В Україні постійно відбуваються якісь мітинги та акції протесту. Кожна політична сила, кожен активіст вважають, що саме його протест правильний і лише він має, умовно, право на нього. І когось підтримує спільнота, а когось одразу забирають правоохоронці та переслідує СБУ. Хто ж взагалі має право у нас на протести?

Всі громадяни, навіть президент може вийти і мітингувати. Також має право той, хто має 300-500 грн, щоб заплатити одній людині. Всі ж прекрасно розуміють, що більшість партій сьогодні виводять не за «дякую» людей на вулиці. А після знищення профспілок і класичних партій, які дійсно можуть виводити людей, немає й непроплачених акцій. Навіть національно-патріотичні сили – приватизовані. Новий виток перерозподілу тепер стосується і ідеології. Все коштує грошей. Ясно, що люди, які це розуміють, вже не будуть виходити ні на які акції протесту безкоштовно.

Якщо говорити про те, що ось у нас одні дати можна відзначати та виходити на мітинги під ці дати, а інші не можна, як наприклад зі святкуванням та демонстраціями на перше травня, то це не так. Саме поняття цього святкування втрачає сенс там, де держава, яка побудована таким чином, щоб використовувати рабську працю, не буде організовувати і сприяти акціям протесту. Бізнес також, бо він зацікавлений, щоб люди отримували менше, а заробляли для них грошей більше, щоб можна було частину грошей вкладати в футбольні клуби, політичні партії. А профспілок просто немає, і все так зроблено, що вони не можуть відбутися на будь-якому рівні.

Майдан можна запалити, але потім, щоб він прожив, потрібен бути організаційний ресурс. Коли говорили, що на Майдані не повинно бути партій — це все був шлях до руйнування, тому що без політичних сил, які мали великий актив, неможливо. Ми всі бачили, що активісти різних політичних сил організовують доставку пального. І коли, наприклад, приїжджає фура техніки, якихось будівельних інструментів, щоб захищатися від правоохоронців, всі ж прекрасно розуміють, що це не якась бабця на свою пенсію привезла. Це також є фактором, який вказує, що є якийсь меценат із зацікавленістю. Потім потрібен ресурс медійний. Це дуже важливо, бо немає Майдану без медіа. Потім – це фінансовий ресурс, тому що йде колосальна кількість витрат. Але найдорожче – це енергія і мобілізація: люди так налаштовані, що вони не люблять довгої, тривалої боротьби. У Майдана повинно бути серце, люди, які вирішать, що за ніч можуть змінити країну. Взагалі будь-який протест проти чогось значного, він, в принципі, не має завтрашнього дня.

Але є один факт, що проти нинішньої влади, проти президента Зеленського можуть вийти на протести люди обох таборів. І тут вже не буде рахуватися, чий протест правильний, і чи хто має, а хто не має право на нього.