Зійшовши зі сцени, президент «з натовпу» опинився на мінному полі геополітики. Він не звернув уваги на підрив під його ногами важкого снаряду Коломойським. Той в техніці Коперфілда, змістив державну політику під власні амбіційні інтереси. Захід - занервувався. Спроба монополізувати вертикаль влади і перевести внутрішню із зовнішню політику за темні штори таємних технологій, вибухнуло бомбою оприлюдненої Трампом під тиском Конгресу стенограми взаємних телефонних перемовин. Не Голобородько. Навіть не молодший партнер. На кшталт Кім Чен Ина. Невпевнений, розгублений, улесливий, наївно-автократичний, поки що далекий від національного інтересу.
Тепер - формула Штайнмаєра. Як стратегія цілком можливої капітуляції. Маючи тільки окремі факти (несподіване, без будь-яких оглядин на виборців, підписання Пристайком в Парижі 2 вересня згоди на цю формулу та ін.) можна стверджувати, що це і є ціною обміну українських військово-полонених і заручників. «35 на 35». Президенту будь-якою ціною необхідно було показати свою супер-ефективність (у порівнянні з Порошенком), а Путіну – змусити Україну наблизитись до мирно-дипломатичної капітуляції.
Врешті, Кучма вдруге поставив Україну на коліна, підписавши, після мертвого Будапештського меморандуму, односторонню, нератифікаційну домовленість. Тепер не з главами ядерних держав, а з лідерами бойовиків-терористів. Маніпулятивно. Листами-погодженнями. Мінські, теж поза національним і міжнародним правом, протоколи, абсолютно невигідні Україні, все ж таки носять багатосторонній характер.
Брифінг президента і його зустріч у парламенті з цього приводу показали його розгубленість та невпевненість, неготовність до виходу із цієї ситуації та відсутність прагматичної дипломатії для виходу за згубний трек Штайнмаєра.
Його суть: місцеві вибори за новим українським законодавством на окупованій частині Донбасу під контролем лише ОБСЄ і створення постійної «особливої автономії» з квазі-державними, без сумніву, функціями після звіту того ж ОБСЄ і його Бюро про демократичність і чесність виборчого процесу. Що вже визначено як політична місія. України у формулі Штайнмаєра немає. Бойовики самі проводять вибори і трансформуються в абсолютно проросійського суб’єкта. На кшталт Абхазії та Південної Осетії. За одним виключенням – у складі України. Тобто з реальною можливістю отримати квоти на участь в центральному управлінні державою. Не виключено, що нардепи від донбаських автономій будуть під’їжджати до національного парламенту та Уряду на БТРах.
Президент заявив, що формула Штайнмаєра потрібна для розблокування роботи «Нормандського формату», а вибори можуть відбутися тільки у випадку демілітаризації територій (без «дул кулеметів») і повного контролю над кордоном з РФ.
Перше. Нормандський формат і раніше був проросійським, оскільки його ідея належала Путіну-Суркову. Після цьогорічного послання Макрона французькому посольському корпусу стало зрозуміло, що Париж, який забирає лідерство в Берліна, розглядає Москву як чи не єдину можливість відновити дієздатність ЄС через нове партнерство з Росією. Після Брекзиту, який провокує геополітичну нестабільність Євроунії. Найбільша перепона цій наївно-прямолінійній грі французького лідера – воєнний конфлікт на Донбасі за участю Росії. Крим залишиться, в найкращому випадку, як «Балтійська стратегія» в час СРСР: Захід ніколи або довго не визнає Крим частиною Росії. На Донбасі, з урахуванням цієї обставини, Кремль змінив гру – Україна добровільно передає під повний контроль частину своєї території РФ. Асиметрична колонізація суверенної держави.
