Конституційний Суд України прийняв рішення відмінити кримінальну статтю про незаконне збагачення чиновників.
Це є стара історія, яка триває вже кілька років, з того моменту, як відповідна стаття була внесена в Кримінальний кодекс. Вже кілька років йде дискусія, причому на дуже різних рівнях, починаючи від популістів і демагогів, ідучи через дуже зацікавлене чиновництво. Перші дуже би хотіли, щоб “все має бути абсолютно відкрито, де, що і як”. Друга група, навпаки, хотіли б взагалі заблокувати доступ до інформації і скасувати електронні декларації. І третя група — це правники і конституціоналісти.
Вважаю, що коли ти йдеш на публічну службу, особливо коли ти дістаєш доступність до державних фінансів, до ухвалення рішень, до яких можуть бути корупційні ризики, ти маєш піти на більш відкрите життя, тобто ти маєш відмовитися від цілого ряду факторів, які називаються таємницею особистого життя. Ти маєш зрозуміти, що ти свідомо, що тебе вироком суду не прирікали на державну службу тощо, ти це вибрав для себе, ти боровся за це. Ти для того, щоб попасти на цю кар'єру, здійснив цілий ряд досить серйозних дій, і тому для тебе не можуть бути задіяні ті ж самі положення і позиції, що до будь-якого громадянина України. Але, з другого боку, не приймаю ситуації, коли все роздмухується під загальним приводом, що кожний, хто багатий, що кожний, у кого щось є, що він обов'язково тільки злодій і бандит.
Тому золота середина має бути знайдена все-таки не чиновниками і не популістами, а правниками. Яка ця золота середина? Випадок, який стосується електронних декларацій та представлення свого майна, джерел його походження, відповідності його походження законним процедурам і відповідальності за незаконне збагачення – відповідно вони мають бути в рамках конституційних норм, вони не мають суперечити Конституції. Для того, щоб зробити 100%-ну відкритість, з одного боку, а з другого — відповідальність, нам треба дещо міняти в Конституції. Треба донести, що до людей з функціями публічної влади не діють окремі норми щодо прав громадян України, які виписані в Конституції. Тоді можна б було вводити абсолютно необмежені нюанси.
Коли ми говоримо про нинішнє конституційне поле, воно закладає обмеження, тобто там не можуть бути введені норми в законодавство, які порушують презумпцію невинуватості, тому що фактично і електронне декларування чиновників, і норми відповідальності передбачають презумпцію винуватості. Тобто людина, яка представляє свої декларації, повинна виходити з того, що вона має доказувати свою невинуватість, що в неї майно є легальне. Це вже виходить десь за межі Конституції, але це ще в самому моменті декларування може бути виписане на грані. Але коли настає повна відповідальність, в тому числі відповідальність за давні нагромадження попереднього періоду, які ти не можеш пояснити, але ти не мусив їх декларувати раніше, в цьому випадку дійсно виникає певний дуалізм, протиставлення з конституційними нормами. Тобто людина згідно з цими нормами і статтями Конституції і законів, які діяли раніше, не була зобов'язана це декларувати, тобто вона не несе відповідальності за той період, але зараз певні об'єми майна можуть бути представлені для її обвинувачення.
Ось ці моменти порушення особистого життя, які сьогодні визначаються Конституцією, вони і стали питанням конституційного спору. Який має бути висновок в кінцевому рахунку? Все-таки статтю за кримінальну відповідальність і певні норми щодо декларування в даному випадку треба переписувати, тому що поміняти конституційну норму буде дуже важко. Але тут єдине, що треба не допустити крайнощів. Відповідальність за незаконне збагачення, коли ти не можеш представити документально походження цього майна, все-таки має наставати для людини, яка є чиновником. Але за період, в який людина не була на чиновницькій службі, на посаді, яка передбачає розпоряджання публічними фінансами, включати фактор відповідальності в принципі не можна. А у нас фактично людина яка тільки приступає до відповідного виконання обов'язків, вже може бути звинувачена і засуджена за незаконне збагачення. Тобто тут є ряд нюансів, які треба розбирати. Дискусія правників має потребу, має право. Зараз позиція конституціоналістів зводиться до того, що чинна норма виходить за рамки конституційності. Якщо така позиція, то треба її коригувати, а не скасовувати.