Спроба президента Зеленського зіграти в геостратегічний КВН із президентом Путіним провалилася – він так і не вийшов на сцену для конкурсу капітанів-президентів. Спіткнувшись на старті на креативну розтяжку колишнього актора-пересмішника, він різко почав нарощувати на нього тиск: жорстке енергетичне ембарго, паспортизація ОРДЛО, нарощування обстрілів ЗСУ важкою артою і зростання жертв. Повна ігнорація, як в Мінську, так і в Москві, спроб розпочати новий мирний діалог. Владімір Путін занурився в українську виборчу кампанію. Як бенефіціар російських партій-блоків, що скористались слабкістю нової влади, готуються до реваншу в новообраній ВРУ. Ситуація навколо України цьому, як ніколи, сприяє.

ЄС – в складній політичній кризі. Вибух Брекзиту, нарощування недовіри до цементуючих Євросоюз ліберал-центристських політичних сил та загроза приходу до влади у провідних державах Унії химерного союзу правих популістів з лівими радикалами, все частіше ставить питання про якесь перезаснування цього унікального геополітичного об’єднання. Відхід від влади Меркель і відсутність рівного їй центрального євролідера, нервує практичну німецьку націю і ослаблює її потенціал локомотива. Два канцлера, колишній Шредер і нинішній, спільно будуючи Північний Потік-2, не бачать Київ поза російським дискурсом. Макрон бореться за власне виживання із «Жовтими жилетами» і подругою Путіна – націоналісткою Марін Ле Пен, яка виграла вибори в Європарламент. Як нинішній лідер G-7, він хоче «динамічного відновлення відносин з РФ, але не може закривати очі на воєнний жест (?) Москви» по анексії Криму. У 1919 році Симону Петлюрі французи так і не дали можливості прийняти участь у Версальському договорі, отримати гарантії державності, кордонів і основи стійкого миру. Через любов до Росії і страх перед німцями. «Нормандська група» із Франції і Німеччини тільки повторює старі помилки. Вона одночасно робить ставку на Росію і боїться її. Тому, Польща втікає під американську парасолю «Форту Трампа». Ціною у 2-3 млрд.$

США ще достатньо довго будуть бовтатися у внутрішньо-політичному конфлікті. Близькому до громадянського протистояння. Достатньо радикального, отруєного популізмом, критичного по суті і непередбачуваного по наслідках. Вибух глибинної держави несе нову світову кризу.
Україна, як не дивовижно, потрібна конфліктному прайду слона з ослом. Як перехідна стратегія. Внутрішня – Трампу для війни з Байденом. Зовнішня - для визначення основного ворога – Росії або Китаю. Після завершення епохи боротьби із глобальним тероризмом, нові США тільки кристалізуються. Президент Трамп схиляється до битви з Китаєм, оголосивши йому справжню економічну війну. Демократи переконані, що саме Кремль небезпечно маніпулює світом, і за СРСР, небезпечно озброює ворогів Америки та нарощує гібридні технології війни проти неї. Тепер вже на її ж території. Трамп, здається, готовий підписати угоду з Росією ціною України. За його логікою це принесе перемогу в 2020 році. Демократи і частина республіканців бажають перетворити Київ у передовий форпост асиметричного силового тиску на Кремль. Президенту Трампу прийдеться приймати непросте рішення – між угодою з РФ про новий світопорядок, який змушений буде визнати Пекін під тиском такого геотандему, і загрозою імпічменту. На основі досьє прокурора Міллера. Часу в нього немає.
Україна незручно й небезпечно розмістилась на краю наковальні. Якщо на ній почнуть кувати, то звідти вона може злетіти на розпечену жарівню – швидку колонізацію агресивною сусідою. Це єдиний план Кремля.
До 2024 року, часу завершення «царствія» Владіміра Путіна, запропонувати йому навіть взаємовигідний мир малоймовірно. А швидше, - неможливо. Путін не змінить стратегії припинення суверенності та державності українців. Ще у 2014 році він виставив Заходу ультиматум, образившись на цього за розпад Совєцького Союзу і стрімке розширення: гарантована Заходом відмова українців від євроатлантичного курсу, федералізація України, визнання Криму законною російською територією, створення на Донбасі квазідержавної воєнної автономії із всеосяжною політичною амністією всіх бойовиків. За кошт України. І скільки хочете – міжнародних донорів.
