Иван Ризак напомнил Медведько о правах человека
07.03.2007 19:05
...прокурору Украины Александру Медведько. Приводим полный текст заявления на языке оригинала:

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ


Генеральному прокурору України
п. Медведьку О. І.
підсудного Різака І. М.


(копія: посольствам всіх країн в Україні, міжнародним правозахисним організаціям, депутатам Верховної Ради України, лідерам політичних партій та громадських організацій)



Шановний Олександре Івановичу!


Звертаюся до Вас як до найвищої посадової особи правоохоронного органу, на який згідно із Конституцією України покладено функції контролю за досудовим слідством. На своєму особистому прикладі хочу Вас проінформувати про те, як підлеглою Вам прокуратурою Закарпатської області грубо порушуються права і свободи громадян, ігноруються елементарні процесуальні норми, здійснюється фізичне і моральне знущання над громадянами України. Моє звернення носитиме форму розповіді людини, яка на собі пізнала все це, і не матиме витончених юридичних форм. На жаль, мої захисники одразу не поставили вас до відома про те свавілля, яке здійснювали відносно мене прокурорські і міліцейські перевертні. Трошки історії.

11 лютого 2005 року прокуратура Закарпатської області затримує мене, звинувачуючи у доведенні до самогубства ректора УжНУ Сливки В.Ю. Скажу відверто, від такого брутального звинувачення я трохи розгубився. Бо на Закарпатті, в тому числі і прокурорські працівники, чудово знали про мої добрі відносини з колишнім моїм науковим керівником Сливкою В.Ю. Додам лише, що із понад ста моїх наукових робіт, опублікованих у провідних наукових виданнях України, Росії, США, Європи, близько третини - у співавторстві із Сливкою В. Ю.

Але повернуся до затримання. Протягом кількох хвилин слідчий із свідка «перетворив» мене у підозрюваного, а потім відправив в ізолятор тимчасового утримання. Там я пробув близько доби і за станом здоров’я мене звільнили (офіційно обґрунтували, напевно, тим, що я вже загрози для суспільства не складаю). Мені не було пред’явлено звинувачення і я продовжив лікування. Ніде я не переховувався і не збирався цього робити, бо не відчував себе винним перед суспільством і державою.

Після проходження лікування 13.05 2005 року мене затримують прямо на вулиці без будь-якого попередження. Наголошую, що ніяких повісток на допити на той час я не отримував. Всі рапорти міліціонерів, які були представлені у суді (в них вказувалося, що мене не могли знайти), фальсифіковані. Я не тільки не ховався, а буквально в ті ж дні давав кілька прес-конференцій для представників ЗМІ. Це можуть підтвердити десятки журналістів місцевих і центральних видань.

Затримали мене, знову звинувачуючи у доведенні ректора до самогубства. Цього разу мене помістили у лікарню. Не буду зупинятися на тому, яким чином спецпідрозділ УМВС України забирав мене з неї. Це показували всі провідні телеканали України. Примітивне виконання примітивних наказів примітивних людей!

Кажу так тому, що якщо б мене попередили лікарі і працівники УМВС про необхідність переведення мене в СІЗО, я б спокійно вийшов до машини і виконав наказ. Все-таки свого часу я був старшиною учбової роти кращої дивізії сухопутних військ СРСР. І накази виконувати вмію!

Єдине, що хочеться з цього епізоду, то це отримати пояснення від Святослава Михайловича Піскуна, за кандидатуру якого я голосував при призначенні його на посаду Генпрокурора України. Тоді я ще був депутатом Верховної Ради України 4 скликання. Відвідавши мене в СІЗО він (передаю майже дослівно) у присутності начальника СІЗО та прокурора Закарпатської області Бенци Ю. Ю. сказав: « Ваня, ти ще мені подякуєш, що ми тебе закрили в СІЗО. Цим самим ми тобі врятували життя». Але ж тоді і слідчий, і суд теж знали про можливий замах і виходить, вони мене арештовували не за якісь злочинні дії, а просто рятували мені життя. Додам тільки, що керівництво СІЗО під час мого перебування там знайомило мене з листами прокуратури Закарпатської області, в якій остання просила посилити мою охорону для захисту від можливого замаху на мене. І це в умовах СІЗО!

«Цікавими» були для мене 4 місяці перебування в СІЗО. Не з точки зору побутової. Протягом майже 17 років я проживав в різних гуртожитках - від «ПТУшних», казарм, робітничих - до університетських. У деяких із них умови були гіршими, аніж в слідчому ізоляторі. Персонал ізолятора ставився до мене нормально. Все за статутом, а до нього я звик в армії.

