Візит Путіна до Меркель – це тільки власна ініціатива Путіна. Так би мовити, сам напросився. Адже не так давно Меркель зустрічалася з ним під час приїзду в Сочі, і ті домовленості залишились не виконаними російською стороною з жодного пункту. Відповідно, особливої потреби зустрічатися їм зараз не було. Але Путін нав'язав цю зустріч, і вона відбулася. Меркель її провела, м'яко кажучи, не в зовсім демонстративному прихильному форматі. Хоча за терміном це міг бути офіційний державний візит, Путіну було відмовлено, тому організували робочу зустріч. До того ж було це зроблено вечором вихідного дня, що ще додає моментів, які знижують рівень цієї зустрічі. Більше того, Меркель перед цим зробила заяву про те, що вона від цього візиту Путіна нічого особливо не очікує.
Тому насправді, коли у нас дуже активно починають розкручувати про якусь зраду, про те, що вони там про щось домовилися — вони за означенням не могли домовитися, це абсолютно два різних світи. Хоча Путін здобув один єдиний плюс, який, в принципі, можна вважати достатньо великим — він своєму населенню в Росії показав, що його не ігнорують, що його ради скрізь бачити, і на весілля його запрошують, хоча, як на мене для лідера однієї з найбільших держав світу це достатньо принизливий варіант: прилетіти до міністра закордонних справ маленької держави, Австрії, якщо вони не є дуже давніми особистими друзями. Тому насправді Путін нічого особливого і не показав, але для свого населення стараннями Пєскова можна продемонструвати, що і в Австрію його запрошують, і в Німеччині його приймають — значить, все в порядку.
Тому Путін здобув лише ось це. Чи було у нього ще завдання-максимум? Так, було очевидно, що в завдання-максимум не входило домовитись про здачу українських інтересів, тому що вже було зрозуміло, що Меркель свої домовленості з Україною виконує, і невиконання Росією Мінських домовленостей її обурює і озлоблює. Зрозуміло, що не зможе він досягти скасування невигідних для нього пунктів Мінських домовленостей, особливо повної відмови західних представників щодо позиції вводу міжнародних миротворців.
У нього, скоріше за все, була надія, бо це проривалось з деяких заяв від російського істеблішменту ще за день до зустрічі, причому вона і у нас розкручувалась деякими проросійськими аналітиками, - спробувати переконати Меркель до спільної протидії американцям. Економічний тиск на Європу їй не вигідний і він її обурює, вихід з кліматичної конвенції європейців обурює, кардинальна зміна ставлення до Ірану європейців обурює — і таких речей є досить багато. Навіть те ж саме американське дуже жорстке ставлення до “Північного потоку-2” і попередження, що він рано чи пізно може бути заблокований. Вони будуть вкладати велетенські гроші, а потім виявитися, що користуватися ним неможливо — це теж німців обурює. Але Путін, напевно, уже сильно прорахувався, коли вирішив, що саме з ним будуть готові домовитися про те, щоб дружити спільно, організовано і консолідовано проти американців. Меркель не проти б була знайти союзників для протидії Трампу, але напевне, що аж ніяк не Путіна, який є для неї все-такі набагато більшим злом і більшою загрозою.
З Трампом домовлятися важко, але є адміністрація Трампа, є інституції, є політичні сили в США, з реально можна говорити і досягати розуміння, що коли вони підуть на ці домовленості, вони почнуть їх виконувати. Путін своїх зобов'язань не виконує. Тому надії Путіна, якщо такі були, що він домовиться з Меркель проти США – вони були позбавлені будь-якого змісту.
Меркель, власно кажучи, єдине, що змогла зробити, це на брифінгу, який відбувся перед зустріччю, акцентувати достатньо чітко ті питання, на яких вона наполягає, які були неприємні Путіну. Путін власне хотів говорити про Америку, про санкції, про “Північний потік-2” і про Іран. А Меркель сказала, що “ми будемо говорити про невиконання Мінських домовленостей в Україні, а Німеччина вже стабільно останнім часом звинувачує саме Росію; ми будемо говорити про права людини в Росії (якщо зараз судити по подіях внутрішньо російських, то основне порушення прав людини — це все ж таки наші українські політв'язні, особливо справа Сєнцова); ми будемо говорити про введення миротворців ООН». І саме ці теми зараз дуже неприємні Путіну для розмови. Звичайно, що для таких незручних тем й існують закриті розмови, щоб потім не було оприлюднених протоколів. Але чи це дасть якісь ефект? Ні. Тому що насправді на Путіна може бути ефект тільки внаслідок достатньо жорсткого тиску.
Але ніякої зради на цій зустрічі для нас не відбулося. Тим більше давайте не забувати, що напередодні цієї зустрічі, це вже стало традицією, лідери, які зустрічаються з Путіним і на тих розмовах мають говорити щось про Україну, перед тим контактують з Порошенком і обумовлюють з ним свою позицію. Тому і Трамп, і зараз Меркель перед зустріччю з Путіним спілкувались з Порошенком. В даному випадку про якісь варіант зради говорити точна не можна, але, на превеликий жаль, як і будь-які спроби домовлятися з Путіним, а не тиснути на Росію, приречені на абсолютний неуспіх, тому і перемог тут теж нуль цілих нуль десятих.