Остап Дроздов. Напоказ демонстративно лаятися - це як с…ти посередині вулиці
04.07.2019 08:39

Остап Дроздов. Напоказ демонстративно лаятися - це як с…ти посередині вулиці

А й дійсно, ініціатива Ольги Богомолець про заборону матюків попахує тоталітаризмом.

Обсценну лексику я завжди сприймав як невід’ємну частину мови. Живої, людської, просякнутої емоціями і щирими реакціями мови. Не стелажно-літературної. Не бібліотечної. Не вилизаної. Не дистильованої, адже в дистильованій воді квіти не стоять довго. Я добре пам’ятаю перші декоративні переклади голлівудських фільмів, коли головний герой спересердя випалював: «Fuck!!!», а внизу на екрані з’являвся цнотливий титр «А щоб тебе грім побив». Більшої антиреклами для української мови годі було й придумати.

Я завжди наполягав на тому, що українська мова повинна позбуватися нальоту іконічності, трансцендентності й незайманості. Вважав і вважаю, що українська мова повинна вміщати як високі, так і низькі сфери. Це мова і професора, і шльондри. Українською мовою треба говорити і про релігію, і про міньєт. Мене завжди дратує, коли все українське постає в наглухо задраяному скафандрі, таке все правильне й непомильне, таке все зацукроване й присолоджене, що аж блювати хочеться, з рум’янцем зашаріння від кожного кривого слівця.

Для мене українська мова – могутня й потужна мова, абсолютно модерна мова, яка базується не на етнографічному прочитанні зразка 19-го сторіччя, а новітня, жива, багатоярусна мова, яка виражає без винятку всі прояви людського я.

Я би звузив коло дискусії лише до одного-єдиного питання: публічна гігієна. Отут я цілком на боці тих, хто пропонує присікати публічне лихослів’я як прояви хуліганства. Людина, яка вголос брутально лається в публічних місцях, - це просто хуліган, якого треба карати за порушення громадського спокою. До чистоти мови це не має жодного стосунку. Радше – до чистоти публічного простору.

Напоказ демонстративно лаятися – це таке саме правопорушення, як і гадити посередині вулиці. Відповідно таким і має бути покарання. Я наполягаю ставити цілком інші акценти. Не в лінгвістиці справа, а в манерах публічної поведінки. І кожного такого матюкальника, який у присутності дітей чи й просто в людному місці дозволяє собі всіх посилати у відомому напрямку, я би охоче карав незалежно від того, до якої мови належать ці три букви.

А щодо літератури – то я стверджую, що ненормативна лексика є проявом певної естетики, і ніякий законодавець не має права туди лізти. В обох моїх романах є така лексика, і вона є органічною щодо тексту та героїв, з вуст яких лунає. Звісно, зловживати цим я не став би, але мистецтво і творчість не підлягає жодному регламентуванню, тому це смішно було б мати законодавче обмеження на лихослів’я в країні, де культовим письменником сучасності є Подерв’янський. Я думаю, це було б навіть на руку авторам, у тому числі й мені.