Але хотів би звернути Вашу увагу на інше. Після другого арешту мій брат Василь Михайлович Різак звернувся до тодішнього голови Закарпатської облдержадміністрації Балоги В. І. У відповідь почув таке: « Я знаю, що Іван (тобто я) - не винуватий. Але це все велика політика. Нехай Леонід Макарович Кравчук йде до Президента Ющенка домовлятися. І я виконаю доручення Президента й Івана випустять».

Я не дуже повірив, що я є такою фігурою, щоб про мене домовлялися два Президенти. Ще одне мене здивувало:керівник обласної адміністрації може вирішувати, кого тримати в тюрмі, а кого -ні. Бо я, перебуваючи на цій посаді голови ОДА ( а це можуть підтвердити і всі керівники правоохоронних органів, які зі мною працювали) не міг навіть подумати про те, щоб пробувати дати команду когось заарештувати чи випустити. Таке можливо, напевно, або в дуже корумпованих державах, або під час революцій.

Протягом 4-х місяців мені не дозволили жодного побачення з дружиною та сином. Проте дозволили побачення зі старшим братом Василем. І знову ж таки лише після спілкування його з керівництвом області, яке попросило його підготувати мене до зустрічі із Балогою В.І. та Гаваші О.А., які повинні були відвідати мене в слідчому ізоляторі.

Відвідав мене Гаваші О. А., тодішній перший заступник, а нині голова ОДА. Відразу на початку зустрічі він заявив, що в мене є можливість вийти із СІЗО разом з ним.

Моя репліка з цього приводу полягала в наступному: у вас, хлопці, влада безмежна. Зустріч, як і пропозиція, були дуже короткими. Я повинен був дати свідчення проти колишнього керівництва держави (на той час) - Л. Кучми, В. Януковича і В. Медведчука, про їх злочинні накази, а мене одразу випустять із СІЗО. На моє «наївне» запитання, а що я зробив злочинного в житті за наказом зверху чи без нього, Гаваші посміхнувся і сказав «Щось придумаєш». Після кількох реплік він додав: «Якщо цього не зробиш, ми знайдемо 1000 (тисячу) свідків, які будуть підтверджувати твої злочинні дії».

На цьому наша розмова закінчилася. Чомусь думаю, що ця розмова могла б зберегтися на певних технічних засобах, які могли знаходитися у приміщенні, де проходила наша розмова. Ці розмови знайшли своє підтвердження і під час відвідувань в СІЗО старшого слідчого прокуратури Данчі М.М. Кажу «відвідувань», бо у перші місяці мого перебування в СІЗО практично жодних слідчих дій за моєю участю не здійснювалося. А сам слідчий неодноразово заявляв: «Передавайте якось у Київ, нехай щось вирішують. Я не знаю, що з вами робити, бо всі обвинувачення абсурдні і їх ніхто ніколи не підпише». Тим не менше, підписали...

У цей час правоохоронні органи гарячково шукали хоч якісь посадові злочини, здійснені мною під час перебування на посаді голови Закарпатської ОДА. Але так і не змогли знайти. Бо їх просто не було. Напевно, моя кандидатура для втілення гасла «Бандитам - тюрми!» була не самою вдалою. Бюджетних зловживань не виявлено, бізнесу я ніякого ніколи не мав, бо прийшов в адміністрацію з науки. Всю мою власність - квартиру і 4 сотки землі - було дуже легко перевірити. У нас на Закарпатті нічого не приховаєш, навіть на підставних осіб. Але амбіції в правоохоронців були великі.

Нагадаю тільки, що вперше в історії Закарпаття на посаду прокурора області прийшов представник політичної сили - «нашоукраїнець» Юрій Бенца, колишній прокурор Мукачева періоду найбільшого розквіту криміналітету в цьому місті. Начальником УМВС став помаранчевий революціонер - Юрій Рахівський, під керівництвом якого збиралися так звані «докази» моїх «злочинів».

Я в жодному разі нікого не хочу ображати в політичному плані. Я лише хочу підкреслити, що на керівні посади у правоохоронних органах Закарпаття прийшли політично заангажовані люди, які з допомогою наданих їм владних важелів почали зводити рахунки зі своїми політичним опонентами. Мабуть не випадково в обвинувальному висновку багато разів згадується, що я був прихильником кандидата в Президенти В. Януковича. Дозволю собі пожартувати: на горизонті вже нові вибори президента, а мене ще судять за попередні. Цікаво, якщо на них я буду підтримувати В. Ющенка, чи буде закарпатська прокуратура обвинувачувати мене за підтримку В. Януковича у 2004 році?

