Сьогодні ми спостерігаємо турбулентність у країнах, які до того вважались і залишаються країнами стабільних демократій. Раніше таку турбулентність ми припасовували винятково для країн транзитивної демократії, якою є сьогодні Україна. Але як з'ясувалось, нині це стосується і держав-гегемонів, якими є США.
Думаю, що це пов'язано із загостренням внутрішньої політичної ситуації в самих Штатах, наближенням виборів до Конгресу, з частковим підбиттям підсумків комісії спеціального представника Мюллера, а також ситуації, яка пов'язана з інформаційним простором, з діяльністю Фейсбука і зокрема Гугла. Йдеться саме про застосування цих компаній під час виборів президента США Дональда Трампа.
Ось весь цей конгломерат, ось вся ця ситуація, весь цей тренд і впливають на заяви американського істеблішменту. Саме ця турбулентність, у якій особа Трампа грає одну з ключових ролей — його поведінка, його заяви, його спілкування з країнами, які США відносять до країн-ізгоїв, приводить до того, що ми через медійний простір відчуваємо певні коливання. Одначе вони є не настільки глобальними і не настільки титанічними, щоб все змінити, хоча ми їх сприймаємо і відчуваємо на собі.
В цьому контексті цікавою виглядає остання заява Трампа відносно того, що він готовий зустрітися з урядом ісламської Республіки Іран, навіть на умовах, що порядок денний до зустрічі не буде сформованим. Тобто для Трампа цікавим є сам факт цієї події. І тут простежується певна послідовність, адже з початком приходу Трампа до влади було оголошено, що ключовими супротивниками США є Північна Корея, Росія і Іран.
І ось Трамп протягом цього року з двома вже зустрівся, а щодо керівництва третьої держави — він вже запропонував ідею про зустріч. Тому саме в такому форматі сприймаються і ідеї про подальші зустрічі з Путіним. Це більшою мірою стиль Трампа, коли зустрічі покликані не остаточно вирішувати проблему, а принаймні грати на користь іміджу американського президента, або ж принаймні спробувати особисто відчути запити зі сторони опонента.