Західний світ не вірить у здатність Росії здійснювати глобально-воєнну ескалацію. Це єдина можливість, із ресурсною індустріальною економікою середини 20-го століття, створити новий багатополярний порядок. Разом із Заходом і Китаєм. За стратегією Примакова-Герасимова.

Анексія частини Грузії у 2008 році не тільки не насторожила ліберальний Захід, але й наочно показала його слабкість. Ще гірше – повну втрату пам’яті. Ніколя Саркозі ідеально закріпив воєнний напад Кремля на маленьку Грузію згодою на відмову від Південної Осетії та Абхазії. Це стало політичною смертю Саакашвілі.

У 2014 році Путін, скориставшись потрясінням революційного Майдану в Києві, військовим способом анексував Крим. Розширюючи гібридну агресію поза відомими законами війни, Москва захопила Донбас, вбивши значно більше 13 000 громадян України, 298 громадян світу з Малайзійського лайнера, знищивши або вкравши розвинуту індустрію. Очевидні речі. Майже 50-ти тисячними двома арміями ДНР-ЛНР з Донецька і Луганська керують двоє відомих російських генералів. Росія не лише постачає цим терористичним угрупуванням сучасну важку зброю і оплачує за високими ставками дві третини російських найманців у них, але й політично легалізувала тероризм в Мінську. Сьогодні, видачею внутрішніх російських паспортів, вона демонстративно оформлює анексії важливої частини України. І знову президент Франції та канцлер Німеччини сприяють Путіну в Нормандському форматі реалізувати його диявольський план на розширення військовою силою.

Саме ця обставина дозволила Путіну реально прийняти участь у громадянській війні в Сирії, яка привела до вбивства більше пів-мільйона людей і до п’яти мільйонів перетворила в біженців. Захід під гусеницями російського дипломатичного танку, страхом перед новою ядерною зброєю, яку безкінечно рекламує Владімір Путін, почав сипатись. Його єдність, на якій майже 75 років тримається нинішня глобальна стабільність і порядок, швидше нагадує будівничих Вавилонської вежі. США та ЄС вже не танцюють танго, бо все більш боляче наступають один одному на ноги.

У 2016 році осміліла Росія напала на Америку. 17 липня Роберт Мюллер підтвердить це на слуханнях в Конгресі. Немає значення, що вона робила ставку на Дональда Трампа. Їй вдалося головне: вона запустила вірус сумнівів, недовіри в міцно складеному громадянському суспільстві, яке знаходиться досить близько до серйозного внутрішнього розколу.

Потім вона напала на Британію – отруївши не тільки колишнього російського шпигуна з донькою але й британських громадян. НАТО спустило це на гальмах і не ввело в дію, хоча би і гібридним чином статтю 5 Договору.

І в США і в Солсбері спецоперації здійснювали офіцери ГРУ.

Повернення російської делегації в ПАРЄ – це наступний етап гібридної війни Росії із Заходом. Головна європейська правозахисна організація вколола собі ін’єкцію евтаназії. Це в тому ж напряму, що й і Мюнхенська змова під проводом Даладьє і Чемберлена, яка призвела до «узгодженої» анексії Судет, пакту Молотова-Ріббентропа по захопленню Польщі і нетривалим розподілом Східної Європи між Сталіним і Гітлером.

Це не лікбез для команди Зе. Лише спроба ще раз вказати на необхідність відмови від успадкованої з минулої влади стратегії мирної капітуляції перед Росією. Якщо навіть правдою є те, що Порошенко дав згоду, а так виглядає, на повернення військовополонених вояків із Лефортово в обмін на реінкарнацію російської делегації в ПАРЄ, то Україна ще глибше зав’язне в залежності від Росії і закулісної гри «нормандців». Бо Меркель і Макрон жодного впливу на Путіна не мають. Як розгублені ліберали чи самонадіянілібертаріанці. Україна стає вже навіть не об’єктом геополітики а її предметом, який можна гнути, пересувати, перекладати з однієї кишені у іншу.

Високі експерти і, здається, дивовижні зелені ентузіасти, вважають, що необхідно відновити суб’єктність української держави. Праві лише в термінах. Не держави, а влади. Це головне. На зовнішньому рівні треба відновити право на власні рішення. Для цього потрібно прийняти з важким серцем, що друзів в України або немає, або вони настільки слабкі, що нічого не можуть вдіяти для захистуукраїнського народу і його держави: їхні кредити економіку не розвивають, реальної зброї не дають, з Путіним на G-20 мило зустрічаються. Тихо про щось журчать, коли його гармати щодня вбивають безвинних українців. Ну і президента Зеленського не запросили в кулуари Осаки аби дати зрозуміти господарю Кремля, що Україна залишається дійсно їхнім пріоритетом.

Володимиру Зеленському потрібно зціпити зуби, бо його вважають надто слабким, незрілим і нездатним до самостійної політики. Як на міжнародному рівні, так і всередині країни. Завдяки Путіну, Порошенку, Меркель-Макрону і Дональду Трампу. Вони партнери Путіна.

