Складно. Складно говорити, що це була прес-конференція президента в повному розумінні цього слова. З місцем вони прорахувалися жахливо: на задньому фоні «Руслан» без двигунів і без коліс, ще й на одному крилі. І це красномовно, тому що після приходу Зеленського до влади «Антонов» був поставлений на межу банкрутства.
Прозвучала теза Мартина Лютера Кинга «у мене є мрія», і вирішили запустити мрію. Але ти вже не маєш право на мрійництво, ти маєш працювати, а не розказувати про свої мрії. А потім почалася прес-конференція, яка виходила з принципу: добре затролити журналістське середовище, щоб вони знали, що ті, хто задає незручні питання, більше доступу отримувати не будуть. У певних олігархичних каналів були обумовлені питання, тому що ми бачити, як Зеленський відповідав на ті питання, на які він не готовий — він не міг зв’язати двох слів. А тут раптом виявилося, що він надто добре був готовий відповідати на деякі питання, а на деякі не готовий. Журналісти подали наперед підготовлені питання, і він давав наперед вивчені відповіді.
Що це було? Це було виконування певної повинності і нанесення певних меседжів, які були наперед йому написані, які мав він озвучити. Вони зводилися до того, що в країні все прекрасно, чудесно. Це є той образ внутрішнього закриття себе в країні, коли навколо все погано, а у нас все прекрасно. Навіть, якщо це навпаки, все одно це треба говорити. Його меседж про те, що в Україні більші можливості і кращі зарплати ніж в Польші, просто вражає. Перепрошую, якби так було, ніхто би туди, в ту Польщу не їхав, не платили би там за житло, не добивалися тих робочих місць. Але розраховано на певного споживача, який не вслухається в слова, який сприймає загально контекст. А загальний контекст такий: бу-бу-бу - прекрасно, бу-бу-бу - ліпше, бу-бу-бу - покращення, бу-бу-бу - прорвемося вперед, бу-бу-бу - ми чемпіони з боротьби і т.д., потім бу-бу-бу - вороги, олігархи, руйнують, ставлять палиці в колеса і т.п. Тобто насправді абсолютно паралельна реальність. Якихось речей, які би були, відповідали реальному стану, не було. Там, де він наговорив про позитивне, насправді того позитиву немає.
Коли Зеленський говорив про питання війни на Донбасі, він взагалі нічого не сказав. Якийсь план А, якийсь план Б. В чому конкретика? Ми не маємо президента і Головнокомандувача, який має чітку позицію. «Я зустрінуся з Путіним», - він відмовляється з тобою говорити по Донбасу, - «не страшно, мені головне з ним зустрітися». Ми знову повернулися в той варіант, який був на початках: «что просто надо перестать стрелять и заглянуть в глаза Путину». Якщо за рік, півтора року він принаймні доріс до якихось фраз, то знову регрес назад: «Я взагалі не знаю, що робити. Я взагалі не розбираюсь, ні про що не хочу говорити. Мені головне зустрітися з Путіним». Путін тебе з'їсть на сніданок і не поперхнеться.
Ми не почули від Зеленського чогось конкретно аргументованого, ми почули плач і нарікання 5-річної дитини, якій щось не подобається. Ось ця інфантильність, жодного конкретного слова: «моє обрання стало для нього вироком...». Зрозуміло, олігархи – це завжди погано, олігархи – це зло. Пояснити, хто такі олігархи, поки що до кінця ніхто не може. Є десятки трактувань, але ідея сказати, що ми створимо «закон проти олігархів», вона суспільством буде сприйнята добре. От він бореться проти олігархів. А далі? Закон проти олігархів – це повний маразм, але він цьому закону присвятив кілька відповідей на питання, які на пряму не завжди цього закону й стосувалися. Вони зараз малюють схему, як зробити так, щоб справжніх олігархів, основних олігархами не назвати, а назвати двох людей, які тобі створюють проблеми і проти них ввести обмеження. Основне з них, це має бути заборона на обрання і балотування до будь-яких виборчих посад, — і Зеленському відкривається пряма дорога на другий термін. Тому що знайти заміну, якби там не галасували, завжди є проблемно. Харизма нарощується навіть не роками, а іноді й десятиліттями. Насправді просто йде мова про те, щоб розчистити для себе певне поле і потім легалізувати це.