Тільки 10% українців готові продавати земельні паї, при цьому майже 50% готові купляти їх. Такі результати опитування готовності населення до земельної реформи, яке було проведене Інститутом аграрної політики.

Справа у тому, що в Україні немає зараз серйозного лобі, яке могло б зробити цю тему в інтересах суспільства. Інтереси суспільства полягають у тому, щоб земля була використана для громадян України, виключно дрібними наділами, виключно тими, хто на неї працює і живе. І продавати її можна б було точнісінько таким самим. Це б призвело до того, що у нас замість одного-даох фермерів, як це є зараз, було б створено хоча б десяток або кілька десятків фермерських хазяйств. Але немає лобі, хто б це продавив.

У селян немає телевізорів, ручних політиків, які розводять демагогію навколо цього процесу. А політики, такі як Тимошенко, Ляшко і т.д., які саботують цей процес, насправді працюють на великих землевласників, бо найбільші землевласники і рейдери ті, хто були свого часу у партії Тимошенко, а зараз деякі з них і залишаються. І того, хто б вирішив цю ситуацію в інтересах суспільства, немає в нашому політикумі, тому що протягнути рішення і інтересах селян, які не мають за собою ніяких лобі, це нереально. Але для українського суспільства це було б значно краще, ніж нинішня олігархічне землевласництво, яке прикривається нібито відсутністю земельного ринку, але насправді такий ринок є в інтересах тих самих олігархів.

Нам треба, щоб цей ринок в інтересах олігархів змістився до інтересів дрібного і середнього землевласництва. Чому це важливо? Тому що дрібний і середній землевласник робить ринок, робить конкуренцію, дає можливість людям в селах заробляти, тобто розподіляє дохід більш рівномірно і спрямовує його туди, де воно виробляється, а не якісь рахунки. Крім того, ніякий олігарх не зможе народити десятки мільйонів людей, а дрібні землевласники є основою для формування в тому числі громадян.

Тому коли величезні масиви землі не заселені, то це не є добре для країни. Країні потрібна велика кількість дрібних і середніх землевласників. Велике землевласницьтво теж повинне бути, але необхідне, щоб воно було виключно в оренді, і щоб ця оренда була не дуже довгостроковою, як років 30, і щоб їх також можна було продавати, але вже в оренду. І необхідно обмежити цю оренду площами, щоб не було так, що навколо одного населеного пункту виключно один господар землю скупив — і все. Щоб зберігалась конкуренція.

Тобто необхідно, грубо кажучи, ухвалити рішення, за яким один землевласник не може володіти, наприклад, більше 10% землі господарського призначення району, і щоб не більше 20 районів, в яких цей землевласник міг володіти землями.

Тобто обмежити по площі оренду, але дозволити її в достатньо значних розмірах. Чому? Тому що це залучає і міжнародних інвесторів без власності на землю, і дозволяє реалізовувати якісь глобальні проекти. Тому велике аграрне виробництво не є супротивником, не є поганим само по собі, але воно не повинно заважати вирішенню глобальних національних завдань — таких як створення дрібного і середнього бізнесу на селі і взагалі відродження нормального життя на аграрних територіях.