– Василю Дмитровичу! На спільній з адвокатом І. Піх прес-конференції у Києві Ви зазначали, що «невинуватість Івана Різака, про яку він говорив сам і його захисники, встановлена вироком суду. Встановлена за винятком єдиного епізоду, так званого свалявського. Рішення суду щодо цього епізоду буде оскаржено до Верховного Суду Іваном Різаком та його адвокатами.» Ви вже оскаржили це рішення?
– Скажу відверто, сьогодні мені приємно і радісно відповідати на Ваші запитання, оскільки правильність зайнятої захистом правової позиції, обгрунтованість критики досудового слідства майже стовідсотково підтверджена вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області постановленого щодо Різака І.М. 31 липня 2007р.
Прокуратура Закарпатської області вирок до Верховного Суду Україїни не оскаржила і це є ще одним доказом визнання зазначеного факту обвинуваченням. Перед тим, як відповісти на задане Вами питання, я хочу більш детально зупинитись на висвітленні епізодів, за якими І.М. Різак був виправданий. Я буду наводити цитати як з вироку, так і з окремих постанов суду.
З самого початку порушення кримінальної справи стосовно Різака Івана Михайловича , я і захисник Піх І.Б. на весь голос стверджували, що кримінальна справа стосовно нього порушена незаконно, за відсутністю передбачених законом приводів та підстав. Але голос Різака І.М. та наші голоси були голосами волаючих у пустелі, оскільки, незважаючи на те, що істина була на поверхні і не потрібно було нічим озброювати очі, щоб її побачити , ніхто з посадових осіб, які зобовязані були прислухатись до наших аргументів, всупереч вимогам закону, цього не зробили.
Також “на весь голос” ми стверджували про повну відсутність передбачених законом підстав не тільки для обрання щодо Різака І.М. найбільш суворої міри запобіжного заходу – взяття під варту, але навіть для обрання будь-якої міри запобіжного заходу.
А тепер я наведу цитати з окремих постанов Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2007р., які були винесені головуючим, суддею Стефанів Н.С., на адресу Генерального прокурора України та прокурора Закарпатської області і які, я знову на цей факт звертаю увагу і наголошую, прокуратурою Закарпатської області, так як і вирок, оскаржені не були.
Цитати будуть досить обширними, але я вважаю, що варто з ними ознайомити громадськість, оскільки, це “прямий голос суду”.
Цитую з окремої постанови від 31 липня 2007 року, надісланої судом на адресу Генерального прокурора України:: “ …Різака І.М. виправдано за епізодами обвинувачення в доведенні до самогубства та перевищення влади і службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, в одержанні хабара в особливо великих розмірах, особою, яка займає особливо відповідальне становище, поєднане з його вимаганням, та в службовому підробленні.
Під час судового розгляду встановлено, що кримінальні справи відносно Різака І.М. незаконно порушувались:
11.02.2005 року начальником слідчого відділу прокуратури м.Ужгород за ст.120 ч.2 КК України;
13.05.2005 року начальником слідчого відділу прокуратури м.Ужгород за ч.3 ст.365 КК України, за цими же обставинами;
18.05.2005р. заступником прокурора Закарпатської області за ч.3 ст.368 КК України;
17.08.2005 року старшим слідчим прокуратури Закарпатськох області за ч.1 ст.366 КК України.
Незаконне порушення кримінальних справ, незаконне притягнення Різака І.М. до кримінальної відповідальності, його незаконне затримання по вказаних звинуваченнях, тривалий час порушували права та свободи особи, гарантовані Конституцією України, Європейською Конвенцією про захист прав та основоположних свобод людини, перешкоджання нормальної життєдіяльності даної особи впродовж вказаного періоду.
Таке стало можливим лише тому, що працівники прокуратури Закарпатської області, не тільки не дали належної оцінки матеріалам дослідчої перевірки, а упереджено, в порушення вимог ст.ст. 94, 98 КПК України, порушували кримінальні справи за відсутністю на те законних приводів та підстав.
Постанови про притягнення Різака І.М. як обвинуваченого по вказаних злочинах, всупереч вимогам ст.ст.130-132 КПК України, є необгрунтованими та невмотивованими.
Крім того, 11.05.2005 року начальником слідчого відділу прокуратури м. Ужгорода винесено постанову про затримання Різака І.М., в якій не вказано жодної з підстав, передбачених ст.ст.106,115 КПК України, що надає право слідчому затримувати особу.
Прокурорський нагляд за розслідуванням даної кримінальної справи здійснювався неналежно, з обвинувальним ухилом.
Стаття 22 КПК України…прямо забороняє домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь в справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
Однак, ці вимоги закону, слідчим та прокурором, який, відповідно до ст.227 КПК України, здійснював нагляд за виконанням законів органами досудового слідства, по даній справі не дотримані.
Судом встановлено, що з метою отримання звинувачувальних показань, мало місце використання слідчим недозволених засобів щодо осіб, які повинні були давати свідчення, бажані слідству. Зокрема, в порушення діючого законодавства України, в тому числі конституційних прав та свобод громадянина, незаконно здійснювався збір характеризуючих даних щодо свідків, для нібито можливого притягнення їх до кримінальної відповідальності. Незаконно та безпідставно виділялись в окреме провадження матеріали відносно цих вищезгаданих свідків. Проте, після дачі ними бажаних слідству показань, згодом приймались рішення про відмову в їх кримінальному переслідуванні. Такі незаконні, недозволені засоби застосовувались щодо свідків Темнова М., Ковача В.І., Стефанович В.П. та інших.
