Иван Ризак просит народных депутатов создать Временную следственную комиссию
24.07.2007 15:59
Іван Різак просить народних депутатів України створити Тимчасову слідчу комісію



Верховна Рада України

Різака Івана Михайловича

клініка «Феофанія»

вул. Заболотного 21

м. Київ





Шановні народні депутати України!




На даний час Апеляційний суд Івано-Франківської області розглядає створену прокуратурою Закарпатської області кримінальну справу, в якій мене обвинувачено у вчиненні злочинів, передбачених статтями 120 ч.2, 365 ч.З, 368 ч.З, 366 ч. 1, 365 ч.З, 365 ч.З, 294 ч.2, 157 ч.2 КК України.

Виникнення вказаних кримінальних справ стало можливим внаслідок відвертого перекручування слідчим фактичних обставин, ігнорування вимог процесуального закону та потакання таким його діям з боку керівництва обласної прокуратури і відсутністю належного контролю за ходом досудового слідства з боку Генеральної прокуратури України.

1. В якості приводу для кримінального переслідування по статтям 120 ч.2, 365 ч.З КК України використаний факт самогубства ректора Ужгородського Національного університету Сливки Володимира Юлійовича, який мав місце 24 травня 2004 року. Законних приводів до порушення кримінального переслідування справа не містить.

Дружина померлого - Сливка Наталія Василівна ніколи не зверталась до правоохоронних органів із заявою, в якій би просила розслідувати обставини смерті чоловіка. Потерпілою Сливка Н.В. була визнана наприкінці досудового слідства (01.09.05р. оголошено про закінчення досудового слідства) за ініціативою самого слідчого та єдиний раз допитана в якості потерпілої 22 серпня 2005 року і нічого не пояснюючи, заявила, що підтримує попередні покази, які були нею надані при допитах в якості свідка.

Просування постанови про порушення кримінальної справи мало наступний вигляд:

02.06.04р. прокуратура м.Ужгорода, перевіривши обставини смерті - Сливки В.Ю, виносить постанову про відмову в порушенні кримінальної справи по факту смерті Сливки і по факту доведення до самогубства на підставі п.2 ст.6 КПК України. г

10.06.04р. прокуратура Закарпатської області скасовує цю постанову.

10.08.04р. прокуратура Ужгорода знову відмовляє в порушенні кримінальної справи по факту смерті і по доведенню до самогубства на підставі п.2 ст.6 КПК України.

22.12.04р. прокуратура Закарпатської області скасовує постанову від 10.08.04р. і порушує справу по факту ст.120 ч.1 КК України.

Скасування і порушення справ відбувається з використанням одних і тих же обставин справи; різними є лише оцінки цих обставин.

5 січня 2005 року справа потрапляє у провадження слідчого прокуратури Закарпатської області Данчі М.М. і з цього часу вона набуває нового життя.

11.02.05р. порушується кримінальна справа по ч.2 ст. 120 КК України відносно мене.

28 березня 2005 року призначається посмертна психолого-психіатрична експертиза стосовно Сливки В.Ю. у Львівській обласній психіатричній лікарні.

11.05.05р. — готові висновки психолого- психіатричної посмертно експертизи Сливки В.Ю. у вигляді, бажаному для слідчого. Цим висновком юристи від прокуратури припинили свої суперечки щодо оцінки свідчень родичів, знайомих, співробітників померлого, переклавши цей тягар на психіатрів та психологів, завчасно підібравши тенденційні матеріали та поставивши, зокрема, питання, яке вочевидь виходило за межі компетенції експертів. Сформульовано це питання було наступним чином: „Яким чином ситуація, створена навколо Сливки В.Ю., його індивідуально-психологічні особливості, могли вплинути на емоційний стан Сливки В.Ю. в момент спричинення собі т/у та чи перебували вони в прямому причинному зв'язку з діями Різака І.М.?" Питання є плутаним, відповідь - також: „Наявна тривала стресова ситуація, під дією якої перебував Сливка В.Ю., була викликана різними вищевикладеними стресовими чинниками, хоча в переживаннях Сливки В.Ю. стресової ситуації домінували суб'єктивно значимі для нього переживання, пов'язані з діями Різака І.М." Тобто, експерти розуміли, що пов'язувати „створену ситуацію" з діями Різака І.М. - не їхня компетенція; пов'язувати переживання Сливки В.Ю. з „діями Різака" експерти мали компетенцію, але не мали до цього жодних підстав, оскільки „дії Різака" не встановлені навіть слідчим і ніколи не були предметом експертного дослідження. Тобто, експертний висновок в цій частині є неправдивим, не обґрунтованим дослідницькою частиною.

