...«Слово Божье – УПЦ» в котором он обвиняет начальника Исправительной Колонии 114 О.Лысенка в нечеловеческом отношении к заключенным. У нас нет возможности подтвердить или опровергнуть данные факты, однако, также, мы не можем оставаться безучастными. Публикуем письмо полностью, на языке оригинала:
"Аби внести ясність в суть справи скажу, що з лютого 1992 року було засновано нашу безкоштовну обласну православну газету «Слово Боже – УПЦ». Зокрема, наше видання розповсюджується через бібліотеки у місцях позбавлення волі. На адресу нашої редакції газети надходить чимало скарг від ув’язнених, які відбувають покарання у Виправній Колонії 114, села Воєводчинці, Могилів – Подільського району, Вінницької області. Засудженні через своїх батьків повідомляють про нелюдське, жорстоке поводження з ними зі сторони адміністрації колонії. Порушуються їхні Конституційні права. У згаданому виправному закладі більш менш можна існувати, якщо маєш гроші, які потрібно платити керівництву. Є інший вихід; потрібно співпрацювати із адміністрацією колонії у якості освідомітеля. Якщо заплатиш, то дають легку роботу, якщо ні то таких осіб чекає понаднормова важка праця при виготовленні тротуарної бруківки та металевої сітки. Існують випадки, що засуджені не витримують жорстокого поводження і ріжуть собі вени, оголошують голодування. Одним із видів катування у Виправній Колонії 114 є такий метод; до начальника Лисенка О., заводять засудженого і ставлять спиною до стіни. Заставляють зігнути ноги у колінах. На витягнуті вперед руки дають тримати стілець. Час від часу на стілець кладуть важкі книжки. Від цього знущання у людей виникає різкий біль у м’язах і дуже часто вони втрачають свідомість. На цей випадок у столі начальника є нашатирний спирт. Другим способом катування у цьому закладі є таке; на людину надівають противогаз. Перекривають кисень, і коли він починає втрачати свідомість через протигаз пускають цигарковий дим… Третім видом катування у Виправній Колонії № 114 є такий спосіб; на людину надівають наручники, прив’язують до ніг так, аби вигнулась спина. Підвішують на гачок і починають бити…Четвертий спосіб катування начальник Виправної Колонії Лисенко Олег, жартома називає «Завести будільнік». Це коли людині у задній прохід засовують міліцейський кийок (дубінку ), і за годинниковою стрілкою прокручують декілька разів. Розповідають, що від болю, ув’язненні так несамовито кричать, що аж обсипається штукатурка на потолку. П’ятим видом знущання над людською особистістю є те, що людині просто не дають спати. При спробі заснути на неї лиють холодну воду та за ноги підвішують униз.
Багато скарг надходить на те, що проживають вони в антисанітарних умовах, своєчасно не надається їм медична допомога. Взимку в приміщенні холодно, погане незадовільне харчування. Найпоширенішим захворюванням є туберкульоз, виразка шлунку та гастрити.
Про ці усі неподобства я повідомляв на адресу керівників нашої держави, прокуратури та іншим структурам. Нині «3» червня редакцією газети «Слово Боже – УПЦ», було отримано Ухвалу Бершадського райсуду «Про відкриття провадження у справі» за № 2-829)08 стосовно того, що начальник Виправної Колонії 114 Лисенко Олег висуває позовну заяву про захист ділової репутації. Цей раб Божий Олег вимагає, аби редакція газети «Слово Боже – УПЦ» спростувала, буцім-то недостовірну інформацію, яка не відповідає дійсності і порочить його честь, гідність, ділову репутацію. Ніякого вибачення і спростування зі сторони редакції газети «Слово Боже – УПЦ» не буде! Навпаки нами готується відкритий лист на ім’я керівників нашої держави, у якому будемо просити, аби Лисенка Олега було знято з роботи за зловживання службовим становищем, та за систематичне катування ним особисто засуджених. Мовчати ми не будемо, тому, що кожна людина створена нашим Творцем за Його подобою і заслуговує на людську гідність. У Конституції нашої держави у статті 28 написано, що забороняється катування людей, приниження її гідності.Також у «Кримінально – виконавчому законодавстві України», у статті 1, частині 1 написано, що зокрема, воно сприяє запобіганню тортурам та нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Своїми діями він не одну людину доводив до самокаліцства. Зараз Лисенко Олег, у судовому поряду хоче дізнатись прізвища тих засуджених і їх батьків, які звертались із скаргами до нас у редакцію газети «Слово Боже – УПЦ». Однак я маючи побоювання за їх особисту безпеку, і керуючись Законами «Про друковані засоби масової інформації» ст.. 26, та Статтями 8 і 10 «Європейської конвенції з прав людини, на захист конфіденційності і джерела інформації» та до рішень Європейського суду, скористався своїм правом на нерозголошення джерел отримання інформації, зокрема відомості про осіб, які передали мені інформацію за умови нерозголошення їх імені. У Декларації принципів поведінки журналістів яка прийнята на 2-гому всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів у м. Бордо, 25-28 квітня 1954 року, зі змінами на 18-му Всесвітньому Конгресі МФЖ м. Хельсиньор 2-6 червня 1986 року, сказано, що журналіст зобов’язаний зберігати професійну таємницю щодо джерела інформації, отриманої конфіденційно. Також Конституція України, стаття 63 дає мені право не відповідати на запитання.
Якби ми оприлюднили прізвище тих засуджених, які відбувають покарання у ВК 114, то Лисенко Олег їм би відомстив. Способів є багато начеб-то законних. Їх могли б звинуватити у порушенні правил поведінки та розпорядку установи. У гіршому випадку їх могли б застрелити сфабрикувавши матеріали за спробу групової втечі. Як приклад можу навести смерть засудженого Романенка Ігоря, який відбував покарання у Літинській колонії 123. Він звертався до правозахисників. Внаслідок чого він загадково помер. Розповідають, що Романенка І., було вивезено «на перевиховання» до колонії 114, де його було і закатовано і під покровом ночі мертве тіло назад привезли до Літинської колонії. На сьогоднішній день у розпорядженні редакції газети «Слово Боже – УПЦ» є 14 листів –свідчень та щоденник одного засудженого, який описує про своє перебування у ВК 114; про ті тортури і знущання які йому доводиться нині терпіти.
На цьому залишайтесь із нашим милосердним Господом Богом!.
Олександр ДРАГАН, редактор газети «Слово Боже – УПЦ»,
село Флорине, Бершадський район, Вінницька область."
23.07.2008 14:52