Гірко жартую: з одного боку політичних симпатій своїх не змінював, як і життєвих принципів. З другого - крім гіркої іронії цей судовий процес в мене вже інших почуттів не викликає. Та повернуся до епізодів кримінальної справи.

Перший - доведення до самогубства ректора Сливки В.Ю. Смерть Сливки В. Ю. настала тоді, коли я був у відрядженні у Києві. У слідчих ще не було ніяких версій, а закарпатський штаб «Нашої України» вже поширив заяву, в якій прямо звинуватив мене у злочині. Нагадаю, що на той час членом цього штабу був нинішній прокурор Закарпатської області Бенца Ю. Ю., довірена особа кандидата в Президенти В.Ющенка. Вже через кілька днів аналогічне звинувачення виставила мені газета «Дзеркало тижня» вустами свого власкора Володимира Мартина (Ярослава Галаса), який свого часу працював прес-секретарем екс-губернатора Закарпаття, генерал-лейтенанта Москаля Г.Г. Зверніть увагу, що саме ця газета, як і «5-й канал», вже кілька років поспіль присвячують мені десятки матеріалів. Напевно, таке розуміння свободи слова в цих журналістів, бо звинувачуючи мене тривалий час у злочинах, лише кілька тижнів тому вони поцікавилися в мене моєю думкою з усіх звинувачень. Я не випадково зупинився на роботі інформаційних кілерів. Бо саме журналістські версії (створені політтехнологами моїх політичних опонентів) стали ідеологічною основою роботи правоохоронних органів проти мене впродовж останніх років.

Тепер - по суті. Обвинувачення базується на двох китах - нібито моїх вказівок одній із газет публікувати компрометуючі матеріали проти Сливки В.Ю. і правоохоронним органам проводити масу перевірок в УжНУ. І це при тому, що публікацій в цій газеті проти Сливки В.Ю. не було (в цьому могли переконатися всі присутні в судовому засіданні, коли читали статті газети, названі слідчим). Сам головний редактор цієї газети категорично заперечив будь-які вказівки з мого боку і назвав суд політичним процесом наді мною.

Від себе додам, що цю правозахисну газету назвати провладною чи проесдеківською на той час назвати неможливо. Таку кількість жорстких, а іноді й жорстоких публікацій відносно мене і влади, яку я очолював в регіоні, не давали всі інші газети разом взяті.

У суді також з’ясувалося, що ніяких вказівок проводити перевірки в УжНУ я не давав. Було кілька планових перевірок, які жодним чином не могли позначитися на репутації Сливки В.Ю. і очолюваного ним колективу. Це підтвердили численні свідки і головний фінансист університету.

Так і хочеться задати риторичне запитання: «Чому я по цій справі був двічі заарештований і 4 місяці перебував в СІЗО?». Може п. Бенца Ю. Ю. боїться розкриття справжніх причин смерті Сливки В.Ю.? Правди йому дуже не хочеться, бо колись він працював у мукачівській прокуратурі під керівництвом тестя покійного.

На жаль, прокуратура під час слідства не захотіла розглянути інші версії у тому числі й убивства Сливки В.Ю. Я думаю, що там буде багато неприємних запитань до тих, хто ініціював справу проти мене. Не випадково суд не дуже настоює, щоб свідчення в суді давали головні свідки трагедії - подружжя Цмур - рідна сестра дружини Сливки і її чоловік. Дуже хотілося б, щоб Ви особисто, Олександре Івановичу, звернули увагу на цей епізод.

Чому? Просто добре знаю, у кого і якою підтримкою в Генпрокуратурі і Секретаріаті Президента заручився Бенца Ю.Ю. Переконаний, що час і об’єктивне слідство розставлять все на свої місця. Другий епізод - це звинувачення в отриманні хабара від керівника Батівського хлібокомбінату за те, щоб він зберіг свою посаду в майбутньому.

Така причина названа вже у третьому поясненні слідчому прокуратури. Бо в усіх трьох він називає різний час, різні обставини і ніяк не міг згадати про мету дачі хабара. Цікаво, що заява про дачу хабара з’явилася 12 травня 2005 року, а я був затриманий 13 травня. Напевно, прокуратурі дуже хотілося, щоб були ще якісь версії мого кримінального переслідування. Бо доведення до самогубства навіть для них самих не виглядало переконливо.

Заява, отож, з’явилася. Щоправда перед тим «хабародавця» протримали десять днів в ІТТ, підозрюючи в іншому злочині. Напевно, «готували» до заяви. Біда прокурорів лише в тому, що на той час і пізніше доказів в справі так і не з’явилося. А хабар давався нібито влітку 2004 року, тобто за рік до самої заяви і майже через півроку після мого звільнення з посади губернатора.

