Білоруського журналіста Павла Карназицького, засновника порталу “Главновости”, Служба безпеки України примусово вислалаb з країни за “антиукраїнську пропаганду”.

Розберімося у ситуації. Тут є дві речі. Вони, в принципі, паралельні, але вони все-таки й окремі. Одна річ — це питання самої пропаганди, її якості, особливості, контрпропагандистським заходам. Друга річ — це є ставлення до носіїв такої пропаганди. І в даній ситуації ми не є чимось оригінальними, це є норма, яка сприймається у всьому світі і скрізь працює.

Це якщо представник іноземної держави, який є її громадянином, здійснює пропагандистські речі, які відповідно до законів України, до певних нормативних правил, чи навіть на розгляд відповідних посадовців, які мають на це повноваження, здійснює дії, які шкодять обороноздатності, безпеці держави, миру і спокою в країні, сприяють міжнаціональній, міжрелігійній ворожнечі — там величезне коло подібних речей, з яких, до речі, у всьому світі приймають рішення доволі-таки суб'єктивно.

Росія — це перший приклад того, що навіть суб'єктивно садять у тюрму. Сущенко приїхав провідати рідного брата, причому Сущенко — журналіст, який працює постійно у Франції, його заарештували, нібито він мав розвідувати якісь воєнні таємниці. Тому Росія дає приклад найбільшого суб'єктивного підходу. Але за антиамериканську діяльність покинути американський континент можуть дуже легко будь-які журналісти іноземної держави, якщо вони допустять як на території самих США, так і в своїх ЗМІ вже поза межами США, якісь дії, які принижують американців і т.п. І дуже часто це буває достатньо суб'єктивно з країнами Латинської Америки. Єдине, якщо людина показує не вибірково, а реальну інформацію, то в такому випадку, як правило, ця норма не застосовується. Але навіть тенденційні коментарі вже є достатньою підставою у більшості країн світу для видворення такої особи.

Зовсім інша ситуація виникає, якщо такі функції виконує, як це типово для “Раша Тудей”, скажімо, саме громадяни країни перебування. В тій же “Раша Тудей” журналісти, як правило, французького громадянства. Можна видворити координатора, який є російським громадянином, а вся решта залишаються і працюють в країні. І там вже застосовуються набагато складніші контрпропагандистські заходи, врешті- решт включаються санкційні процедури, часто - заборона діяльності такого ЗМІ.

І тому в даному випадку, коли встановлюється факт діяльності, яка в той чи іншій спосіб шкодить інтересам Української держави, саме держави, це не може бути пов'язане з випадами проти конкретних людей, а саме антидержавна політика, антидержавна пропаганда, то в такому порядку людину видворяють без жодних питань. І тому якщо там були такі факти, а вони, найімовірніше були, це видворення є абсолютно у порядку речей.

Річ у тому, що ми як держава стараємось дуже обережно поводитися з представниками Білорусі. У нас внаслідок того, що Білорусь втрачає просто експрес-темпами своє право суб'єктності і підпадає все більше під контроль Росії і російських спецслужб, виникатиме все більше проблем з Білоруссю, але той залишок добросусідських відношень і певних гарантій, які на сьогоднішній день може надавати Лукашенко, для нас є дуже важливим.

Згадаймо, коли вводився воєнний стан, то він вводився, крім кордонів з РФ,також в областях, які межують з окупованим Придністров'ям, але не вводився в областях, які межують з Білоруссю. Це є ознака того, що все-таки ми стараємось попри всі загрози з Білоруссю зберігати більш-менш нормальні відносини. І тому видворяти білоруського журналіста, якби не було на це якихось причин, точно б ніхто не ризикнув.

Від країни, яка у нас оголошена агресором, російських журналістів, очевидно, за якісь навіть незначні порушення могли б виставити за межі України. Але для білоруського журналіста, якщо його видворили з України, це могло б бути або незаконне відвідування окупованих територій через закриті пункти пропуску, або другий варіант — дійсно пропагандистські дії: або в середині України провокативна діяльність, або публікації в самій Білорусі чи в російській пресі відверто провокативних речей. Тому в даному випадку питань немає.

Щодо контрпропаганди. Перемогти контрпропаганду можна, як і будь-яку іншу діяльність, спрямовану проти держави. Все питання в ресурсах. Чи можна воювати з російською армією і не йти на якісь незручні, невигідні переговорні процеси, шукати формати? Звичайно, що можна, тільки для цього треба мати як мінімум оборонний бюджет більший, ніж в Росії, і структурне озброєння більше, ніж в Росії. І тому навіть європейські держави йдуть на якісь там домовленості, передомовленості, заграють з Путіним, а США, які не мають у цьому потреби, перед Росією не заграє і гупає кулаком по столу, і Росія мусить, підігнувши хвоста, тікати.

Тому насправді в пропаганді ситуація абсолютно та сама. Якщо ви можете вкинути в пропагандистську машину приблизно такі ж самі гроші, як і ваш противник, ви її долаєте дуже успішно. Якщо не можете вкинути — хочеш ні хочеш, ви будете в цьому програвати. І це є дійсно проблема. Вона іноді може бути проблемою якоїсь нашої неповоротності, конституційних неправильностей, але у кінцевому рахунку все одно ми не зможемо мати 100%-них перемог, доки ми не зможемо витрачати на пропагандистську і контрпропагандистську діяльність такі ж самі гроші, як і РФ.

Мова йде і про нашу пропаганду в ЄС, США, лобістські зусилля і т.п. У нас нема таких ресурсів фізично. Для цього треба, скажімо, анулювати фінансування Пенсійного фонду і охорони здоров'я — і цих грошей приблизно вистачить на те, щоб оплатити об'єкт пропагандистських зусиль, як це робить Росія. Тому хочеш не хочеш треба видумувати якісь екстравагантні речі, треба сподіватися на те, що суспільство країни, в якій йде війна, саме буде у чомусь розбиратися Ми не можемо вести пропаганду, скажімо, на території РФ, хіба що вибірково, через якісь певні проекти, наприклад “Вата ньюз”, які йдуть через соціальні мережі і зорієнтовані на якусь телеаудіторію. Але в загальних рисах ми мусимо вибудовувати, і тут вже питання не тільки відповідних органів, які за це відповідають, але і питання до кожного громадянина — просто не сприймати російські інформаційні атаки.

Існує старе правило. Воно було використано в ООН. А ООН побудоване на елементарній логіці: інформація з рук ворога — це завжди інформація проти тебе, це завжди лжеінформація. Навіть якщо ворог передає тобі 100%-но правдивий певний матеріал — подумай, для чого він тобі його передає. Він передає його не на користь, а на шкоду. Тому суспільство має це розуміти, бо ще раз наголошую: боротися на рівних можна тільки тоді, коли ти вкладаєш точно такі ж самі ресурси, а це сотні мільярдів гривень.