Хресна хода потрібна. Одначе, тут важлива, яка мета цієї Хресної ходи, чи це справді молитовне, чи це якесь політичне забарвлення.

По-перше, чи приєднуються люди? Знаю, що, наприклад, у Львові, коли щороку намагаюся йти Хресною ходою, яку організовує моя церква, то люди йдуть. Причому інколи мені навіть соромно, бо я іноді постогную, але дивлюсь, що поряд йде зігнута бабуся, але вона така натхненна. Вони мене, такі бабусі, як добрі педагоги, вчать якомусь справжньому ставленню до життя. Але, звичайно, є люди, яких дражнить хода. Це вже питання їхнього сумління, їхньої духовної освіти. Вони, напевно, вбачають в цьому якусь штучність, не духовне виявлення своєї духовності. Але мені шкода тих людей. І знову ж таки, коли ми говоримо про молитовну, справжню духовну ходу, тоді мені їх шкода. А якщо ми говоримо про якісь політичні пристрасті – тоді має бути і відповідна реакція.

Чи потрібні нам якісь кроки, які допомагають утверджувати нашу духовність? Звичайно що так. Це дуже велика ілюзія, що людина може сама собі в будь-який час сформувати свій духовній світ. Людина тоді не помічає, що вона деградує, бо є таке правило: якщо ти не спинаєшся в гору, то падаєш. Це правило духовних процесів.

Тому вітаю все те, що нас укріплює. Все те, що може служити як корсет для людини, яке може допомогти нам спинатися, тоді ми не будемо падати.