На 102 році не стало академіка Бориса Патона. Велична постать в науці. І вже є такі думки, що з ним померла і наука України.
Наука померла не тому, що помер Патон, а тому, що всі уряди і всі президенти досить легковажно поставилися до науки. Наприклад, медицина, яка зараз в епоху коронавірусу стала настільки вразливою, і це дуже добре показує, тому що нема у нас ні устаткування, ні хороших спеціалістів, вони всі вже давно за кордоном. А що стосується Патона, то він діяв на всіх президентів, як удав на кроликів.
Справа в тому, що він дійсно високоповажна і авторитетна людина. Він не давав ображати Академію наук. Її принаймні не грабували. А там є що грабувати, особливо в центрі міста: земельні ділянки, інститути. В своєму житті він дотримувався принципу, в добу незалежності – здорового консерватизму, як він це називав. Це означає, з одного боку, і якусь фіксацію того, що було, і з другого боку, і просто справді консерватизм, в тому розумінні, що нового майже нічого не було, і не є.
Хто займе зараз місце Бориса Євгеновича на чолі Національної Академії наук України – це справа десята. Кажуть, що це і Семіноженко, і про інших кажуть. П'ятеро нібито претендентів є, але вони нічого вирішувати не зможуть, поки немає іншого ставлення з боку урядових структур. Але є таке собі пояснення, чому ці урядові структури ставляться так до Академії. В добу СРСР був великий бюджет, і всі доходи проходили через нього, а тепер вже все приватна власність, і бюджет рахується тільки з податку з обороту, і не так вже багато в результаті прибутку тих підприємств, які є, і податків на прибуток.
Ясна річ, що наша академія не схожа на Академії, які існують у західному світі, тому що там вони мають вікову власність, мають великі основні капітали, і за рахунок нього вони існують. Та й те, це наукові товариства, а не державні інститути, які вимагають щомісячного фінансування. Це фінансування поширюється на весь колектив кожного інституту. Одні працюють ефективно. Інші працюють дуже неефективно, і все це йде за зрівняльним принципом. Ясна річ, що академія вимагає концентрації і скорочення штатів в інститутах. Вже було кілька таких скорочень штатів, це дуже болюче питання. І це все в радянські часи, а в добу незалежності таких скорочень не було.
Натомість багато нових інститутів виникло, і вони повинні були виникнути, тому що Академія стала самостійною, а раніше багато на себе брали союзні структури АН СРСР. Тут цілий комплекс проблем, які дуже важко вирішуються. І ясна річ, що в умовах ринкової економіки потрібні нові підходи і до атестації наукових кадрів, і до фінансування всіх цих інститутів. Що буде – невідомо, тому що у нас взагалі реформи не дуже йдуть, і судова, і будь-яка інша, в тому числі і реформа наукової діяльності.