Колишній спеціальний представник державного департаменту США Курт Волкер написав надзвичайно цікаву статтю про ключові помилки США у відносинах з РФ. Написав про США, а розширити ці помилки можна сміливо на весь колективний Захід. Здавалося б, що все на поверхні, візьми і скоригуй підходи, зрозумій тактику Кремля щодо відносин із Заходом, як розуміє їх Москва. І вибудуй справжню ефективну стратегію протидії російським впливам на майбутнє. Яким би очевидним не виглядав цей виклик, без додаткового інгредієнту колективному Заходу це вдається складно. Колись цим інгредієнтом була Україна, яка і сама боролася, і змушувала боротися всіх навколо.
Про що пише Курт?
Ключовими помилками США він називає:
⁃ Непереборне тяжіння до деескалації, а не протистояння агресії. І знаючи це, Путіну все ще вдається піднімати ставки до рівня, який не може собі дозволити Захід, і тому відступає, хай би скільки не блефувала Росія.
⁃ Прагнення завжди розкласти проблеми по поличках, а не пов'язувати їх. І це неодмінно надає можливість Путіну виокремлювати для себе найбільш важливі проблеми, від яких колективний Захід свідомо відвертає погляд на догоду збереженню відносин співпраці, хай і холодної, з Москвою.
⁃ Помилкова самовпевненість з приводу американської ролі в світі, а не прагнення до активної конкуренції. Світ змінився, і за місце в черзі в клуб демократичних трансатлантичних цінностей треба боротися, не претендентам, а потенційним учасникам клубу. Не випадково кількість автократій чи режимів, що до них тяжіють, більша, аніж демократій. Кремль це знає, а Вашингтон все ще вірить у самодостатність демократичних ідеалів. За них треба боротися.
До цього переліку додати хіба що єдиний елемент: наївна віра і Вашингтону, і колективного Заходу в те, що, укладаючи домовленості із Заходом, Москва і справді прагне їх виконувати. Навпаки. Будь-які домовленості з інтелектуальним, світоглядним опонентів для російського агресора - це пауза для консолідації і своїх зусиль, і підготовки до наступного витка протистояння. Так буде і з домовленостями по запуску Північного потоку 2, які для Вашингтону і Берліна дарують надію на умиротворення, а для Кремля - час для підготовки. Отримавши додаткові важелі впливу, лише справа часу, коли їх задіє Кремль. Про омріяні безпеку, стабільність і, головне, мир можна не мріяти.