Ці висновки слугували приводом до порушення 13.05.06р. відносно мене кримінальної справи прокуратурою м.Ужгорода по ч.З ст.365 КК України.

На думку слідчого я вчинив злочин наступним чином:

1. Надав вказівку редактору газети „Правозахист" Темнову висвітлювати роботу ректора як непрофесійну (це перше) та негативну роботу ВУЗу загалом (це друге). Темнов, за переконанням слідчого, виконав вказівку і в ряді статей „негативно відобразив роботу УжНу та його керівника". Сливка сприймав ці публікації „болісно", вони „підривають його здоров'я та загальне самопочуття". Мої злочинні дії в даному випадку - це виклик до свого кабінету редактора газети „Правозахист" і надання йому вказівки. Все що потім - дії Темнова щодо випуску у світ газети з певними статтями. Ні постанова про притягнення в якості обвинуваченого, ні обвинувальний висновок не містять цитат з газетних статей, оскільки в них немає нічого що підпадає під визначення приниження людської гідності. За таких умов акцентувати увагу на неправдивості зустрічей з Темновим з метою надання йому зазначених вказівок — не має жодного сенсу.

2. Організував „різного роду перевірки УжНУ силами правоохоронних, контролюючих органів, СБУ". Це було „організовано" з метою усунення ректора з посади та його компрометації. В цій частині обвинувачення не тільки не має нічого спільного з диспозицією інкримінованої норми, а й з кримінальним та процесуальним законами в цілому. Слідчому так і не вдалося знайти жодного представника правоохоронних або контролюючих органів, які б погодились підтвердити виконання перевірок на мої замовлення. Тобто, твердження про „організацію перевірок'" висить у повітрі, не маючи жодної опори для викладення винних дій.

3. „Вчинив болісних і такі, що ображали особисту гідність Сливки дій" - обвинувачення в цій частині лишилось таємницею слідства назавжди. Жодних викладень моїх дій, жодних обгрунтувань, пояснень, доказів в справі немає.

Тобто, слідчий вочевидь не переймався тим, що за диспозицією ст. 120 КК України, доведення до самогубства є наслідком жорстокого поводження з людиною, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності.

Нібито у справі мені інкримінується остання ознака диспозиції. За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, це має бути тривале принизливе ставлення до потерпілого; за судовою практикою - будь-які дії, що принижують людську гідність.

Слідчим не виявлено не те що систематичного, - жодного факту, з якого б можна було дійти висновку, що я коли-небудь намагався принизити гідність Сливки Володимира Юлійовича або вчиняв будь-які дії поза межами своєї компетенції, спрямовані на спричинення йому шкоди.



2. В той час, коли вже було вирішено питання про моє затримання, яке сталося 13 травня 2005 року, - 12 травня 2005 року до прокуратури Закарпатської області звертається Іщенко Олег Вікторович з заявою про те, що рік тому він дав мені хабара. Перевірка заяви триває недовго і 18 травня 2005 року прокуратурою Закарпатської області порушується кримінальна справа відносно мене по ч.З ст.368 КК України. Слідчого не бентежить відверта плутанина в поясненнях заявника щодо сум хабара, часу його передачі, обставин за яких це відбувається; він навіть не перевіряє походження грошей. Так, заявник стверджує, що це був кредит, отриманий в банку його рідним братом Сергієм. Слідчий приєднує до справи кредитний договір з якого можна побачити бажання взяти кредит і не мас жодного документу, який би підтвердив фактичне отримання грошей в банку. На сьогоднішній день в Мукачівській філії „ПриватБанку" вже більше 3-х місяців знаходиться на виконанні запит суду з проханням надати оригінал видаткового документу на ім'я Іщенка Сергія Вікторовича, на підставі якого він отримав в кошти, але відповіді немає. 8 грудня 2006 року банк намагався замість витребуваного документу надати суду копію з копії бланку видаткового касового ордеру. І з таким „доказами" слідчий направив справу до суду. Мої пояснення про неправдиві покази Іщенка О.В. слідчим повністю ігноровані.

