Росія вважає Крим своїм військовим трофеєм, і тому вважає, що може робити з ним все, що завгодно. Росія, перш за все, ці території розглядає з точки зору безпеки і оборони, як військову базу. Навіть ті, хто гаряче підтримував прихід Росії в Крим, починають розуміти, що з точки зору своїх соціально-економічних, політичних прав, вони нічого не отримали, а тільки втратили і втрачають. Виграють там ті, хто фінансуються з бюджету, як і по всій Росії, адже там будь-який розвиток і будь-яка можливість заробити пов'язані саме з бюджетом. Те, що було джерелом надходжень і прибутків в український період — туризм, сільське господарство, тепер воно занепадає внаслідок різних причин. Перш за все, тому що Росію і не цікавить саме розвиток цих сфер.
Є, звичайно, група населення, яка активно не сприймає окупацію. Не просто невдоволена, а яка активно чинить спротив законними мирними засобами. Звичайно, перш за все, на півострові на кримських татар організований дуже системний тиск метою покарання і вичавлення звідти, таким чином зачищається і змінюються демографія Криму масовими потоками людей із РФ.
Українська влада нині намагається більш-менш успішно привертати увагу до проблеми прав людини в Криму і кримських татар. Ми принаймні бачимо серйозну і якісну зміну: ніколи Україна не мала ні досвіду, ні бажання взагалі якимось чином розвивати цю тематику у міжнародних відносинах. Тепер ми маємо свої проблеми і намагаємось на цьому грати. Але поза тим, в принципі, ніякої реальної політики, ні допомоги громадянам країни, ні тим більше деокупації не проводиться.
Ще в 2014 році були прийняті закони про вільну економічну зону в Криму. Це відкрито лобістський закон українського бізнесу для того, щоб створити підстави для продовження бізнесу з окупантами на території півострова. І хоча ця зона фактично із самого початку заблокована громадськими активістами, а потім урядом, сам закон не відмінений, попри те, що Порошенко десятки разів обіцяв це зробити. Тобто навіть в цих питаннях законодавчого врегулювання цієї території маємо масу питань і проблем. Фактично не поновлено і не вирішено питання покриття українськими програмами, ефірами Криму. Не оприлюднена жодна урядова стратегія щодо Криму, навіть з точки зору деокупації.
Якщо ж брати підхід Порошенка, то ми не спостерігаємо ніяких військових дій – одні тільки переговори. На початку 2016 року він пообіцяв створити переговорний формат для цього — «Женева плюс». Відтак про це просто забули, тобто ми потрапили на чергову пусту балаканину. А Росія, між тим, користується Кримом і для ведення операцій і в Сирії, і в Азовському морі для нарощування своєї присутності, фактично витіснивши звідти Україну, ігноруючи наші інтереси – ось все це результат відсутності стратегії і бачення.
У української влади позиція щодо Криму чисто декларативна. Тому заяви можуть бути більш войовничими, ніж звичайно, але по суті вона як нічого не робила, так і не робитиме. Вона просто не знає, що робити, і не хоче думати над цим, бо для неї це занадто складне питання, ще й яке не дає прибутків.