За все потрібно дякувати німецькому політичному класу. У 2005 році канцлер Шредер підписали з Путіним договір про будівництво «Північних потоків». Це був прицільний постріл в українську ГТС, смерть якої стала тільки питанням часу. Вдячний Кремль перетворив Шредера в одного з найбагатших німців, призначивши його керувати двома газотранспортними потоками в обхід не лише України, але й партнерів Німеччини по ЄС і НАТО.

Канцлер Меркель у 2008 році, на Бухарестському Саміті НАТО, по домовленості з Путіним, переписала практично узгоджену із Альянсом угоду про ПДЧ на Особливе партнерство, яке не завадило анексії Криму і вторгненню російських військ на Донбас та його окупації.

Разом із президентом Олландом вони переконали у 2014 році новообраного, але ще невизнаного Росією, президента Порошенка відмовитися від послуг американців у Женеві, разом із Єврокомісією, на прямі переговори з Путіним у «Нормандській четвірці». За обов’язкової участі терористів-бойовиків. Будь-за-що треба було змусити Порошенка визнати агресію громадянською війною.

Оскільки Мінські протоколи не могли бути ані ратифіковані, ані імплементовані в українську правову систему, бо стали би юридичним фактом капітуляції, десуверенізації та наступним розпадом державності українців, то з’явився у 2015 році план Мореля. Єлисейський палац хотів перехопити ініціативу Берліна у змаганнях за Путіна. Не вдалося. У гру знову вступила канцлерка Меркель натиснувши на крикливого, але безвольного Порошенка. Спільно з Путіним. «Нормандська четвірка», по суті, зобов’язала Україну розробити «дорожню карту» виконання «мертвих» Мінських угод. Меркель одразу ж заявила, що Україна отримає контроль над власним кордоном лише після виборів на окупованих територій. Решту зробив її міністр Штайнмаєр: Україна проводить вибори в ОРДЛО без роззброєння бойовиків і відведення російських військ, даруючи всеосяжну амністію всім учасникам бойових дій, які перетворюються на в «народну міліцію». За задумом Путіна саме вона й буде охороняти російсько-український кордон. За якоїсь протокольної участі представників Києва. Плюс – закріплення автономної квазі-державності в Конституції. Правда, невідомо на якій території. Бойовики наполягають під воєнною парасолею Москви на всій Донецькій і Луганській областях.

У цьому напрямку діяв і Мартін Сайдік, котрий разом із своїми колегами по ОБСЄ, Морелем і Апаканом, у грудні 2018 року, в Мілані, презентували diccusion paper. Для тиску на Україну щодо зобов’язання створити автономію на Донбасі. Як російський анклав усередині України.

Ця спадщина дісталась і юному президенту Зеленському. Вдивляючись у його дії, він не знає, що з нею робити. Найкращий варіант про який він несміливо натякає, - долучити до Нормандської четвірки США і Великобританію. Це і є Будапештський меморандум, який Порошенко свідомо відмовився реалізувати. Ті й згодні, але категорично проти Путін та Меркель.

Прямі переговори з Путіним – правильний курс. Але тільки у присутності наступних гарантів нових домовленостей між Києвом і Москвою. Та реальних гарантій незалежності й суверенітету України.

Можливо, ситуація могла би поліпшитись, якби не логіка «скаженого принтера», яку використовує президент для демонтажу старої системи і ненависного йому Порошенка та створення нової матриці управління країною. Якщо перше йому може вдатися, бо руйнувати завжди легко, то друге - зробити в такому темпі реально неможливо. Спочатку треба вирішити питання війни і миру з Росією. Проте, не дивлячись на обмін «35 на 35» та три телефонних розмови з північним президентом, ситуація немає внутрішніх і зовнішніх ознак на покращення. Мирний процес жертвенно демонструє виключно Київ. Бойовики щодня вбивають українців, а Москва ритмічно поставляє їм зброю і нових найманців. З усіх околиць великої Росії. Олігархи укріплюють свої позиції в обмін на смішну благодійність та підтримку, зухвало виставляючи в Інтернеті для застрашення своїх конкурентів спільні усміхнені світлини з президентом та його найближчими соратниками. Новий бюджет планується за калькою Гройсмана. Ніякого прориву і росту ВВП на 8%. Рутина виживання і невпевненості. Землю дозволять продавати іноземцям, які візьмуть у своїх банках кредити під 0% річних й на 10-15 років. Великі агрохолдинги із необмеженими фінансовими ресурсами викуплять найбільш цінні чорноземи. Вчорашні власники, проївши і пропивши отримані за землю гроші, масово поселяться у великих містах українськими клошарами. Село розчиниться в тумані фантазій. Індустрія монокультур на експорт знищить традиційне аграрне різноманіття.

Але проблема формули Штайнмаєра – в непрогнозованому підриві і без цього крихкого національного суверенітету. Вона неможлива для виконання. Якщо Україна вдасться до її реалізації, тобто виборів бойовиками бойовиків і перетворення їх, таким чином, у порядних політиків, бізнесменів, громадських діячів зі зброєю в руках під видом народної поліції, то це буде її фактичною капітуляцією. Добровільною. Заявити Росії вимоги про репарацію за збитки воєнною агресією на Донбасі буде неможливо. Крім того, Київ визнає право Росії на цю територію, оскільки на цей час від 25 до 50 тисяч бойовиків вже отримали, чи могли отримати, внутрішні паспорти громадянина РФ. З якою швидкістю це викличе парад суверенітетів в Україні – вгадати неможливо.

