„Вступ України до СОТ несе чимало позитиву, але й створює проблеми у сферах господарювання та соціальних відносин, що набудуть загальносвітового характеру”, - вважає голова Всеукраїнського громадського об’єднання „КРАЙ” Людмила Ходос. По-перше, зазнає істотних змін картина зайнятості у різних секторах економіки, оскільки з’являються нові можливості, пов’язані із міжнародним розподілом праці й міжнародною торгівлею та припливом інвестицій, якістю та кількістю трудових ресурсів.
По-друге, економіка під тиском зовнішніх торговельно-економічних обставин змушена буде не на словах, а на ділі модернізуватися, а відтак- підпорядкуватися не лише внутрішньому, але й зовнішньому (міжнародному) трудовому законодавству, принципово іншим стандартам праці, які діють на засадах соціального партнерства між працею й капіталом, що особливо важливо для експортно-орієнтованих секторів економіки.
По-третє, як країна, що увійшла до СОТ, Україна з певним автоматизмом включиться у міжнародний ринок праці з усіма його позитивами та негативами, викликами, ризиками й загрозами. І це істотно змінить структуру внутрішнього інвестування й торгівлі, а також “географію трудових ресурсів”, вимоги до якісної праці й каральні санкції щодо праці неякісної.
По-четверте, вступ України до СОТ означає для держави потребу в негайних, докорінних змінах у ставленні до людських ресурсів у цілому, наповнюючи реальним змістом поняття соціальної політики для примноження “людського капіталу”.
Слід визнати, що членство нашої держави в СОТ не тільки не уповільнить, а навпаки — пришвидшить міграційні процеси на ринку праці, оскільки підпорядкує цей ринок вимогам глобалізації економіки.
Для профілактики небажаних міграційних процесів на ринках праці сучасні соціальні держави створюють спеціальні програми, зорієнтовані як на найнятих працівників, так і на працедавців, призначені примножувати робочі місця, гідні достойної винагороди, для всіх, хто може й хоче працювати. Держава як арбітральна (“третейська”) сторона мусить враховувати, що кожна зі сторін, тобто праця й капітал, захищає власні “егоїстичні” позиції та інтереси, й найменше налаштована враховувати інтереси іншої протилежної сторони.
Пошук компромісу між цими сторонами є стрижнем переговорного процесу у трикутнику “праця-капітал-держава”. Цей процес отримав назву “трипартизм”, і він є нормальним явищем для будь-якої соціальної держави.
Якщо подібна політика «трипартизму» в умовах сучасної України досі не спрацьовує, то у цьому завинили не лише представники капіталу та профспілок, які представляють сторону праці, але й сама держава, яка досі не спромоглася виконувати “всерйоз” роль неупередженого арбітра в господарчих суперечках і гаранта виконання контрактів між представниками праці й капіталу.
Подібний стан речей призвів до того, що довіра між людьми праці й людьми капіталу як економічними суб’єктами нині перебуває в Україні на гранично низькому рівні, оскільки гарантією виконання ними взятих на себе зобов’язань є не «державна машина», а її замінники.
На моє переконання, для виправлення ситуації необхідні: система судових та правоохоронних органів, що відповідають своєму призначенню; нагляд за додержанням економічно-трудового законодавства та жорстке припинення будь-яких його порушень; контроль за розподілом і цільовим використанням трудових ресурсів; прозора і чітка система податкового обліку та фінансового контролю ситуацій на ринках праці.
Реалізувати ці соціально-політичні завдання та забезпечити соціальний діалог на загальнонаціональному рівні покликана Національна тристороння соціально-економічна рада при Президентові України (НТСЕР).
За нинішніх темпів роботи Ради (НТСЕР) варто очікувати критичних закидів щодо її діяльності. Тож пропоную наступні “вектори” змін.
Утворені нині територіальні Тристоронні комісії не відображають основної тенденції переходу соціального діалогу на нижчі рівні співробітництва праці й капіталу. Відповідно мають бути розроблені методологічні вказівки зі створення якщо не тристоронніх, то двосторонніх комісій на окремих підприємствах. Адже на сьогодні за активною роботою “помічені” лише 2-3 територіальні комісії.
За відсутності активного висвітлення конкретних результатів роботи Ради складається враження про «бездіяльність» організації, «неефективність керівництва», що лише дестабілізує роботу НТСЕР. Проблема може бути частково вирішена шляхом ініціювання НТСЕР громадського обговорення ключових положень Генеральної угоди між працівниками та працедавцями під егідою Президента України.
За низьких темпів адаптації та залучення проектів Міжнародної організації праці, спрямованих на більш ефективну діяльність структур трипартизму, та в умовах, коли Президент України чітко окреслює своє бажання максимально сприяти розвитку дрібного бізнесу як однієї з основ вітчизняної економіки, всі національні програми та програми МОП мають перебувати під офіційною егідою НТСЕР.
І нарешті, вступ до різноманітних міжнародних інституцій трипартизму є, безумовно, важливою прерогативою діяльності НТСЕР. Тобто, варто ініціювати більш тісну співпрацю НТСЕР із представництвами СОТ, МОП, ОЕСР тощо. Зокрема слід передбачити їхню участь на правах спостерігачів у окремих засіданнях НТСЕР, у процесі розв’язання конкретних суперечок між представниками бізнесу та праці.