Ситуація з корупцією в Україні не поліпшується, передає replyua.net. Попри постійні заяви влади, попри запевнення у глобальних реформах, наша країна посідає провідні позиції у рейтингах корумпованості. Світові організації, на відміну від українських керманичів, поки що не побачили видатних проривів на шляху ліквідації корупції. Нещодавні рейтинг провідних агентств, які оцінюють рівень корупції в державах світу, віднесли Україну до однієї категорії разом з Росією, Непалом та Іраном. Ми перебуваємо значно ближче до таких держав як Мавританія, Конго, Мадагаскар, ніж до країн Європи. Темпи змін в цій царині є просто мізерні і не відчутні. Хоча словесного шуму та гучних заяв вистачає.
Корупція в Україні з’явилася не сьогодні і не вчора. Це згубне для держави явище має тривалу історію. Напевно, немає жодної країни світу, де корупція повністю подолана. Навіть у США до 15% прибутків у бізнесі є тіньовими. В Україні ж витоки нинішньої тотальної корупції сягають ще радянських часів. Тоді ринкової економіки не існувало. Але чимала частина народного господарства вже перебувала в тіні. Корупційні схеми отримання дефіцитних товарів, бартер і натуральний обмін стали реаліями життя в комуністичній імперії. З розвалом СРСР корупція просто вийшла на інший вищий рівень та пристосувалась до нових умов життя. Сьогодні корупція визнається однією з основних бід України. А все тому, що її метастази охопили суспільство зверху до низу. Давати хабар лікарю, викладачу, чиновнику, державному інспектору стало таким самим звичним явищем як красти з бюджету чи вигравати потрібні тендери. Правоохоронні органи, уражені вірусом корупції, неспроможні боротися з нею. Митниця перетворилася у цілий заповідник корупційних схем. Напевно, так тривало б довгий час. Але корупція так глибоко проникла у суспільство, що сьогодні загрожує існуванню самої України. Через корумповані еліти ми й так перебуваємо у числі найбідніших країн континенту. Корупція умудрилася розвалити навіть армію. Є численна інформація, що посвідчення учасника АТО також можна купити за гроші. А між окупованими територіями та Україною процвітає контрабанда. А все завдяки корумпованому мисленню осіб, які мали б боротися з нею.
Корупція стала давно українською національною проблемою. Коли влада запевняє нас, що будує сучасну європейську країну, то вона мала б знати, що не існує у світі заможних держав, де зашкалює рівень корупції. Навпаки, усі бідні країни є корумповані. Формально ніби усі представники влади – від президента до міністрів, народних депутатів, генпрокурора, інших можновладців, - виступають проти корупції. Але результату чомусь поки що немає. Або ж він настільки невідчутний, що можна говорити про його відсутність. З одного боку, в Україні за останній час понастворювали чимало органів, покликаних боротися з корупцією. Так було створено Національне антикорупційне бюро. Почало діяти Національне агентство з питань запобігання корупції. Готується запуск Державного бюро розслідувань, яке покликане виявляти корупціонерів серед депутатів, суддів, міністрів та й самих працівників правоохоронної системи. Здавалося б, ніби щотижня є якась інформація про затримання на хабарі певних чиновників. Оприлюднені електронні декларації відкрили українцям очі на добробут тих осіб, яких вони навибирали у парламент чи на посади мерів. Та й прокуратура теж намагається боротися з корупціонерами. Однак, все більше в українському суспільстві поширюється думка про те, що все йде не зовсім так, як мало би бути. Що боротьба з корупцією є поверхова косметична і дуже млява. Що більше створюється інформаційного шуму, ніж реального покарання злочинців.
Скептичні настрої українців та їх негативна оцінка діяльності влади зумовлена конкретними фактами. Надто багато злочинців-корупціонерів успішно уникають покарання. Частина з них втікає з України. Інша – отримує звільнення від арешту. Треті ж просто відпускаються на волю корумпованою судовою системою. Серед посадовців, яких затримали антикорупційні органи, немає осіб вищого ешелону влади. Відсутні там олігархи. А головне – немає справ за корупцію, доведених до логічного завершення. Все це нагадує імітацію роботи. Ситуація з електронними деклараціями теж дуже повчальна. Що з того, що суспільство дізналося про масштаби багатств нардепів чи суддів? Де результати перевірок законності походження цих статків? Невже всі ці особи, які жили на одну зарплату, є кришталево чесними? Невже не вдалося знайти невідповідність між рівнем доходів депутата чи митника і його матеріальним становищем? Як так могло статись, що звичайні громадяни побачили цю дивну невідповідність, а спеціалізовані органи – ні? Отже, щось не так. Система боротьби з корупцією не працює. Є органи, але немає самого процесу ліквідації корупції. І це дуже погано. Вже зараз очевидно, що стара система давно оговталася і чинить спротив. Як і те, що правляча сьогодні коаліція теж не дуже горить бажанням знищувати корупцію вищого рівня. В той час як свого часу в Грузії посадили кількох колишніх міністрів, в нас такого не спостерігається. В нас взагалі не помітно явних ознак того, що правила гри змінилися. Таке враження, що з корупцією змирилися. Можливо, влада думає, що зможе обійтися без справжньої боротьби з цим згубним явищем. Обмежиться лише показовими дійствами.
Сьогодні все більш очевидним стає проста істина: ті, хто багато говорить про боротьбу з корупцією насправді не надто зацікавлені в її ліквідації. На жаль, корупція в Україні мала і має покровителів (і учасників) у вищих ешелонах влади. Інакшим чином пояснити провали в її знищенні просто неможливо. І тут потрібно зрозуміти те, що зміни в державі не відбудуться без зміни правлячих еліт. Ніколи олігархи та учасники старих схем не будуть вести війну з системою, яка їх вигодувала і зробила повноправними господарями цієї країни. Саме корупція дозволила невеликій групі людей володіти величезними статками сумнівного походження. В той час як українці масово мігрують за кордон і ведуть боротьбу за існування. Корупцію знищити повністю неможливо. Але мінімізувати її до рівня розвинутих країн світу щоб потім самим вийти на їх рівень – цілком реально. От тільки не з нинішніми можновладцями, які радше імітують бурхливу війну з корупціонерами, ніж реально хочуть почистити від них державу.