Заклик святійшого патріарха Філарета передачі в перспективі церков Московського патріархату новоствореній українській церкві – є логічним. В його устах варто розуміти, що він буде і далі закликати вірян Московського патріархату переходити в Київський патріархат. Але це не означає, що суспільство мусить робити це в один момент, вдаючись до насильства чи змушування. Боронь Боже. Це б лише підтвердило ці припущення МП, що надання Томосу автокефальним церквам призведе до зростання напруження.
То до чого ми маємо готуватися? Якщо цей Томос буде наданий, то в Україні буде дві канонічні православні церкви — Московського патріархату і Київського патріархату. Причому хай вже каноністи і юристи говорять про те, в якому стані буде нинішня УПЦ МП, можливо, вона буде у вигляді екзархату РПЦ. Але можна з абсолютною впевненістю говорити про те, що частина українців залишиться в Московському патріархаті. І уявляти собі, що з допомогою адмінресурсу, тиску всіх українців можна буде перевести в цю автокефальну визнану православну церкву, не доводиться, тому що так не буває. Тобто ми мусимо готуватися, що Московський патріархат завжди буде присутній в історичному відтінку в Україні.
Те, що переходи з Московського патріархату до Київського патріархату будуть, це теж безсумнівно, і до цього теж треба психологічно готуватися, тому що для багатьох православних громад непереборною перешкодою до переходу в Київський патріархат був той факт, що та церква вважалася невизнаною у світі православною церквою, а це для багатьох православних означає, що паски, які будуть освячені у церкві, вони будуть не благодатні, і тому вони тримаються ось цієї канонічної церкви. Існування двох канонічних церков знімить цю проблему, і тоді вже люди будуть орієнтуватися на те, в який церкві більше задовольняють їхні релігійні потреби.
Це абсолютно добре і правильно, бо ситуація, коли автокефальні церкви не визнанні у всьому світі, а визнана лише канонічна і нею вважається лише церква Московського патріархату, — це абсолютно несправедливо. Йдеться не про кілька громад, йдеться про величезну церкву, яка є вже більшою на сьогоднішній день, ніж УПЦ МП. Тому сама справедливість вимагає, щоб світ визнав існування цієї церкви і визнав цю реальність — що в незалежній державі, яка виростала з православної традиції, щоб була незалежна православна церква.
За цими спостереженням є відповідна емоційна оцінка про те, що українська церква світла і більше християнська, ніж московська. З моєї точки зору, київська традиція завжди була більш світлою і відкритою, ніж московська християнська традиція, яка була більш аскетичною. Говорити про те, яка краще, а яка гірша, не можна, тому що в релігійному досвіді важливим є і одне, і друге. Важливою є аскеза, певна відстороненість від світу. Іншими словами, хай Господь Бог вирішує, хто був ближчий до його заповідей.
Але якщо говорити про конкретні нинішні обставини, то пригадую особистий шок, коли побачив Хресну ходу в день прильоту Папи Павла ІІ в Україну. Перед посадкою його літака в аеропорту по Києву йшли монахині Московського патріархату і офіційно молилися за те, щоб літак розбився. І ці обличчя були справді дуже похмурі, злі. І для мене це було суперечливе християнство — адже християнин не може молитися за те, щоб будь-хто, навіть найгірший ворог, переніс катастрофу, тому що християнин повинен молитися за навернення того грішника, але не за його смерть.