ЗАТ «Революція». Збори акціонерів. Виплата дивідендів
23.09.2005 09:32
Це оголошення, що з'явилося в ЗМІ у дні української політичної кризи, повністю природу цієї самої кризи і пояснює.

Ви вважаєте, що такого оголошення не було? Ви навіть думаєте, що його взагалі не могло бути? Ви помиляєтеся двічі. Воно було. Не дослівно, але зате точно так за змістом. Причому, провідні ЗМІ відвели під нього центральні полоси. Подивіться самі – центральні газети та інформаційні портали – усі як один обговорюють, чи платив російський олігарх Березовський свої 15 млн. доларів президентові Ющенку.

Екс-президент Леонід Кравчук, лідер фракції СДПУ у Верховній Раді, упевнений – платив, і навіть закликає до розслідування та пророкує за його підсумками імпічмент діючого президента. Ющенко, у свою чергу, мовчить. Березовський, навпроти, досить балакучий. Говорить він багато, при цьому, як завжди, нічого не стверджує і не спростовує. Причому, не спростовує так витончено, що усім і кожному стає зрозуміло – платив.

Маніпуляції із владою взагалі улюблений метод заробітку російських олігархів. Саме так у 90-і зробили свої статки практично всі російські мільярдери, серед яких Березовський займає одне з перших місць. Він – образ російської олігархії єльцинського призову.

Коментуючи обставини української політичної кризи – відставку прем'єр-міністра Юлії Тимошенко та інформацію, що з'явилася услід за цим, про фінансування Березовським президентської виборної компанії Віктора Ющенко, посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін відмітив: «Березовський завжди там, де мутна вода, з якої він може вивудити щось для себе».

Подібні методи роботи стали для російських нуворишів уже звичними. Ці методи завдали шкоди авторитету Росії. Двічі. Вперше, коли Єльцин, знехтувавши здоровим глуздом і народними інтересами, роздав державну власність наближеним олігархам, відразу ж потрапив до них у залежність і поставив таким чином владу на службу великому капіталові. Вдруге – коли нинішня російська влада спробувала взяти реванш у олігархів і знову ж таки зробила це настільки незграбно і настільки сумнівними методами, що це одразу породило підозри у тому, що діє вона не в інтересах країни, а знову в інтересах олігархів, тільки вже інших.

Зараз ми спостерігаємо не що інше, як спробу втягти Україну у ту ж калюжу. Тінь російської олігархії нависла над Майданом. З'ясувалося, що у Помаранчевої революції є режисер, а в народного волевиявлення ціна. Причому, Леонід Кравчук думає, що 15 мільйонів доларів – це далеко не всі російські гроші, вкинуті у горнило українських президентських виборів, а Березовський далеко не єдиний акціонер цього сумнівного спільного підприємства. Ім'я одного з його партнерів з «українського проекту» стало відоме днями – В'ячеслав Кантор, великий російський підприємець від мінеральної хімії. Відомо, що він тісно пов'язаний з Борисом Березовським і з подачі останнього залучений до скандальної оборудки. За опублікованою інформацією, Кантор не тільки брав участь у переговорному процесі, але й сам зробив великий внесок в організацію Помаранчевої революції.

Кантор отримав у власність новгородський хімічний комбінат «Акрон» при Єльцині. Поставив під свій контроль, жорстко змусивши робітників продати акції за мінімальною ціною. Потім вивів фінансові потоки в один з підконтрольних Березовському банків і обзавівся ізраїльським громадянством.

