Вірнопіддані соратники Порошенка і люди Яценюка заявили про вихід із віртуальної коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді. Патетично маніпулюючи інтересами держави і б’ючи чолом новообраному президенту. Лицедійство зашкалює. Хоча, звичне для нашої дійсності фарисейство. Не можна вийти з будинку, якого немає. Не можна поділитися хлібом, який вже з’їли. Не можна вийти з коаліції, якої немає з лютого 2016 року. 43 місяці Нарфронт купався в теплому корупційному болоті і активно боровся за його власника – ще чинного главу держави. Тепер, за традицією, він намагається зберегти, хоча би нетривало, можливість дозбирати врожай з цього химерного клептократичного саду.

Перевзуваючись в умовах шторму в зелені тапочки Нарфронт, «порошенківці» тільки перегруповуються. Вони шукають формулу реваншу. Петро Олексійович не перестає заявляти, що залишається в активній політиці. Яценюк вірить в реінкарнацію. Вакарчук з «Голосом» має витіснити «Слугу» із Західної України, частково Центру та посіяти сумніви у інтернетлідерів, разом з активістами, як Вашингтонський проект. Потрібен час для перегрупування і створення нових стратегій, брендів, політтехнологій. Зламу 74% Зеленського. Якщо парламент новим президентом буде розпущений швидко, то нині правлячий політичний клас змушений, в більшості, буде покинути публічну політику. В той же час до 27 жовтня, часу парламентських виборів, тобто, через 6 місяців, у Зеленського рейтинг може просісти. Гірше, - в нього з’явиться надзвичайно агресивна опозиція. Як внутрішня так і зовнішня. Яка буде володіти переважними матеріальними та інформаційними ресурсами.

У президента Зеленського – є два варіанти по відношенню до парламенту.

Перший. Ст. 83 і 106 Конституції України дають президенту пряме право на дочасний розпуск Верховної Ради: якщо «протягом місяця з дня припинення коаліції депутатських фракцій у ВРУ» нова коаліція не була створена. Документи апарату ВРУ мають доконати факт, що коаліція «Європейська Україна» ніколи не створювалась, а такою іменувалась ситуативна більшість нардепів під контролем Банкової. Не прямо. Про це свідчить відмова керівництва парламенту та лідерів Нарфронту з БПП відновити норми Регламенту ВРУ щодо формування коаліції, які були скасовані Януковичем у 2010 році з метою узурпації влади. Разом із Конституцією 2004 року. Згідно ст. 61-64 вилучених статей, депутатські фракції більшості після консультацій підписують політичну угоду, оголошують про створення коаліції головуючим. І тут перша розтяжка: головуючий робить таке оголошення на підставі поданих до Апарату документів. Їх ніхто ніколи не бачив. Тепер друга – текст коаліційної угоди, персональний склад коаліції публікується в газеті «Голос України» не пізніше, як через 4 дні після офіційного оголошення про коаліцію. Ніхто про нього не знає.

Регламент – це лише звід правил парламентської демократії. Він направлений на максимальну відкритість представницьких зборів перед їхнім сувереном – виборцями. Тому, навіть, якщо подібні правила були скасовані, то не використання їх справедливої, правильної і чесної логіки свідчить про відсутність можливостей у фракцій парламенту створити коаліцію. Більше того, в цьому можна побачити і певний факт узурпації влади.

Заява Нарфронту мала би якось виходити із позиції органу управління коаліцією, яким до руйнування Конституційного поля Януковичем, була Рада коаліції. Як видно, ситуативна більшість в парламенті лише продовжила місію Віктора Федоровича.

Третя розтяжка – найгірша. Згідно частини 8 ст. 83 Конституції, і не діючої ст. 64 Регламенту, коаліція формує Уряд. Тобто Уряд є виключно коаліційний. Немає коаліції – немає Уряду. Повноцінного. Нова коаліція формує новий Уряд. Прискіпливі опоненти будуть посилатися на ст.115 Конституції згідно якої Уряд складає повноваження виключно перед новообраною Радою, або відставку якого прийнято відповідно до конституційної процедури. Зрозуміло, що певна колізійність норм не може скасувати конституційне право коаліції, як єдиного легітимного джерела на формування Уряду.

Навіть якщо нардепи дадуть клятву на вірність новообраному президенту, то вони швидко про неї забудуть, а ціна для глави держави співпраці з ними перетворить його у безпорадного заручника або партнера корупційних ризиків. До того ж, виникає питання демократичної легітимності його дій. Якщо в парламенті немає конституційної коаліції, то до моменту її створення у президента Зеленського, якщо він не хоче бути Петром Порошенком, немає морального, законного (конституційного) права проводити спільну законодавчу роботу із парламентом. Не проста проблема виникає також і його взаємовідносин з Урядом.

Отже, маючи на увазі ще десяток складних ризиків і викликів, у президента Зеленського небагато шансів на співпрацю із нинішнім парламентом. Звичайно, дбаючи про суспільні, національні інтереси, нардепи мали би дружно прийняти спільне рішення про непередбачений Конституцією саморозпуск парламенту. Можливо їм би вперше аплодували. Але що їм наші овації, коли у них все так вдало складалося за минулі 4,5 роки.

Другий. Зеленський може ризикнути. Як в казино. І спробувати зірвати Джек-пот. Створити нову коаліцію. За участі перевзутих в зелені тапочки двох десятків симпатиків. Підписати коаліційну угоду. Як програму діяльності коаліції і підтримки Новообраного. Переформатувати Уряд. Провести резонансні закони по зміні виборчої системи, скасуванню всіх недоторканних, реальну судову реформу разом із всією правоохоронною системою та спецслужбами, військову реформу, прийняти бюджет на наступний рік. Ідеальний план. Він може здійснитись, якщо президент Зеленський зможе уникнути олігархічної опіки і розпочати реальні затримання топ-корупціонерів та займе жорстку лінію щодо розслідування резонансних кримінальних справ починаючи із масових вбивств на Майдані.

Це може створити достатньо прогнозовані умови для серйозного політичного партійного проекту, який забезпечить президенту солідарну більшість в парламенті, партнерський його стратегії Уряд і унеможливить реванш ще міцної клептократії. Викликів у президента Зеленського буде більше, аніж зможуть порахувати його радники, певна частина з яких ще недавно ретельно обслуговувала систему олігархії. Проте, у нього є неймовірний запас крихкої міцності: 74% виборців, котрі дали йому самий сильний за роки незалежності мандат на управління країною.