Друге. ДНР. Така собі невизнана політія на частині центрального та південного Донбасу. 2,3 млн. населення. Президентська республіка з Урядом, парламентом (народна рада в 100 депутатів на 5 років), Верховний Суд, МДБ, МВС, МНС, з кодифікованою і розвинутою системою законодавства на нормативній базі РФ, з валютою російським рублем, гімном, збройними силами, народним ополченням та республіканською гвардією. Сукупно із ЛНР, яка має аналогічну політ-адміністративну систему, у двох корпусах, керованих більше як 750 російських офіцерами і генералами на ротаційній основі, мають біля 50 тисяч супер-озброєних, екіпірованих, професійно підготовлених у 195 тренувальних базах ОРДЛО (54 в РФ і 80 в Криму) найманців, які, теж на ротаційній основі, воюють за півтора – три тисячі доларів у місяць. Іншого вони вже не вміють. За даними різних розвідок у них мінімум 775 танків, 948 БТРів, 762 артсистеми і понад 208 РСЗВ. Плюс новітні системи РЕБ, БПЛА-«Гранат», комплекси розмінування. І вишенька на торті: участь професійних російських військових із двох відомих корпусів; в системі ППО (згадаємо Боїнг МН-17), морпіхи, війська зв’язку, ГРУшники та спецпризначенці в невідомій кількості тактичних, диверсійних груп. Невідомо які радники переконали президента Зеленського в якійсь ефимерній можливості демілітаризувати таку потужну воєнну машину, яка вже 5 років ефективно протистоїть ЗСУ та постійно володіє оперативною ініціативою. Тим більше, що зараз йде активна видача російських внутрішніх паспортів. Найперше цим силовикам. (Вже видано таких документів близько 35 тис. і біля 100 тис. чекають у черзі).
Третє. Проблема в тому, що «формула Штайнмаєра» не дає жодних гарантій створенню безпекових можливостей для Києва організувати процес місцевих виборів та прийняти в них участь. Лідери бойовиків, всіляко вітаючи «мудрість» нового політичного керівництва України у підписанні цієї «дивовижної формули» вже ультимативно заявили про те, що саме народ цих «республік» буде приймати рішення як організувати вибори і сам їх проведе. Без участі Києва. Але той мусить прийняти відповідний закон, погоджений в режимі «права вето» із сепаратистами. Таким чином Зеленський опинився під дією ультиматуму не тільки Путіна, але й під тиском бойовиків.
Четверте. Контроль над кордоном Україні не віддадуть. Ніяких механізмів Штайнмаєр, який вже зробив важку послугу Грузії у втраті нею Абхазії та Південної Осетії – не пропонує. Це й і неможливо. Ліквідувати існуючу воєнну машину в ОРДЛО може тільки Захід, підписавши якусь особливу угоду із РФ. Причому – не одразу, а через тривалий проміжок часу і надзвичайно складні безпекові, політичні та економічні процедури. Частково відповідь на це дають Мінські угоди. Згідно них, за результатами виборів формуються не лише місцеві суди й прокуратура, але й народна міліція. З нинішнього воєнного ополчення. Саме воно, створивши прикордонний корпус, почне охороняти кордон із РФ. Можливо за участю її миротворців. Разом із інспекторами ОБСЄ і українськими спостерігачами. Що може зробити Київ у відповідь – не знає ніхто.
П’яте. Президент Зеленський хоче бути ще більшим миротворцем аніж Порошенко. Останній, маючи надто малий рейтинг довіри і зашкварну недовіру, готуючись до другого терміну боявся ступити на червону лінію. Новий президент вважає дивом своє обрання, а власну місію – унікальною. Здатність перемагати креативних КВНщиків і в конкурсах капітанів ним перенесена в цинічну, важку, без сталих принципів політику. Зараз перед ним Владімір Путін. Перший майстер дзюдо в геополітиці. Він ідеально використовує психологічний портрет українського президента і, поки що, не залишає йому жодних шансів. Вміло, коректно, з чарівністю єдиного і доброго майбутнього старшого друга. На тлі кризи нашого глави держави із західними лідерами, це може спрацювати.
Шосте. «Формула Штайнмаєра» імплементована в новий український закон, навіть з будь-якими застереженнями, юридично закріпить внутрішній конфлікт. Тобто, громадянську війну між українцями. Це не тільки перетворить бойовиків у добропорядних громадян, оскільки, згідно Мінських угод і чинного закону, їм буде гарантована всеосяжна політична амністія. Вона ідеально виводить Росію із воєнного конфлікту з Україною. Ми втрачаємо будь-які юридичні і політичні можливості вимагати від агресора репарацій та інших компенсацій за втрати 15% ВВП, десятки тисяч вбитих і покалічених, незаконно захоплених в полон, вивезені на територію РФ заводи і фабрики, знищені шахти. «Писулька» з декількох речень, яка замінила повноцінний пакт або договір за участю країн гарантів, не дає шансів відновити економіку не лише в Донбасі але й України, яка тяжко постраждала від агресії. «План Маршала» для України ніхто приймати не збирається.
Сьоме. Внаслідок прямої реалізації цієї «формули» виникає загроза суверенітету країни. Без будь-якої згоди українців група політиків може змінити тип устрою держави: з унітарного на федеративний. Швидше – на конфедеративний. На низькому старті знаходяться русини Закарпаття, буковинці, Західні галичани. Вони давно шукають способів для автономії під крилом Західних країн-патронів. Сукупно – це шлях до розпаду української державності. Поки що – гіпотетично.