3. Наприкінці досудового слідства, а саме, 17.08.05р. відносно мене порушуються ще дві кримінальні справи: щодо корисливого користування послугами мобільного зв'язку за рахунок ВАТ „Закарпаттяобленерго" (ст365 ч.З КК України) та підробки посвідчень радників на громадських засадах Голови Закарпатської облдержадміністрації (ст.366 ч.1 КК України).

Щодо звинувачень у вчиненні злочину, передбаченого ч.З ст.365 КК України:

З матеріалів справи вбачається, що слідчий з власної ініціативи почав перевіряти номери мобільних телефонів, які були в користування обласної державної адміністрації; на його думку я користувався номерами 80673123001,-3002,-3011 за які було сплачено 191726,39 грн.

Я не заперечував користування номерами -3001, 3002; номер -3011 був у користуванні іншого працівника ОДА.

Слідчий мав у своєму розпорядженні первинну бухгалтерську документацію ВАТ „Закарпаттяобленерго", з якої вбачається, що на номер -3001 гроші не перераховувались, на номер -3002 перераховано 100 грн., на номер -3011 (яким я не користувався) перераховано 2000 грн. і ще 6163 грн. в той час, коли я вже був звільнений з посади губернатора. Час моєї роботи є важливим тому, що за неналежне перерахування грошових коштів повинен відповідати саме я, а не керівник обленерго В.І.Ковач, котрий, за версією обвинувачення був змушений оплачувати номери телефонів з причини великого страху, який він відчував до мене.

Свідчення В.І. Ковача переобтяжені неправдивими свідченнями і в той же час вони не містять правдивої і легкої для перевірки інформації про придбання цих пакетів телефонного зв'язку разом з іншими (всього понад 30 чи понад 50 пакетів, які входили в корпоративну мережу) на виконання рішення комісії ОДА з надзвичайних ситуацій, членом якої був сам пан Ковач. Слідчий не з'ясовує кого ще боявся керівник обленерго, сплачуючи інші рахунки.

Щодо звинувачень у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України:

І в цій частині обвинувачення має єдиний привід - бажання прокуратури.

Підробленими визнаються посвідчення радників Голови Закарпатської ОДА на громадських засадах: Рущака Б.І., Пацкана В.І., Зозулі І.І., Паульо В.Д., Шендило М.В., у зв'язку з тим, що немає розпоряджень Голови ОДА про їхнє призначення.

В цій частині обвинувачення не існує предмету злочину. Відсутність є як фізичною (з 5 „підроблених" посвідчень є лише 2 - Паульо і Рущака), так і правовою. Між тим, за цією нормою кримінального закону предмет є обов'язковою ознакою службового підроблення. Нема предмету - нема злочину.

Закон передбачає кримінальну відповідальність за підробку не будь-якого документа, а лише офіційного, тобто, такого, який засвідчує факти, що мають юридичне значення, або інакше кажучи, ці факти повинні породжувати, змінювати чи припиняти певні правовідносини. „Радник на громадських засадах" є особою, невідомою жодним правовідносинам, разом з його посвідченням.

4. Обвинувачення у вищевказаній частині має зовсім іншу мету: надання виду обгрунтованості кримінальному переслідуванню щодо мене по статтям 365 ч.З, 294 ч.2, 157 ч.2 КК України. Адже прокуратурі добре відомо, що 13.11.04р. я не був у Сваляві, про події які там мали місце мені було відомо з докладів керівників правоохоронних органів.