Президент Зеленський має визнати ці факти, або ігнорувати їх. Ввійти в історію, або знищеним нею. Середини – немає. У будь-якому випадку йому потрібно вийти із повістки війни і малоперспективного дипломатичного тролінгу Москви. Йому варто прийняти до уваги три проблеми.
Перша. Росія, що би там не говорили, критично не стомилась від санкцій. Але їх дія з кожним часовим відрізком, як послідовність Фібоначчі, прискорюється. Коли кожне наступне число втрат дорівнює сумі двох попередніх. Зупинити цю прогресію розвалу економічної бази Росії без скасування санкцій неможливо. Можна зачекати.
Друга. Поки Владімір Путін є бенефіціаром внутрішнього олігархічного консенсусу, ефективно забезпечує високу дохідність корпорацій, він не залежить від суспільної думки і може рішуче діяти у зовнішній політиці. За 5 років війни з Україною він жодного разу не пішов навіть на незначний компроміс. Навпаки, збільшує, розширює арсенал насильницької руйнації державності українців, використовує для нарощування гібридної війни не тільки воєнні засоби, але й політичні, соціальні та інші незбройні ресурси, які єзуїтськи вмонтовуються у воєнну наступальну доктрину. Йому потрібен мир як повна капітуляція. Виключно на його умовах. За це він готовий заплатити «дешевими» енергоресурсами і братськими обіймами.
Третя. ЄС не має досвіду, сил і ресурсів для тиску на Москву по відновленню територіальної цілісності України: повернення Криму і Донбасу. Євроунія – виключно політико-економічний союз в якому заправляють менеджери-бюрократи, головне завдання яких захищати Брюссель. Як центр спільної політики, балансуючи із 28 національними урядами. Крім цього, в Європі домінує складний історичний комплекс Росією і скепсис Україною. Ресурси Росії, як і її підтримка, вкрай потрібні для виживання цього конгломерату, зшитого тонкими павутинками цінностей, правил і часто критичних спільних інтересів. На відміну від США, які продовжують розглядати Росію лише як слабку, хоча і надмірно амбіційну, периферійну державу. Головна перевага все ще могутньої поствоєнної імперії полягає у вмінні і готовності застосувати будь-яку силу для захисту інтересів, держав, народів, які стають частиною їхнього національного інтересу і борються за свою свободу.
Отже, в України є, знову ж таки, три стратегії. Перша, й розроблена президентом Порошенком, може бути сформульована таким чином: довготривала війна може бути закінчена тільки миром на основі Мінських угод. Криму в них немає. Росія – не сторона конфлікту. Донбас – в довоєнних межах, із квазідержавною автономією, бомбою сповільненої дії має бути вмонтований в систему державного устрою. Зрада. Україна, як суверенна і незалежна держава, суб’єкт міжнародного права існувати повноцінно ніколи не зможе. В кращому випадку, разом із Білоруссю, як союзна держава. На чолі з Росією і оновленим президентом Владіміром Путіним.
Сунь-Цзи ще з древності бачив, що приклади за якими затягування війни принесло би країні вигоду – відсутні. П’ятирічна війна з РФ – це стратегія тяжких жертв і важких помилок, які роблять неможливим виграти битву із Москвою в непрозорій закладці колишнього президента Порошенка. Воєнний спосіб відновити територіальну цілісність безнадійно втрачений зрадництвом і жадобою влади в 2014 і початку 2015 років. Це також Сунь-Цзи. Він вказав з далекого минулого на важливу помилку вчорашнього лідера – успіху на війні досягають, старанно пристосовуючись до цілей поставлених ворогом. Оскільки Москва вчинила анексію Криму і веде криваву війну на Донбасі, Україні, відмовившись від воєнної стратегії, потрібно було, зібравши належні докази і найнявши відомих світових юристів, подати прямий позов в кримінальний суд ООН, або, на підставі Будапештської угоди, у будь-який інший міжнародний суд щодо встановлення факту неспровокованої воєнної агресії і відповідальності за всі наслідки війни держави РФ. І її всього воєнно-політичного керівництва. Разом із створенням спецтрибуналу за терористичний акт проти пасажирів Боїнга рейсу МН-17. Важливий факт, на якому зосередився би весь світ. Ми пішли манівцями.