Хтось має сказати президентові, що подібний крок із швидкістю того ж «шаленого принтера» перетворює нову владу у центр кризи. Як у Януковича і Порошенка. Мотиви різні – а результат один: українське суспільство діями нових політиків заганяється на поле високої турбулентності. Радикали, націоналісти, комуністи, реваншисти і патріоти будуть шукати відповіді на вулицях. Супервисокий рейтинг Зеленського має лише емоційну природу і з такою ж швидкістю може посипатись. Суспільство розгублене, але по лінії війни воно досить згуртоване: 62-64% українців твердо виступають проти завершення війни «формулою Штайнмаєра». Здачею національних інтересів.

Найшвидше, про її реалізацію було домовлено у телефонних перемовинах між президентами України і РФ. 2 вересня Пристайко за дорученням начальника згодився в Берліні на її підготовку. «Нормандські» радники переслали її можливий текст до Києва і Москви. 12 вересня всі сторони, на рівні радників-МЗС, прикінцево узгодили телефоном і через електронну пошту формулу, яку мала затвердити 18 вересня Тристороння контактна група і в наступному, досить швидко, підписати Нормандська четвірка в Парижі. Тепер рулить він, об’єднуючи Європу з Росією. В противагу США і Китаю. Україна мала стати пусковим гачком для цього процесу. Тобто визнати, що з 2014 року була внутрішня громадянська війна, а нова влада готова на компроміс із воюючими сепаратистами для припинення вбивств і відновлення мирного процесу. Росія не агресор, бо Крим вона приєднала на вимогу «кримського російського народу». Виглядає абсурдно, але красиво.

Щось пішло не так. Можлива спроба підозріло постановочного теракту на мосту Метро в Києві, який міг серйозно налякати Банкову. Можливо, президент Зеленський веде якусь свою, добре підготовлену і продуману шахову партію з Путіним та Заходом одночасно. Леонід Кучма на ТКГ, похваливши формулу Штайнмаєра, декількома пострілами відправив її на смітник. За логікою, пам’ятаєте, великого комбінатора: спочатку повне припинення вогню, вивід всіх іноземних військ і техніки, розведення сил і засобів по лінії розмежування, встановлення контролю над кордоном, тощо, і тільки тоді вибори за законами України, згідно стандартів ОБСЄ та під контролем ЦВК.

Зрозуміло, це капітуляція бойовиків. А якщо Росія воює з Україною то і її. Москва вже заявила, що новий Нормандський процес зірвано, а Українські вимоги неприйнятні. Штайнмаєр, президент Німеччини на зустрічі із нашим послом Мельником намагався уникнути будь-яких коментарів про свою «формулу», похваливши Зеленського за його мирні ініціативи.

Міністр Пристайко, який змушений постійно міняти галси зовнішній політиці, якось невпевнено пояснив це «технічним збоєм» в ТКГ, де його учасники «типа» не зрозуміли один одного.

Мир на Донбасі не може відбутися на базі Мінських угод, тим паче на основі формули Штайнмаєра. Президенту Зеленському варто зрозуміти, що цього не хочуть не лише більшість українців, але й наші західні союзники. Перш за все американський Конгрес, який вклав тільки у воєнну допомогу Україні 1,5 млрд. доларів США і ще десь біля 10 мільярдів економічної підтримки. Західні еліти глибоко розколоті з приводу війни Росії проти України. Їхня воєнна машина НАТО бачить в Москві свого головного ворога. Польща рішуче озброюється, закуповуючи на десяток мільярдів доларів американські крилаті ракети, 32 супер-невидимок Ф-35 і будуючи «форт Трампа» для танкової дивізії США.

Можливо скасування підписання в ТКГ формули Штайнмаєра відбулося за порадою саме цих, відданих Україні, союзників перед можливою зустріччю на полях Генасамблеї ООН Зеленського з Трампом. Він, ніби і за Путіна. Але що він реально думає з цього приводу його Твітер, як і він сам, не знають.

Президенту Зеленському варто чітко визначитись, куди він буде вести за собою Україну. Якщо на Захід – треба включити фари і п’яту передачу та їхати по добре освітленому автобану, а не в полярних сутінках.

І останнє. Повернути Донбас швидко не вдасться. Треба позбутись ілюзій. Якщо ми тільки не хочемо вмонтувати в тіло української державності радіо-чіп із вибухівкою. Єдиний спосіб – знайти точки дотику з президентами Путіним, Трампом, Макроном та іншими Західними лідерами для введення тимчасової адміністрації ООН. Чи за домовленістю сторін, на Донбасі. Не менше як на 5 років перехідного періоду. Для відновлення там політичної дієздатності населення, створення безпекових процедур та формування місцевих влад при повній демілітаризації ОРДЛО.

Кремль і Київ, без сумніву, стомилися від війни. Вона загрожує їм ще більшими потрясіннями та жертвами. Західним елітам потрібно відновити керованість світом та не допустити його зсування до масових воєнних конфліктів, які інспіруються Росією та іншими великими воєнними державами. Потрібно також вийти із гонки воєнно-космічних озброєнь. І, головне, перед тим як переселитись на Марс, за планом Ілона Маска, можливо варто спробувати подолати важку гуманітарну та екологічну кризи на землі.