Захист народних депутатів полягає в наданні їм індемнітету, тобто неможливості кримінальної відповідальності за висловлювання під час виконання своїх зобов'язань, і імунітету, тобто надання згоди на притягнення до відповідальності виключно парламентом з використанням необхідних процедур. В Україні депутати мають імунітет максимальний, оскільки у ряді країн він є обмеженим, тобто депутата можна затримати і заарештувати у випадку вчинення ним важких злочинів чи знаходження на ньому слідів від цього злочину і в багатьох інших випадків. Є частина імунітету, коли депутат має його виключно в стінах парламенту, тому в деяких країнах депутати тривалий час живуть в парламенті, поки їх адвокати знаходять способи домовитися з поліцією чи з іншими розслідувальними органами.

Причина згоди Конституційного Суду України прийняти зміни в Основному Законі в частині скасування депутатської недоторканності прийняття, назвемо це повним імунітетом для депутатів України, пов'язана була з тим, що в молодій країні, яка здійснила відрив від СРСР, від комуністичної системи, незалежність депутатів і звіт їх українському виборцю має головну особливість для того, щоб сформувати незалежну законодавчу владу. В свою чергу вона виключно залежить від самих депутатів: чим більше незалежність депутатів, тим більше законодавчий орган влади, як гілка влади, може бути незалежним. В цьому контексті дискусія навколо скасування депутатської недоторканості чи її обмеження в Україні має виключно піар-політичний характер, і вона виникає тоді, коли починається календар перевиборів влади, тобто парламентської, президентської влади. І саме це використовується як інструмент боротьби одних політичних партій, в основному опозиційно налаштованих лідерів громадської думки, проти чинної влади, і, перш за все, депутатського корпусу.

Зважаючи на те, що депутат реалізує так чи інакше волю виборців в парламенті, він має мати достатньо високий ступень незалежності від впливу на нього адміністративних виконавчих органів уряду, тоді ж він має цю незалежність реалізовувати в певних імунітетах. Інша справа, який об'єм цього імунітету має бути. Вважаю, що він має бути обмеженим, і для цього треба підійти кваліфіковано з юридичної точки зору. Не так, як ми проводили реформу прокуратури, поліції, інші реформи в дуже складних сферах, де фактично отримали дуже серйозні провали, бо ці системи сьогодні не працюють належним чином. Тому для того, щоб не ліквідувати представницьку функцію українського народу через своїх депутатів в парламенті, щоб держава мали певну ступень незалежності, потрібно зберегти її, але обмежити з огляду на відповідальність за скоєння важких злочинів; при затримані їх отриманні хабарів; при наявності у них, наприклад, в особистих речах вибухових пристроїв тощо; при передачі в парламенті грошей в конвертах (простими словами – зарплати для депутатів).

Думаю, що в цьому контексті потрібно відпрацювати цю конституційну норму таким чином, щоб, з одного боку, зберегти незалежне представництво депутатів в парламенті від виборців, і можливість реалізовувати ту частину установчої функції українського народу, яка делегована саме законодавчому органу. З другого боку, унеможливити поширення корупції і використання імунітету як певного мандату на вседозволеність, на вчинення злочинів під прикриттям політичної діяльності в парламенті. Унеможливити покупку депутатів, покупку номерів в списку тощо. І тут необхідно цю дискусію проводити максимально публічно, в тому числі з огляду на рішення Конституційного суду, яке приймається в закритому режимі. Дуже важливо було б, щоб судді Конституційного суду провели спеціальний брифінг для суспільства, в якому б висловили свої міркування з точки зору об'єму депутатської недоторканості.

Особисто висловлюю супротив скасуванню депутатської недоторканості в цілому, оскільки це перетворить після обрання депутатський корпус у заручника виконавчої влади, в заручника уряду, в заручника тих, хто буде мати реальний імунітет. А сьогодні його мають поліцейські, прокурори, які можуть порушити в будь-який час кримінальну справу проти депутата, який не буде мати недоторканість. З іншого боку, бажання багатьох політиків сказати про те, що це унеможливить корупцію, вирівняє шанси для всіх, хто хотів би прийти в парламент, підвищить конкурентність, має під собою певну логіку, але вона не є достатньою для того, щоб ліквідувати по суті незалежний законодавчій орган. І тут треба бути вкрай обережними, перш за все політикам, які намагаються використати цей процес для боротьби з нинішньою владою.

Так, парламент має найменшу довіру в суспільстві, він високо корумпований, але це питання не тільки депутатів, це питання системи, яка створена в Україні, і нею треба більше опікуватися. Оскільки стримання противаги, які мають існувати, вони серйозно модифіковані, і ступені скасовані, їх немає, а вся влада поступово може зосередитися в одному центрі — в Адміністрації президента. В зв'язку з цим мені здається, що цією темою можуть маніпулювати з різних боків, що є небезпечно. Потрібно відкрита, сучасна, проєвропейська дискусія про саму функцію законодавчого органу, про його місце в системі гілок влади, про його місію, яка пов'язана з тим, що він має обслуговувати інтереси всього українського народу. А для цього йому потрібна в вищій ступені незалежність, яка б гарантувала політичну діяльність опозиції. Найбільше від скасування депутатської недоторканості постраждає опозиція, оскільки в Україні немає незалежного суду, незалежних розслідуючих органів, і таким чином після того, коли буде скасована депутатська недоторканість, фактично опозиції існувати не можна буде.