Для прикладу, мусульманство, конфуціанство чи іудаїзм все-таки зосереджені більш локально. Але це означає одне: якщо вона є світова релігія, то вона неминуче має геополітичний вимір.
Сталося так з різних причин, що православ'я стало символом східного християнства. І це східне християнство, м’яко кажучи, немає своєї території; це східне християнство, яке, можливо, духовно було вище чи однаково з іншим християнством, але політично воно супроводжувало систему, яка завше проповідувала підданство, деспотизм, ізоляціонізм і ворожість до Заходу. І зараз ці риси максимально експлуатує Кремль. В цьому сенсі можна сказати, що православ'я у виконанні Кремля — це те ж саме, що іслам у виконанні арабських фундаменталістів, тобто принципово антизахідний, принципово проти людських прав, нетерпимості, зокрема до жінок тощо.
Тобто Україна є на фронті, зокрема геополітичному. І тут релігія не є нейтральною. Україна зокрема має аж чотири християнські церкви. Очевидно, що тут питання не легке, і воно ускладнюється тим, що одна з православних церков — Московського патріархату, дуже сильно була і залишається бути прив'язаною до влади, майже державної релігії, але не в нашій державі. І це означає, що неминучі такі речі, як великі конфлікти, тим більше, коли та держава, де православ'я майже державне, воює зараз в Україні і з Україною, хоча цього не визнає.
Мені дуже жаль, що навіть найбільш правовірні християни, навіть ті, які стараються бути далекі від політики, будуть жертвами цієї геополітики так чи інакше. Однак можна розглянути ситуацію навпаки: якщо в Україні є щирі християни, а вони точно є, бо це ті люди, які думають про гідність, про спасіння, про духовні речі, і їхнім завданням є робити все, щоб церква звільнилася від цього геополітичного і політичного конфлікту. А це можливо тільки тоді, коли зміниться влада в Кремлі. Тому це питання з дуже багатьма невідомими, яких дуже багато, як на землі, так і на небі.
Але переконаний, що і західний християнський світ пройшов через релігійні війни. І це були дуже криваві, дуже жорстокі війни, але так чи інакше захід дійшов до якогось способу життя один з одним в християнстві — конфесії і таке все інше. І маю тільки надію, коли це станеться і в нашому просторі, що колись східне християнство пройде через той період, який у нас зараз є, такої відкритої проголошеної чи не проголошеної війні, але для цього треба сильно працювати.
Завше наводжу такий приклад. В священній Римській імперії одним з головних символів є Карл Великий, який хрестив імперію франків, яка потім стала священною Римською імперією. Він сам себе проголосив імператором чи змусив Папу проголосити імператором, але це є Папа чи імператор, який в уяві французів є французом, в уяві німців є німцем. Вони навіть по-різному називаються. І дуже довго французи і німці вели боротьбу за те, чий є Карл Великий — чи французом, чи німцем. В об'єднаній Європі в 50-60-х роках, коли сталося примирення Франції і Німеччини, рішення було вже простим — він є батьком об'єднаної Європи.
Тож так само вірю, що колись Володимир Великий буде таким самим. Колись він перестане бути суперечкою між росіянами і українцями, чиїм він є — чи українським, чи російським, а стане символом нової об'єднаної Європи на сході. Але через це треба пройти. Нам потрібно подивитися, що було в німецько-французьких стосунках. Думаю, тут немає вибору: російський, український – нам потрібно рухатися за цією схемою. І зараз у нас конфлікт добігає стадії конечного розводу: чи зможемо ми після цього розводу знайти якогось консенсусу, як то було на Заході – ми можемо тільки побажати цього. Побажати собі і вам.