, яка була організатором. Це вже дуже серйозний рівень при організації злочинної змови. Тому насправді це ознака доброї успішної роботи.

Що буде далі? На сьогоднішній день ми маємо виконавця, який стане свідком, тому що він не став скоювати злочин, він почав працювати з СБУ. Ми маємо організатора злочину. Але все питання в тому, чи має на сьогоднішній день СБУ вихід на вищу ланку. Тому що зрозуміло, що організатор має достатньо серйозні матеріали і є не низовим якимось там «шісткою». Він є особою, яка знає про інші злочини, які готувались, через нього йшли грошові ресурси, тобто це є людина достатньо значного впливу. І чи можна буде вийти через нього на безпосередніх замовників злочину? Питання поки що риторичне. Якщо вдасться вийти на замовників, це питання буде розкручуватися вже на міжнародному рівні, що буде підставою робити відповідні заяви в ООН про Росію — країну-терориста. Якщо не вдасться вийти вище, навіть посередньо, на опосередкованих даних такі звинувачення робити можна. Просто тоді те, що називається на журналістському сленгу «дорога до Нюрнбергу», може бути трошки довше.

Только экстренная и самая важная информация на нашем Telegram-канале