В Києві відбувся об'єднавчий собор, під час якого було затверджено статут автокефальної православної церкви в Україні, а також обрано її главу, про це пише політолог Андрій Окара у своєму блозі на Обозі.

Найтемніша ніч — перед світанком. Найсильніший біль — перед одужанням. Найбільший шабаш українофобів — напередодні утворення Помісної Православної Церкви. Важко сказати, чи додасть це бонусів та передвиборчого рейтингу Петру Порошенку, але можна твердити, що в разі успішності цього проекту православний світ в цілому, а також Східна Європа і пострадянський простір можуть дуже суттєво змінитись. Так само, як і введення воєнного стану навряд чи сприяло зростанню рейтинга Порошенка, але його невведення могло б виявитись це більшою проблемою і мати дуже тяжкі наслідки.

До Петра Порошенка і як президента, і як фронтмена усієї владної машини з боку простих громадян, громадянського суспільства та конкурентів у передвиборчий боротьбі було і залишається чимало претензій — мовляв, і се не так, і те не туди. Наскільки претензії адекватні, наскільки — є "чорним піаром" з боку конкурентів, недоброзичливців та російських телеканалів, не завжди можна впевнено визначити.

Та найгіршою "чорнухою", найтяжчим звинуваченням в ході передвиборчих перегонів стало звинувачення політиків у зв’язках з Кремлем: мовляв, такий-то фінансується "північним сусідом", дружить з Медведчуком і пропагує мир на Донбасі на кремлівських умовах — не дарма ж його двічі (тричі, чотири рази) на тиждень показують по такому-то каналу. Або навпаки: його спеціально не показують по такому-то каналу, щоб не видати, що насправді його таємно благословив Путін. Бути кандидатом Кремля або навіть мати подібну репутацію — одразу мінус 5% від передвиборчого рейтингу та мінус 25% від карми.

Такі часи.

Все нібито зрозуміло, закономірно і невідворотньо.

Тепер навіть не віриться, що ще кілька років тому більшість кандидатів в президенти та інші впливові посади наввипередки намагались отримати імідж "прокремлівської" політичної фігури. А заручитись публічною підтримкою Путіна взагалі вважалося недосяжною мрією та запорукою перемоги на виборах.

Тепер інформація про те, що хтось з кандидатів є насправді агентом Кремля, звучить як вирок та ставить хрест на усій подальшій кар’єрі.

Але у Порошенка є одна відмінність щодо зв’язків з Кремлем: ставлення "колективного Путіна" до нього будується не на основі кремлівських та навколокремлівських припущень, міркувань фантазій, побажань чи його власних промов. Воно будується на основі його вчинків, політичних кроків, тенденцій, які він сам і породив або підтримав.

Оцінюючи ситуацію об’єктивно, доводиться визнати, що саме Порошенко сприймається нинішнім Кремлем та його мешканцями як абсолютне зло, з яким не може бути ніяких діалогів — на відміну од інших кандидатів.

Путін неодноразово підкреслював — мовляв, розмовляти будемо з наступним президентом України. Тобто не з Порошенком.

В ситуації навколо воєнно-морського інциденту в Керченській протоці, коли спостерігачі ловили кожне слово і з українського, і з російського, і з європейського боків, коли кожен невиважений крок міг потягти за собою ланцюг подій, від якого рукою простягти до повномасштабної війни, яка, в свою чергу, може привести ледь не до світової війни, так ось, в такій ситуації Путін зізнається, що не збирається розмовляти з Порошенком навіть телефоном — бо не хоче брати участі у його передвиборчій кампанії! Ще раз: хай людство захлинеться у ядерному апокаліпсисі, аби тільки рейтинг Порошенка не зростав. Навіть після того, як Порошенко в інтерв’ю "Fox News" констатував, що це не "інцидент" і не "криза", а саме війна.

Але утворення нової православної церкви та томос про її автокефалію — це спалення головного на сьогоднішній день російсько-українського "мосту", і цей міст значно довший і важливіший навіть за новозбудований Кримський міст. В Кремлі та Останкіно ніколи не пробачать Порошенку томоса, оскільки УПЦ МП нерідко добровільно ставала знаряддям Кремля, здатним впливати на велику частину українського суспільства.

Часткове, але реальне відновлення української армії, над знищенням якої за часів Януковича досить ефективно працювали кілька міністрів оборони України, — це теж таке, чого Кремль ніколи не вибачить нинішньому українському режиму.

Тому президентські вибори в Україні обіцяють пройти не просто яскраво та незабутньо, а в форматі воєнної мобілізації, в форматі тиску по усіх кордонах та фронтах, в форматі викликів по всіх можливих темах. І не виключено, що найгіршим сценарієм буде сценарій, коли "друзі України" спробують цю саму Україну розшматувати на декілька частин — без шансів на подальше відновлення та існування.