Очевидно, що в країні, в якій йде війна, військові паради найбільш доцільніші, ніж гей-паради. Тому, якщо у нас щороку проходять гей-паради і це не викликає такої бурхливої дискусії, то військовий парад під час війни — це потрібна річ. Навіть необхідна.
Інше питання — що таке військовий парад: це «потьомкінська деревня» чи це реальна увага суспільства до армії? Знов-таки, в умовах війни армія – є ключовим союзником і ключовою опорою держави, а отже має бути улюбленою дитиною, тобто до неї має бути загальна увага. Це один з елементів того, що армії віддається належна шана, і у влади має бути присутнє розуміння того, що армія повинна отримувати достатнє фінансування, в першу чергу, задля технічне переозброєння. І головне — армія має мати повагу від, тож недарма сьогодні соціологія показує, що ЗСУ мають найбільшу довіру з боку суспільства.
І самі люди цілком нормально ставляться до проведення військових парадів, не вважають це пережитком минулого. Очевидно, що українські паради повинні глибоко вбирати українські традиції, тому і змінилась музика, ми вже не чуємо, як на парадах грають «совєтські марші»; стали іншими однострої, вони відтворюють давню історичну традицію. Єдине, що в році є 365 днів, і в інші 364 дні увага і повага до армії має бути не менше, ніж в день параду.
Парад — це важливо. Парад — це не тільки демонстрація війська, а це можливість людям, користуючись, сучасними ЗМІ, побачити це військо у всій красі. І парад — це закохані очі дівчат, які розуміють, що справжні чоловіки — це солдати. Парад — це захоплені очі дітей, хлопчиків, які розуміють, що захищати Батьківщину — це почесно, це круто. А нам потрібно, щоб наші хлопчики хотіли захищати Батьківщину, а наші дівчата любили цих хлопців і, навпаки, не любили тих хлопців, які “косять” від армії. Тому мілітаризація країни в умовах війни — це є позитивне явище.