На підставі однієї заяви порушується кримінальна справа проти мене!!! Чи не тому в той час був звільнений з органів прокуратури області один із найдосвідченіших її працівників, заступник по слідству п. Геревич. Може вже просто не міг спостерігати за тим, що діється в області.Адже в цей час сотні досвідчених правоохоронців були звільнені з посад. А весь 2005 рік перетворився у справжнє пекло для людей, які підтримували Віктора Януковича на президентських виборах.

Я на різних посадах вже пережив треті вибори Президента України. Вже наступного дня після оголошення результатів разом з керівниками політичних штабів наших опонентів ми звично піднімали келихи за співпрацю.

У 2005 році на Закарпатті салютами і тостами зустрічали наші опоненти звістку про черговий арешт активістів об’єднаних соціал-демократів...

Ще два епізоди обвинувачення мене журналісти назвали смішними. Напевно, збоку воно так і виглядає. В обвинуваченні звучить, що я підірвав престиж державної влади і місцевого самоврядування тим, що видав посвідчення радників голови на громадських засадах без відповідних розпоряджень.

Чому ж прокуратура так вперто не хоче підтримати моє клопотання надати суду журнал реєстрації цих радників? Я думаю, що Ви розумієте - таке посвідчення не дає ні пільг, ні переваг. Чому ж одних лише посилань на те, що з ОДА отримано листа про моє зловживання, достатньо? Адміністрацію очолюють ті ж політичні опоненти. А хто готував цього листа? Людина, яка сьогодні є одним із керівників відділу кадрів, а в час мого керівництва працювала секретарем приймальної Різака І. М. Правда, на певному етапі була переведена в іншу приймальну.

Де ж докази і документи? Бо самі посвідчення радників чомусь зникли. Тому прокуратурі хочеться вірити, що мій інтелектуальний рівень такий, що я дав команду реєструвати самі посвідчення, а розпорядження - ні.

До цього часу не можу зрозуміти, в чому ж склад злочину?Ще одне обвинувачення полягає в тому, що я нібито змушував керівника обленерго під страхом смерті оплачувати собі мобільний телефон. Я представив копію документа, який засвідчує, що це була корпоративна мережа, створена на виконання рішення комісії з надзвичайних ситуацій. Номери її належали членам колегії ОДА, членам комісії із надзвичайних ситуацій, головам РДА, в тому числі і самому керівнику обленерго.

У тому, що голову ОДА можуть притягати до кримінальної відповідальності за користування мобільним телефоном корпоративної мережі, не вірять навіть мої опоненти. Але ж воно насправді так є.

Єдине не розумію, чому керівник обленерго не знайшов у собі сили приїхати в суд і підтвердити чи спростувати свої свідчення? А судових засідань було понад три десятки. І завжди він мотивував свою неспроможність прийти в суд співбесідами у міністра палива й енергетики п. Бойка. Ці співбесіди загадковим чином завжди співпадають із судовими засіданнями...

А може справа в іншому?! У Закарпатській обласній раді цього скликання відбулася лише одна заміна депутата. Депутатські повноваження склав депутат обласної ради Балога В. І., нинішній керівник Секретаріату Президента. Його місце зайняв по списку «Нашої України»...керівник обленерго Василь Ковач.

І останній п’ятий так званий «свалявський епізод». Вже близько двох місяців ми його розглядаємо. До цього часу не можна добитися відміни вироку відносно мене Свалявського райсуду Закарпатської області, який 31.01.06 уже визначив мене злочинцем де-юре і де-факто. Із цим вироком я ознайомився тільки під час вивчення кримінальної справи в апеляційному суді Івано-Франківської області. Мої звернення до Уповноваженого з прав людини, Генеральної прокуратури, Верховного Суду України, профільних комітетів Верховної ради України результатів не дали. А посилання в обвинувальному висновку на це рішення залишилося. Хіба це не абсурд, що мене засудили заочно? А може це нова практика в роботі правоохоронних структур і судочинства в Закарпатській області, про яку мені раніше не було відомо?

Повернуся до суті обвинувачення. Воно полягає в тому, що люди отримали від мене вказівку зробити масові заворушення проти агітаторів кандидата в президенти В. Ющенка. Отак двоє свідків (а їх всього десь четверо і жодного доказу по всім епізодам) і говорять. На моє запитання, а що таке масові заворушення, відповідають :»Це коли б’ються проти влади». «Та я ж, - кажу, - і був при владі».