У потрібний для прокуратури час всі вище перелічені особи стали твердити, що вони були радниками Голови ОДА на громадських засадах і це становище, нібито, накладало на них обов'язок незаперечного виконання всіх моїх бажань. Цікавим є те, що кожен з них: Рущак Б.І., Пацкан В.І., Паульо В.Д., з готовністю розповідають про те, які вказівки я надавав, але всі як один стверджують, що зовсім нічого не зробили на її виконання і навіть не думали робити нічого незаконного. Тобто, навіть при довірливому ставленні до свідчень зазначених осіб, слідчий мав дійти висновку, що ні Рущак Б.І., ні Пацкан В.І., ні Паульо В.Д., не виконали так звану „вказівку" Різака І.М. Безперечним підтвердженням такому висновку є той факт, що Рущак Б.І. -єдиний, хто, нібито, безпосередньо при спілкуванні зі мною отримував мою „вказівку" — так і лишився свідком. Інша доля спіткала Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І., Машіко І.І. Стосовно них було порушено кримінальне провадження, яке здійснювалось окремо від мого обвинувачення і завершилось вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 31.01.2006р., яким всі ці особи засуджені по статтям 294 ч.1 (не 2), 157 ч.2. до умовного покарання кожен. Не зважаючи на те, що жоден з підсудних вочевидь не визнав своєї вини (хоч визнання вини було проголошено), суд розглянув справу в порядку ст.299 КПК України. Цим вироком суд встановив, що „Підсудний Паульо В.Д. 13 листопада 2004 року, отримавши вказівку голови Закарпатської облдержадміністрації Різака І.М., разом із Поповичем В.І, Машіко І.І., Гураничем В.В., та іншими особами, в кількості, приблизно 100 чоловік, з метою протиправного перешкоджання громадянам у вільному здійсненні ними законного права на ведення передвиборної агітації, біля 19 год. ЗО хв. приїхали в м.Свалява, зібралися біля готелю „Комфорт ", що в м.Свалява, по вул.Алексія, 10 та вчинили опір, нанесли тілесні ушкодження та побої працівникам Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області... "

Я не був в цій справі ні обвинуваченим, ні підсудним, ні, навіть, свідком.

Вищенаведені обставини суд „встановив'" з обвинувального висновку - документу досудового слідства. Отже, ще в стадії попереднього розгляду справи представник прокуратури Фотченко С.І. в силу ч.2 ст.237 КПК України, повинен був заявити клопотання про з'ясування питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності Різака І.М., про кримінально-карні дії якого безпосередньо йдеться в обвинувальному висновку. Якщо прокурор не бажав виконувати свої обов'язки, суд повинен був, в силу п.5 ч. 1 ст.237 КПК України з'ясувати, чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

Нічого подібного не сталося. Дотримання вимог закону не цікавило ні прокуратуру, ні суд.

З цієї справи і її результату вбачається, що насправді вона мала єдину мету: юридичне документування моєї „вказівки" за допомогою вказаних осіб з одночасним наданням їм певних гарантій, які випливають із статусу обвинуваченого, підсудного - а саме, - звільнення від кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показів.

Але в подальшому ці особи були допитані в якості свідків по моїй кримінальній справі як на досудовому слідстві так і в суді та давали неправдиві покази щодо надання мною ,„вказівок" незаконного змісту.

Все викладене мною у цій заяві - лише незначна частина порушень вимог закону при фальшуванні порушеного відносно мене кримінального переслідування; одне порушення закону тягне за собою десятки інших. Прошу Вас вивчити наведені у заяві кримінальні справи на засіданнях профільних комітетів , а також створити Тимчасову слідчу комісію з метою дати правову оцінку діям прокурора Закарпатської області Юрія Бенци, під керівництвом якого здійснювалися масові фальсифікації кримінальним справ проти мене.

Переконаний, що саме такий публічний розгляд у парламенті моїх кримінальних справ переконає громадськість у тому, що робилися вони з метою знищення мене як особистості і є в чистому виді незаконним кримінальним переслідуванням за мої політичні погляди. Вірю також, що народні депутати України як ніхто інший зацікавлені у тому, щоб дізнатися про справжніх організаторів і ініціаторів масштабних політичних репресій проти інакомислячих як в цілому в Україні, та в Закарпатті зокрема. Запевняю Вас, що це потрібно суспільству не для зведення рахунків, а для його морального очищення. Ми всі разом не повинні допустити повторення трагічних сторінок нашої історії, зробити все можливе, щоб трагедії подібні моїй не повторилися в жодній українській сім’ї.







З глибокою повагою,

екс-голова Закарпатської ОДА

( вересень 2002р. – січень 2005 р.),

депутат Верховної Ради України IV скликання Різак Іван Михайлович




Різак Іван Михайлович