Друга. Спробувати запропонувати Росії, через світових авторитетів а не підневільним сепаратистам, іншу, креативну стратегію мирного завершення війни. Не рухатись у згубній, втратній і принизливій повістці Петра Порошенка прямих переговорів з бойовиками через непрозорі, нелегітимні механізми Мінська. Не за планом Пінчука, який дає сьогодні поради новому президентові і скеровує ініціативи свого тестя Леоніда Кучми в контактній групі з терористами. Практично це і є закумуфльованим планом Путіна. Краще використати креатив «95 Кварталу»: Крим перетворити на вільний порт. За формулою Порто-Франко. Щось ближче до футуристичного проротства Аксьонова в романі «Острів Крим». Під спільним тристороннім протекторатом. З повною демілітаризацією, вільним ринком, незалежною політичною владою і найкращими в Європі курортами. Такий собі «Чорноморський Сінгапур». Як можливий компроміс і плата РФ за повернення в сім’ю Заходу. Щось схоже представляє собою Гонконг із 262 островами. Це ідеальний Крим в КНР, який межує з її внутрішньою провінцією Гуандун. Можливо, у нашому випадку зконструювати більш гнучкий і справедливий принцип, аніж «Одна країна, дві системи». Зважаючи на різні історії територій. У цьому напряму можна буде говорити про демілітаризовану, широку адміністративну автономію Донбасу для якого створити спеціальний план відновлення і розвитку. Ціною десь близько 150 млрд. доларів США. В три рази менше, аніж виведені кошти Ігорем Коломойським через Кіпрські відділення Приватбанку. Неможливо відновити терцілісність держави і її суверенітет, роз’єднавши Крим і Донбас.
І третя, яка може виявитися найбільш перспективною. «Забетонувати» лінію розмежування на Донбасі і адмінкордон з Кримом, перетворивши її у польову військову фортифікацію та побудувавши в другому ешелоні ще одну лінію довготривалих сучасних укріплень. Їх завдання: зменшити до нуля або випадковостей втрати військових і цивільних, створивши із дзотів, бункерів, протитанкових споруд і пасток, кулеметних гнізд, на основі імпортних фортифікаційних систем та національних збірно-розбірних промислових конструкцій систему активної оборони, яка зробить неможливим наступальні дії ворога і безнадійним його подальше озброєння. Щось схоже на модернізовану другу захисну лінію Зігфрида. Це ще й тривало завантажить велику частку внутрішньої не лише воєнної індустрії. Для зміни стратегії війни ущільнити дистанційним способом керовані мінні поля з фугасами великої потужності, залишивши на першій польовій лінії мінімальну кількість особового складу. Наростити по всій лінії бойових зіткнень і адмінкордоном з Кримом ракетну артилерію і ракетні війська, які потенційно здатні нанести масовану значну шкоду у відповідь на провокації і на внутрішній території ворога. Із більш, ніж 700 випущених ХАМАС з сектору Газа 4-5 травня примітивних ракет супер-розумний «Залізний Купол» Ізраїлю перехопив ледве третину. Закупити на вільних ринках, або в союзників, мобільні системи ПВО, які унеможливлять використання ворогами авіації. Обов’язково створити професійну резервну, максимально сучасно озброєну, мобільну армію. Разом із військами тероборони. Із резервістів-добровольців. Які готові тренуватись і утримуватись власним коштом.
На це потрібні значні ресурси. Мільярдів 10-15 доларів США.
Якщо президент Зеленський вдасться до серйозних і глибоких реформ разом із амністією тіньових капіталів, то такі кошти не потрібно буде позичати. Надважливе завдання – відновити воєнно-економічну дієздатність внутрішньої держави і забезпечити її процвітання. Залишення на Сході війни низької інтенсивності та спроби домовитись із бойовиками в Мінську про мирні паузи, обмін заручниками, військовополоненими на бойовиків і російських призначенців, лише ускладнюють проблему виживання країни і її народу. Головне – роблять її майбутнє невизначеним, а статус – несуверенним.
Будь-за-що необхідно змінити стратегему війни з Росією. Сунь-Цзи пояснив, що для цього потрібні воля і терпіння. Нападати на ворога потрібно там де він до цього не готовий, появитися там, де на тебе не чекають.
І ще – перемагає той хто знає коли битись, а коли не битись.