За таким визначенням правоохоронцям доведеться добре все проаналізувати, щоб прийти до висновку, хто ж робив масові заворушення наприкінці 2004 року в країні...

Це так, знову ліричний відступ. За версією досудового слідства було побито 42 студентів, 12 міліціонерів і одного польського спостерігача. Все це викладено в обвинувальному висновку, який по всім пунктам повністю сфальсифікований. Близько 36 студентів (хоч там не всі були студенти) взагалі у своїх свідченнях стверджують, що їх ніхто не бив. Міліціонери лише на суді знайомляться з інформацією прокуратури про те, що вони допитуються в якості потерпілих. Про побитого польського спостерігача ні тоді, ні зараз ні в Ужгороді, ні у Варшаві, ні в Києві ніхто не чув. Представники місій ОБСЄ і СНД не виявили жодного порушення на території області, яке б вплинуло на результати виборів. Студенти ні в міліцію, ні за медичною допомогою не зверталися. Хто визнав їх потерпілими - невідомо. В справі є якісь копії якихось протоколів, юридично не завірених. Всі вони фальсифіковані. Потерпілі в суд не з’являються.

Приклади фальсифікації можна нарахувати десятки, а той сотні. Як і приклади службового підроблення, «лівих» судово-медичних експертиз і т. д. Їх перелік я подам як в Генпрокуратуру, так і в розпорядження Міжнародних правозахисних організацій після завершення судового слідства.

Представники обвинувачення в залі суду ведуть себе зухвало і цинічно. Практично керують свідками. Якби мені хтось сказав, що таке можливо в цивілізованій європейській країні, я б не повірив. Невже підтримка одної «коронованої» особи з напівкримінальної структури дає можливість правоохоронцям нехтувати правилами честі і власної гідності?

Я не роблю на своїй кримінальній справі ніякого політичного піару. Упродовж півтора року я не дав практично жодного публічного коментаря. Я звертався лише до Генеральної прокуратури і профільних комітетів Верховної Ради із проханням ознайомитися з цією кримінальною справою. На жаль, моє прохання не було підтримано. Я не сприймаю однаково як політиків, які робили піар на моїй справі і хотіли реалізувати підтримуване мною гасло «Бандитам - тюрми!», так і тих псевдозахисників, які хотіли набрати політичних балів на моїй трагедії. Як одних, так і других моя доля цікавила лише доти, поки навколо мене були десятки журналістів і багато теле - та фотокамер.

Я їх не засуджую. Напевно, такою в їх уяві є велика політика. Але я такої політика не хотів і не хочу ні сприймати, ні розуміти.

Справжнім друзям і колегам я дякую за підтримку. Бо без них, без своєї сім’ї, без підтримки близьких ці роки тюрем, лікарень, судів перетворилися б для мене в суцільне пекло. Напевно, саме такого сценарію дуже хотіло мукачівське угрупування, яке очолюють керівник Секретаріату Президента Віктор Балога, мер Мукачева Василь Петьовка, прокурор області Юрій Бенца. Саме їх я вважаю політичним замовниками кримінальних справ проти мене і моїх однодумців. Їх місце - на узбіччі політичної історії. Сучасна цивілізована політика не сприймає кривавих методів 2005 року, а також вимагань викупів політиків за десятки мільйони доларів.

Шановний Олександре Івановичу! Практично на кожному засіданні я звертаюся до Ваших підлеглих зі словами «Відмовтеся від абсурдних звинувачень і тоді збережете свою професійну честь і гідність!»

Мій лист до Вас сьогодні не має якогось конкретного прохання. Напевно, правий один із найвідоміших і найпрофесійніших політиків і правоохоронців, який сказав, що в сучасній політиці святих немає. До таких я себе теж не відношу. У своєму житті напевно робив помилки: і кадрові, і управлінські... Сьогодні ж моєю метою було розповісти вам про долю окремо взятої людини, яку намагалася перемолоти правоохоронна система держави.

Я горджуся тим, що їй це не вдалося… Не хотілося навіть згадувати про свій третій арешт, який проходив прямо на території СІЗО всупереч всім законам України. Але це вже історія. Бажаю вам, Олександре Івановичу, успіхів у нелегкій роботі, постійної і пильної уваги до роботи Ваших підлеглих у маленькому, але гордому Закарпатті. Переконаний, що у нас буде справжня правова держава з відкритим громадянським суспільством.

З глибокою повагою,
голова Закарпатської ОДА 2002- 2005 рр.,
депутат Верховної РадиУкраїни ІУ скликання,
член Політбюро СДПУ (О),
підсудний Різак І. М.