Зняття санкцій з Росіє в ПАРЄ – це перший крок з пониження санаційного тиску на Москву. Це при тому, що Росія тупо не виконала 7 резолюцій ПАРЄ по Україні і не збирається їх виконувати. Більше того, вона миттєво розколола ПАРЄ, здоровоглуздеву більшість і нікчемну меншість. На чолі з Україною. Наші друзі європейці одягли надто темні окуляри і не розуміють, що російська делегація в ПАРЄ є лише спецназом ГРУ-ФСБ і Генштабу РФ, яка здійснює саме воєнну гібридну операцію нового типу. Не вірите? Подивіться на сцену в Тбілісі де комуніст Гаврилов, який поза Леніним-Сталіним раптом очолює якусь ФСБешну асоціацію православ’я, сів у крісло керівника представницької влади. Це такий же експромт і непорозуміння, як і отруєння британців в Солсбері.

Перше. Найбільш важливим є необхідність вийти із поломаної пісочниці Мінська і викинути із рук улюблену іграшку Петра Порошенка – тристоронню контактну групу. Це прямі переговори з терористами-бойовиками. Їх можна і треба вести. Але таємно і з метою оперативної гри. Якого би успіху не добився Леонід Кучма, - це фата-моргана. Його дискусії із Гризловим – це розмова тільки з телевізором. Необхідно зламати стратегію, яка веде до щоденних втрат і загрози широкомасштабної війни. На прямі переговори із Зеленським на якихось, більш-менш рівних умовах, Путін ніколи не піде і буде тягнути час. Він розраховує на перемогу російських партій і об’єднання в гібридній війні воєнного і прямого політичного фактору. Але можна послати депутацію, наприклад до Буша, і спробувати сформувати новий переговірний процес за рахунок партійного консенсусу США. Як це зробили Качинський-Дуда. Для цього потрібно заявити, що Мінські угоди не можуть бути легітимізовані, оскільки Україна буде вести будь-які переговори про повернення всієї території, захопленої Росією, включаючи Крим і Донбас.

Друге. У зв’язку з цим, найближчим часом оголосити принципи нової стратегії національної безпеки. В основу найкраще покласти концепцію м’якої сили: поєднання нарощування боєздатності ЗСУ із жорсткою дипломатією та розширенням співпраці із ключовими союзниками. Найперше – США.

Третє. Проводити політику бойкоту ПАРЄ, посилюючи роботу з нашими геополітичними друзями і використовуючи для цього гібридні способи дискредитації Росії. Наприклад, подавати через групи України проекти резолюцій щодо політв’язнів в РФ, катування під керівництвом російських офіцерів українських військових офіцерів, торгівля людьми, позасудові способи захоплення і викрадення українців, тощо. І поки ці резолюції не будуть проголосовані, не приймати участі в засіданні ПАРЄ.

Четверте. Зробити ставку на Європарламент, де Росія має мінімальний вплив, Україна як асоційований член ЄС, яка оголосила про майбутнє приєднання до Євроунії, має безсумнівне право на відкриття там представництва-офісу. Терміново реорганізувати «Укроборонпром» на галузеві оборонні концерни з продажом 49% акцій закордонним воєнним інвесторам. Для управління від імені держави створити при Кабміні комітет оборонної промисловості з підпорядкуванням Радбезу та за участю ефективних менеджерів, в тому числі й іноземців.

П’яте. З метою залучення інвестицій в оборонну галузь розробити окрему стратегію, яка дозволила би українцям добровільно вкладати значні кошти в закупівлю сучасного озброєння і модернізацію армії. Наприклад, Уряду під гарантії НБУ на підставі відповідного закону випустити воєнні облігації з 7-12 річним терміном погашення під 5-7% річних; дозволити громадянам найперше у прифронтових регіонах, за власний кошт проходити спеціальну військову підготовку, закуповувати стрілецьке озброєння та зберігати вдома відповідно до певних правил.

Шосте. На територіях високо-індустріальних містах створити безподаткові зони вільного розвитку з елементами Силіконових долин та за участі спеціалізованих банків.

Сьоме. Переконати КСУ, направивши йому відповідне конституційне подання, обговорити і прийняти рішення щодо воєнної агресії РФ проти України в розумінні територіальної цілісності, права війни, відповідальності агресора і конституційної юрисдикції щодо окупованих територій.

І останнє – восьме. Підготувати і подати Великий позов у кримінальний суд в ООН в Гаазі щодо неспровокованої воєнної агресії Росії проти України, яка призвела до великої кількості жертв і захоплення значної території держави разом із її населенням.

Найшвидше, цього робити новий Офіс глави держави не буде. Прийдеться. Бо жодна з ідей президента Зеленського поки що не привела до якихось позитивних змін. Навпаки, ситуація в усіх процесах, які формують прогноз на майбутнє, поступово погіршується. Найбільшою загрозою є тиск і саботаж разом із очікуваною некомпетентністю, який формують новий наратив для президента. Він – в дифузії влади, загрозливому тренді некерованості і відсутності розуміння горизонту подій. Вони – стихія або політика управління країною, яку Захід м’яко і сором’язливо поступово передає Владіміру Путіну. Той мило всміхається і цокається з Трампом білим термоском з чимось там надзвичайним серед мирного зібрання на G-20 зовсім недалеко від Хіросіми і Нагасакі.