Понад 51% українців не довіряють йому. Прогноз негативний. Ще якихось 25 з довісками відсотків романтичних чи байдужих до всього виборців готові за нього голосувати сьогодні, якби якийсь чарівник оголосив про алярмові президентські вибори. Правда, не факт, що вони би за нього проголосували, якщо ситуація покличе їх до бар’єру з одним рішенням. Ситуація з точністю до автентичної копії повторюється: українці обрали не Зеленського, щоб він сам про це не думав разом із чисельною смішною челяддю. Вони вигнали Порошенка. Як хитру, підступну і неймовірно ефективну у маніпулятивному управлінні державою та промиванню цілими фабрикамимізків наївних гречкосіїв. Зараз він всіляко показує, що був, є, і залишиться кращим неофіта Зеленського. Не визнавши жодної своєї помилки, не покаявшись в гріхах, не попросивши вибачення за драму українців, яку він запустив своїми діями після героїчного Майдану. Він може собі дозволити таку поведінку, оскільки йому немає реальної альтернативи. Дивуєтесь? І я також. Проблема у глибоко вмонтованих пострадянських стереотипах молодої нації, що поволі і невпинно спинається на ноги: між добром і злом, між білими і червоними, між тими, хто одягає маску демократів і комуністами. Так, так. Юрій Бойко не комуніст. Швидше за все, його можна було б назвати тіньовим олігархом. Напевно. Але точно – мультимільйонером, яким він став на державній службі. Він все більше представляє проросійський електорат. Разом із наляканими «миролюбцями», що були вигодовані Порошенком і в невідомих масштабах множаться Володимиром Зеленським. Центральне питання – чи впаде рейтинг довіри до Зеленського нижче рейтингу Порошенко-Бойко, або чи утвердиться у свідомості виборців рішення більше не обирати колишнього шоумена своїм лідером? Не махайте руками. І не крутіть пальцями біля своїх чуприн. Порошенко також був упевнений, що він нікому не програє. Бо патріот, який перед виборами раптом став лютим опонентом Кремля. Причому, за Петром Олексійовичем були істинно грандіозні проекти: мова, віра, армія. Майже Черчилль. Як і у Віктора Ющенка, який зруйнував мур перед Європою, перетворив Голодомор у маркер самоідентичності українців, відродив національно-історичну пам'ять, виховавши 5-7% відчайдушних пасіонаріїв, які вже ніколи не погодяться на зверхній вплив Росії та нове братерство з нею.
Придивимось пильніше до президента Зеленського. Попри молодість, КВНну і сценічну креативність та завчену на пам'ять гостроту розуму, він на другому році тренування президентом ніякої цільної і зрозумілої політики немає. Тому, говорити про стратегію розвитку держави українців в сенсі її перезаснування з метою відновлення реальної суверенності, зовнішньої і внутрішньої дієздатності, формування спільних світоглядних цінностей та визначення бодай би декілька головних пріоритетів в умовах окупації значної частини України ядерною державою та важкої суспільно-економічної стагнації – немає. Як видно, і не буде. Шори на очах стають пов’язкою. Молода театрально-вулична поросль махнула на все рукою, що раніше висміювала, чесно критикувала і ненавиділа, і все більше тупо наживається на корупції. Конституційна модель влади, яка досить чітко встановлює інструменти стримувань і противаг для її інститутів, окреслює червоні лінії, які переходити у дійсній демократії було б неможливо, замащено фарбою радісного кольору і сховалося в ароматних димках від айкосу. Як у нинішнього аборигена Ростова-на-Дону, і його наступника, майже патентованого патріота у чинного господаря Банкової вся вертикаль управління країною зосереджена в одних мізках. Скоріше колективних, що щодня морочать голову лідеру, який ще не втратив ані чесності, ані порядності, ані бажань щось добре зробити. Тільки є глибоке враження, що конкретика про реальну стратегію відсутня. Причина проста. Володимир Зеленський, знищивши у відомих дебатах на стадіоні свого опонента, як управляючого не країною, а маніпуляціями, сам одягнув на себе його маску і використовує його інструкції. Погано, що це заношені і згубні атрибути Віктора Януковича. На відміну від сьогоднішнього, удвох, не таких уже й різних очільників, була потужна бюрократія. Але й вона не допомогла, коли народ повстав на Майдані й на виборах два роки тому. Тобто, в Україні сформований такий собі м’який авторитаризм, коли всю владу обіймає великий патрон, який знає, вміє і може все, а вся інша бюрократична братія чесно виступає клієнтами. Окрім тих бунтарів, які з різних причин розкодувались. Ковід-19 і безкінечні обіцянки миру з Росією цьому, як ніколи, сприяють. Суспільство – залишено саме на себе. Виживає, бореться з глюками, фейками, бідністю і відстороненою від усього владою, свариться, радіє сябрам, за їхню колективну мудрість і мужність, лайкає Навальному і… продовжує розколюватися між московською Азією та справедливою, демократичною і відкритою Європейською Унією. Завдання Володимира Зеленського зібрати нас усіх під одні прапори. Українські. Для відродження держави, яка занепадає і живе пріоритетно за рахунок зовнішніх донорів та примітивної фіскалізації всіх і всього. Можливо, йому варто поміняти, якимось чином, пріоритети. І перестати зациклюватись на мирі, домовляючись про нього з бойовиками в ТКГ. На чолі з двома аксакалами, які ніколи не мали продержавної, проукраїнської, пронаціональної позиції. Завжди уступали сильнішому (на відміну навіть від Кучми і Ющенка), легко демонтували міцні опори оборони, що породило необхідність постійно виправдовуватись, або вважали Росію головним локомотивом в економічній кооперації та єдино надійним партнером. В іншому їх переконати неможливо.
