Українці мають зрозуміти, що великі трансформації не робляться за один раз. За один раз робляться революції. Про це в ексклюзивному коментарі журналісту інтернет-видання Новости Украины – From-UA розповів український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінської групи, організатор амністерського руху в Україні, віце-ректор Українського Католицького Університету у Львові Мирослав Маринович.

У 1977 році за заклик проспівати «Заповіт» на вечорі пам'яті Тараса Шевченка в Київській філармонії Маринович та його однодумець М.Матусевич були заарештовані. Мариновича засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.

У 1987 році Мирослав Франкович повернувся в Україну, у 1990 - почав працювати кореспондентом місцевої газети «Галицька зоря». В той час була опублікована праця Мариновича «Євангеліє від юродивого», написана ще в таборі. 1991 року в Дрогобичі вийшла книга «Україна на полях Святого Письма», 1993 року - «Спокутування комунізму», «Україна: дорога через пустелю».

Розмірковуючи на тему, як змінилися українці протягом 26 останніх років, наш співрозмовник зазначає, що сучасні громадяни почувають себе більш вільними.

«Я думаю, що від нас відходить тоталітаризм в плані страху перед свободою, тому що вона несла за собою покарання, відповідальність. Ось цей страх зникає. Взагалі рівень свободи в душі є незрівнянно вищий. Це відчувають всі ті, хто приїжджає з Росії. Це можна помітити по усмішках, по манері поведінки людей, в решти решт, по тому, як ми бунтуємо проти власного уряду і президента. Тобто рівень свободи перед усім — це те, що мені особисто впадає в око», - каже Маринович.

«Якщо говорити про те, чого нам ще бракує… Все ж таки рівень патерналізму є занадто великий для того, щоб держава могла бути успішною демократією. Ось тут «совок» ще відчувається, і надто багато людей, навіть маючи умови для самовираження, воліють все ж таки розраховувати на допомогу держави і бояться ризикнути і вийти в відкрите море. І це мене дуже смутить, бо навіть двом Майданам все-таки не вдалося подолати цю тенденцію. Все ж таки у нас є більшість людей, які воліли, щоб десь дорослі дяди на горі влаштували їм гарне життя, а вони, наскільки можна викрутитись, дадуть собі ради. І ось в цих параметрах «плюс і мінус» і перебуває наше суспільство, наші люди», - додає правозахисник.

На думку експерта, найголовніше завдання українського суспільства на сьогодні - зрозуміти, що великі трансформації все-таки не робляться за один раз.

«За один раз робляться революції, після яких, як правило, йде разючий відкат, йде реставрація попереднього ладу. Більше перспективними є еволюційні кроки. Більш перспективними є малі кроки, які поступово закріплюють у свідомості новий стан життя. І я маю надію на те, що ми покінчимо в решті решт з тими популістськими фразами типа «та вони всі такі, змін немає, тут все пропало, хоч новий майдан організовуй» і т.д. Ми маємо сьогодні чи не найкраще керівництво, це я говорю щиро, на відміну від всіх попередніх. Достатньо ефективне: економіка Україні все-таки йде в гору, статистика про це свідчить. Так давайте тішитися і давайте робитися мудрішими, щоб приглядатися до позитивів і за них дякувати керівництву, і приглядатися до негативів і спокійним цивілізованим демократичним способом відстоювати належні зміни. Ось і все, чому нам треба навчитися - треба навчитися жити в умовах демократії», - резюмував співрозмовник видання.

Більше думок на тему «Українці 1991-2017» читайте у новому спецпроекті інтернет-видання Новости Украины – From-UA.