У цьому ж контексті. Уявимо, що після виборів новостворені автономії стануть вимагати від Києва приєднання до себе решти частини Донбасу. Їм відмовлять. Що заважає, виходячи із логіки створення автономій передбачених Мінським процесом, офіційно звернутись за воєнною допомогою до РФ. Сирійський варіант. Або Росія під демілітаризацією буде вважати, і легко доб’ється цього рішення, що створення російських воєнних баз під її гарантії на території автономій і є єдиним варіантом роззброєння бойовиків. Вона посилить їх роль Іскандерами і Калібрами та невеличким авіаз’єднанням із ТУ-160 і СУ-57. Жодного запобіжника проти цього пан Штайнмаєр не заклав у свою підступну формулу. Навряд чи ми покращимо безпеку євро-континенту. Але є досить відчутна загроза виникнення нової, більш масштабної війни, бо Росія може й не зупинитись на Україні. Гонка озброєнь посилиться, а холодна війна має всі шанси зробити її небезпечною на червоних лініях геополітики в зв’язку із включенням у неї на іншому боці РФ та Китаю.
Восьме. Є чимало й інших загроз для суверенності нашої держави та її політики. По одній найбільш важливій причині: створення руками Києва воєнних квазідержавних автономій у власному тілі виглядає як підшивка в нього чіпу з вибухівкою, кнопка від якого буде знаходитися за межами України. У Зеленського, як мінімум, був поганий але набагато кращий вибір формули для примирення з РФ: план Мартіна Сайдіка. Він теж частково збудований на формулі Штайнмаєра, але тверезо пропонує конструкцію вже перевірену в свій час у виході із конфлікту між Хорватією та Сербією. Основою її є Мінські угоди. Розведення військ відбувається по всій лінії розмежування, а не тільки в окремих, чисто умовних, ділянках. На території окупованого Донбасу вводиться компонент ООН по проведенню місцевих виборів, який діє спільно із національним ЦВК, миротворці, громадянська адміністрація від ООН і ОБСЄ, Агентство ЄС по відновленню Східної України, з антикорупційним офісом. Все це розраховано на 5 років перехідного періоду, після чого ця територія буде передана під управління України.
В умовах кризи президента Трампа, в якій президент Зеленський і Україна відіграють чи не основну роль, відмови лідера США від допомоги Україні і його фантастична любов до Путіна, кризи Банкової з лідерами Нормандського формату, їх орієнтація на спільні з Москвою інтереси, Нормандський формат найкраще було би відкласти на невизначене майбутнє. Зосередитись на внутрішніх реформах і пошуках нової, некапітуляційної стратегії виходу з війни з Росією. Лукавість, як кремлівських політиків, разом з європейськими, полягає в тому, що підписана, по суті, приватною особою згода на «формулу Штайнмаєра» не передбачає після цієї тяжкої поступки повного припинення вогню на лінії розмежування. Бойовики, як на полігоні, щодня безперешкодно продовжують вбивати українців і брати їх в заручники, потім домовлятись про перемир’я і обмін «утримуваних осіб».
Якщо президент Зеленський не знайде якогось надзвичайного способу змінити «формулу Штайнмаєра» для захисту національних інтересів і справедливого компромісу з Росією, то реальна дійсність певної стабільності, очікування позитивних змін, довіри до влади і надвисокого рейтингу президента, виявиться віртуальною. Вона швидко розвіється димом від наших сподівань про міцну державність і процвітання українців. На чолі з молодим плем’ям креативних інноваторів і повітроплавців, які закинули у смітярку досвід і знання «старих» політиків та державотворців, будують піраміди в повітрі, намагаючись силою своєї містичної гравітації опустити їх на землю.
Президент Зеленський тільки нарощує, поки що, кризу своєї особистої влади. Натомість розбудові держави на системах стримувань і противаг, балансах, які унеможливлять узурпацію, корупцію, авторитаризм і неофеодалізм, будує політичну систему виключно під одну персоналію – харизматичного президента. Ми ще віримо, що це тимчасова практика. І мусимо йому допомогти здолати ці виклики своєю експертною і суспільно-протесною позицію. Це єдиний спосіб, інструмент формування не фальшивої, як це робили попередники, а істинної демократії. Поганої - незручним народом, але сильної - його єдністю і національною гідністю. Варто пам’ятати, що в Україні владу беруть добровільно, але забирають її силою. Електоральної революції або Майдану.