Ми не раз уже підкреслювали важливість зміни парадигми у побудові нової прагматичної і логічної дорожньої карти для України.
Перше. Найголовніше, в сучасних історичних умовах треба зосередитись усіма можливими ресурсами на відродженні, відновленні державності українців. Це ніби створення Ізраїлю в оточенні ворогів. В України є величезний бонус – ефективні союзники Заходу. І не тільки. Це не нова редакція Конституції для забави владик і їх довгожительства. Мова йде про фундаментальні реформи. Як світоглядні, так і політекономічні, військові і в системі в’ялої національної демократії.
Друге. Еволюційне перезаснування України. Не позіхайте. На початку 90-х, українці більшістю, з легкістю постановили зберегти великий концтабір СРСР, а вже через пару місяців абсолютною кількістю підтримали Незалежність. Їм було все одно, на відміну від народів Балтії та інших східноєвропейських країн, хто буде владою в новій українській державі. Найбільш підготовлені національні комуністи на чолі із одним з їх зверхників Леонідом Кравчуком підписали конклюдентну угоду з українськими дисидентами на чолі з В’ячеславом Чорноволом, які завжди боролися проти глобального зла – Кремля і ніколи не планували мати, будувати самостійну Окраїну. Тому й то Україна залишилася напівкомуністичною, напіврадянською і ще більше російською. Не випадково, нинішній голова ТКГ і різноголосий спікер не провів референдум по ліквідації ядерного арсеналу України. В якому, між іншим, окрім МБР, було ще біля 4200 ядерних тактичних боєзарядів. З носіями. Оксамитова революція 2002 року в Українському домі вигнала комуністів із влади. Під керівництвом колишнього комуніста Леоніда Кучми. Ідеальний злам. Без крові і сліз. Комуністи зайнялися законодавчою корупцією, а Глава держави, йдучи за ринком, створив, і проти своєї волі, сучасний олігархат. Саме він, після нього, керує державою і до цього часу, контролюючи всі, без виключення, сегменти її діяльності: від політики до тотального контролю над інформацією і активності суспільних груп. Він ламає і буде знищувати все, що загрожує його доданій вартості, фінансуючи левову долю корупційних ланцюгів, які все тісніше стискують горло українців. Треба знайти стратегію, модель покінчити з олігархією і створити рівні, захищені законом і судом, ринкові можливості для всіх українців та інвесторів. Звичайно, потрібні сталеві яйця. Але, вони у будь-якому випадку необхідні для того, аби уникнути розпаду країни.
Третє. Війна. Шість років топтання в болоті і її зибучих пісках наглядно доводять неможливості вирішити питання про її завершення в політиці Порошенка-Зеленського. Потрібна міжнародна коаліція, яка би в інтересах України почала інший переговорний процес з Москвою. Це єдиний шанс для Путіна мати місце у майбутній шкільній історії. Він опинився в ситуації парадоксу, який постійно погіршує нинішнє і майбутнє Росії, ізолюючи її від Західного глобального тренду і опускаючи її до імперії зла, яка не може приєднатись до тривалого світового проекту, і змушена весь час погоджуватись на всілякіоборудки. На відміну від Лі Куан Ю, який із піску зліпив диво – Сінгапур, ставши світовим класиком реформ і неперевершеним та унікальним лідером. На відміну від нього, ВВП не може навіть написати власні мемуари. Хіба що про ефективні спецоперації з «полонієм», «новачком», кібератаками на США, Німеччину, розвал ЄС через Брекзит, Північний потік, Шредера і створення надвоєнної держави, яка готова у будь-яку мить почати ядерну атаку своїх ворогів. Україна мусить ставити питання про відновлення світового порядку і гарантій міжнародного права, на незалежний суверенний розвиток народів і націй, разом із міжнародними, в режимі РБ ООН і всезагальної резолюції про суверенітет України та її територіальну цілісність.
Я і сам думаю, що це виглядає фантазією. Хоча, в жодному пункті нічого особливого немає. Потрібно… Та ви знаєте що.