Вбивство Захарченка продумане як спосіб ускладнити безпекову ситуацію для України, перш за все, на сході. Очевидно, що в стратегії гібридної війни Росії з Заходом Україна відіграє одну з важливих функцій, і ця функція пов'язана з дестабілізацією Заходу як такого. І очевидно, що проведення таких провокацій, як отруєння Скрипалів, як спроба перевороту в Чорногорії, так і кібератаки, які відбулися в Штатах, і загроза кібернетичних атак на електричні станції в Німеччині, про що говорять німецькі спецслужби, показує, що Росія таким чином буде використовувати світ для того, щоб тримати його в постійному напруженні.

Мова йде також про спробу змусити Захід відступити від Сирії, для чого проводяться навчання в Середземному морі з великою кількістю російських кораблів і авіації. І Захарченко знаходиться, здається, саме в цьому плані, і очевидно, що він має на меті ускладнити і без того складну ситуацію на сході поряд з нарощуванням воєнних зусиль в Азовському морі. Оскільки торгове ембарго, блокада Маріупольського і Бердянського портів, Керченської протоки військовими кораблями – свідчить про нарощування саме воєнних зусиль. Розміщення в Криму ракетних систем різних калібрів і різних видів, не виключено, що там може бути і ядерна зброя, показує готовність Росії до серйозного тиску на Україну для використання як буфера, санітарної зони між собою і НАТО.

Мені видається, що вбивство Захарченка було направлено саме з цією метою. Ясно, що це знаходиться в тому ж тренді, що і збиття малайзійського Боїнгу, отруєння Скрипалів, коли ГРУ і інші спецслужби, силовики за спиною Путіна діють з великим мандатом самостійності, розуміючи, що це останній термін Путіна. Таким чином вони нарощують радикальний конфлікт між ним персонально, між Москвою і Заходом для того, щоб змусити Захід піти на поступки, зважаючи, що соціально-економічна і політична ситуація в Росії, як не дивно, є достатньо стабільною і прогнозованою.

Отже думаю, що в цих умовах варто очікувати, що вбивство Захарченка може бути використано як казус Беллі, тобто для нарощування війни саме бойовиками. Зараз відбувається нарощування зусиль бойовиків, кількість їх атак, використання важкої зброї, зміна певної військової тактики, коли одночасно приймають участь декілька окремих артилерійських груп, які ведуть не просто перевірку ЗСУ, а точний знищувальний вогонь по добре укріплених позиціях і наносять значні втрати. Це говорить про те, що подібне нарощування інтенсивності наступальних атак на українські позиції – є достатньо великою загрозою, і вона є пріоритетною для Генштабу.

Зважаючи також на те, що в Азовському морі зосереджено більше 60 воєнних кораблів, включаючи ракетні катери, навіть і корвети з ракетною зброєю, це складає картину можливого наступу на українську територію як однієї зі стратегічних позицій, пов'язаних з виборами в Україні, які насуваються. Мова йде про те, щоб примусити Україну до обрання проросійського кандидата. Зрозуміло, що це практично неможливо, але у політтехнологів Росії інші плани. Фактично вони ліквідували переговорні площадки в Нормандському форматі і в Мінську, тобто фактично мова йде про припинення контактів з боку Росії, з боку переговорних груп, в тому числі і бойовиків. Відновити їх важко, зважаючи на дуже різкі заяви Лаврова та і самого Путіна.

Ми сьогодні ізольовані від можливості отримати широкомасштабні консультації з західними лідерами в Європі, яка займає досить пропутінську позицію, попри їх окремі заяви. Що стосується США, то вони надто розколоті всередині і не прогнозовані з точки зору стратегії Трампа щодо Путіна. І третій момент — ми не знаємо точно, хто в Україні є російським кандидатом. Чи він є серед вже зареєстрованих, тобто заявлених кандидатів, чи він є захованим кандидатом, покаже тільки час. Але очевидно, що саме цьому кандидату буде надана можливість вийти з цього конфлікту. Тобто буде створений гарячий пік конфлікту з бойовиками, Росія буде їм максимально сприяти, надаючи зброю, ресурси і політичну підтримку, а Україна буде намагатися знайти новий спосіб перемир'я на час виборів, хоча жодне перемир'я не працювало і працювати не буде.

Гарантів може бути два — це власні збройні сили, оснащені сучасною зброєю, які здатні завдати удару, в тому числі і по глибокій території ворога. А другим гарантом можуть виступати західні країни — США, звичайно, не Європа. І наша велика помилка була, що ми передали переговорну ініціативу Німеччині і Франції і відмовились від американців. Саме американці найбільш здатні дати нам силову гарантію, яка дозволила б нам отримати відповідну зброю і ресурси підтримки, які мають подвійний характер, який може бути використаний як військовий, але використовується як певна м'яка сила — силова дипломатія.