У Росії Кантор стабільно входить у сотню найбагатших бізнесменів, однак популярність здобув, насамперед, завдяки скандалам, інформаційним війнам з конкурентами і тискові на партнерів. В ініційований ним затяжний конфлікт з мурманськими «Апатитами» через ціни на мінеральну сировину були втягнуті губернатори ряду областей Російської Федерації і трудові колективи підконтрольних Канторові підприємств. Протягом усіх років протистояння Кантор кілька разів вдавався до спроб дестабілізувати соціально-економічну ситуацію в Мурманській області, сподіваючись домогтися від постачальника занижених неринкових цін на сировину. Для досягнення своєї мети він не гребував фінансуванням молодіжних екстремістських організацій лівого спрямування (власне, лідери націонал-більшовицьких організацій і не намагалися приховати від ЗМІ, хто спонсорує їхню діяльність у ряді російських регіонів), а також кілька разів вдавався до спроб зірвати вибори губернатора Мурманської області. Приблизно за таким же сценарієм він боровся за контроль над Кірово-Чепецьким хімічним комбінатом. У боротьбі з конкурентами або намагаючись встановити свій контроль над підприємствами, які його цікавлять, Кантор завжди охоче йде на підкуп топ-менеджменту, що, звичайно, погіршує його репутацію, і без того не блискучу.

Широко висвітлювався російською пресою конфлікт Кантора із власниками алмазного холдингу «Алроса» через контроль над великою ділянкою землі, розташованої у безпосередній близькості від підмосковної резиденції Президента РФ.

Під час усіх конфліктів Кантор активно і привселюдно використовував адміністративний ресурс, що дало підстави підозрювати його у підкупі властей. Так, у засобах масової інформації публікувалися відомості про те, що губернатор Новгородської області Прусак нібито отримав, у вдячність за підтримку, пакет акцій Новгородського хімічного комбінату. Чи варто говорити, що після цього на політичних амбіціях молодого губернатора було поставлено хрест. Губернатор залишився на своїй посаді лише тому, що сформованій у Росії суспільно-політичній традиції властива деяка закритість і корпоративність. Не прийнято виносити сміття з хати. Сміття ретельно замітають у куток, де він тихо чекає вирішення своєї долі.

Протягом кількох років Кантор відкрито і люто конфліктував з Юкосом і був одним з основних інформаторів російської генпрокуратури у справі Ходорковского.

Але своїм для нової влади він так і не став. Вслід за порушенням справи Ходорковского розпочалися податкові перевірки на «Акроні», які не обіцяли Канторові нічого доброго. Після цього Кантор став у Росії рідкісним гостем, зате в Україну чомусь зачастив. На жаль, така сьогоднішня тенденція – російські бізнесмени і політики, які провинились перед владними структурами своєї держави і планомірно видавлюються з російського політико-економічного простору, приходять в Україну. Вони заявляють свої права на результати Помаранчевої революції і тим самим девальвують цінність народного волевиявлення. Вони прийшли за розрахунком, за обіцяними їм портами і заводами. Їм потрібні гарантії, посади і статуси, які дозволятимуть впливати на прийняття рішень і перерозподіляти економічні ресурси України на свою користь. Той же Кантор вже отримав посаду радника Президента України на громадських засадах і очолив Інвестиційну раду при Міністерстві транспорту і зв'язку. Компанія «Акрон» уже відкрила українське представництво, яке, за даними митниці, операцій з переміщення вантажів не робило, зате уже встигло провести ряд фінансових операцій, будучи, цілком ймовірно, центром управління фінансовими потоками Кантора в Україні. Крім того, за інформацією, опублікованою у ЗМІ, в управління структурам Кантора передано Іллічівський порт, аналогічне рішення очікується і стосовно Одеського припортового заводу.

У списках підприємств, що реприватизуватимуться, є і комбінати з виробництва мінеральних добрив. Очевидно, саме вони повинні були стати основою української бізнес-імперії Кантора.

І ось зараз, коли Ющенко спробував вийти з-під контролю російських олігархів і відправив у відставку прем'єр-міністра Юлію Тимошенко, відповідальну за роздачу «вотчин і угідь», вони пред'явили рахунок Президентові. Платитиме Україна за цими рахунками чи ми знайдемо сили в черговий раз довести свою незалежність і самостійність?

Наша влада опинилася на грані залежності від цієї компанії. Це величезна помилка, на виправлення якої Росії потрібно було 8 років. Ми погодимося чекати стільки, чи, може, поставимо на Майдані шухляду для збору пожертвувань на користь «бідних»? На квиток до Москви можна зібрати усього за кілька годин. А вже там їм тепла зустріч гарантована.