Вказане свідчить про неналежне здійснення прокурорського нагляду прокурором Закарпатської області…”
Сподіваюсь, що читач набереться терпіння і прочитає цитати, які я наведу з окремої постанови суду від 31 липня 2007 року, яка була надіслана прокурору Закарпатської області. Цитую: “…Так, приймаючи рішення про порушення відносно Різака І.М. кримінальних справ за ст.ст.120 ч.2, 365 ч.3, 368 ч.3, 366 ч.1 КК України, слідчими не тільки не дано належної правової оцінки матеріалам дослідчої перевірки, а упереджено, в порушення вимог ст.ст.94, 98 КПК України, порушено кримінальні справи за відсутності на те законних приводів та підстав…Під час досудового слідства по даних епізодах звинувачення ряд слідчих дій проведено поверхово, неповно та з порушенням закону.
Зокрема, в протоколах допиту свідків мають місце одні й ті ж самі покази з однаковими граматичними помилками, що в суді привело до заперечення свідками даних показань на слідстві. Окремі свідки взагалі заперечили в судовому засіданні ознайомлення з протоколами їх допитів на досудовому слідстві…огляд місця події в м.Ужгороді по епізоду звинувачення в доведенні до самогубства, проведено з грубим порушенням вимог ст.ст. 190, 191 КПК України. Зокрема, слідчим не було в повному об’ємі оглянуто фактичне місце події. Огляд проведено неповно, частково та вибірково. В процесуальному документі допущено виправлення години проведення слідчої дії, а саме термін складання цього документу є невеликим за часом, що ставить під сумнів можливість його проведення в такий короткий період.
…Не дотримувались слідчим вимоги закону під час затримань Різака І.М.
так, 11.05.2005 року начальником слідчого відділу прокуратури м.Ужгород винесено постанову про затримання Різака І.М., в якій не викладено жодної з підстав, передбачених ст. 106, 115 КПК України, що надає право слідчому затримувати особу.
12.09.2005 року, коли закінчився встановлений судом попередній термін тримання під вартою обвинуваченого, який не був продовжений апеляційним судом, в порушення закону та вимоги суду, яка є обов’язковою та безумовною до виконання, слідчий в приміщення СІЗО повторно затримав обвинуваченого Різака І.М. по епізоду, який на той час йому було інкриміновано.
Стаття 22 КПК України встановлює обов’язок прокурора, слідчого…виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують його відповідальність.
Однак, всупереч цим вимогам, слідчим, взагалі упущені та не досліджені саме ті обставини, що виправдовують, обвинуваченого, що характеризують його особу, пом’якшують відповідальність і не вжито жодних заходів для перевірки та спростування доводів обвинуваченого Різака І.М….”
Ось така “правова вакханалія”.
– Василю Дмитровичу ! Чи будуть притягнуті до відповідальності службові особи прокуратури Закарпатської області, які допустили явне і грубе беззаконня?
– Спостерігаючи дійсність в нашій країні я став песимістом. А песиміст, це добре інформований реаліст. Формальне реагування, формальна відписка суду буде. Реального притягнення до відповідальності винних осіб – ні. Не буде відомство, в даному випадку Генеральна прокуратура України та прокуратура Закарпатської області, само себе притягувати до відповідальності. Вони ж самі це беззаконня і затіяли і оскільки, як я вже неодноразово висловлювався раніше, силові структури та органи прокуратури в нашій країні керуються статутом з двох параграфів, згідно яких вони завжди праві, то і реагування на це беззаконня буде вкрай поверховим.
Незважаючи на те, що суддя Стефанів Н.М. визнала Різака І.М. винним по “Свалявському епізоду”, про що я буду говорити в подальшому, я “знімаю перед нею капелюха” за її мужність виправдати Різака І.М. фактично повністю по всім звинуваченнями по одній тринадцятитомній кримінальній справі. Для читачів роз’яснюю, що стосовно Різака І.М. були порушені дві кримінальні справи, які в подальшому були об’єднані в одну і направлені до суду.
На мій погляд, в своїй критиці суддя не пішла до кінця і, мабуть проявляючи солідарність з своїми колегами, не зазначила в окремих постановах, що незаконним було не тільки порушення щодо Різака І.М. кримінальних справ по епізодам, по яким він був повністю виправданий, що незаконним було не тільки його затримання слідчим, але і взяття його під варту судами.
У правовій державі судді, які задовольнили необгрунтоване подання слідчого і прокурора про взяття під варту, теж би несли за це відповідальність. Але у нас, як іноді каламбурять, не судова влада, а влада суддів. Я не відношу це ствердження до всіх суддів України, але в цьому каламбурі значна доля правди.
В постанові про взяття Різака І.М. під варту від 16 травня 2005 р. голова Ужгородського міськрайсуду не наводить жодних передбачених законом фактів, які би свідчили, що він є настільки небезпечним для суспільства, що має бути ізольованим від нього на час проведення досудового слідства. Обгрунтовуючи прийняте ним рішення суддя був зобов’язаний навести в постанові факти, наголошую факти, які би підтверджували, що Різак І.М. вчинив, або може вчинити спроби ухилитися від слідства або суду, перешкодити встановленню істини в кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність. Замість фактів констатація у постанові того, що Різак І.М. обвинувачується у вчиненні злочинів, санкція яких передбачає позбавлення волі та витіюваті просторікання – припущення про те, що: “ … матеріали справи свідчать ( залишається лише здогадуватись, які це матеріали, оскільки суддя на них в постанові не посилається), що Різак І.М., як службова особа та представник влади, працюючи на посаді голови Закарпатської державної адміністрації, мав значний вплив на роботу структур області та суспільно-економічні процеси в краї і, зберігаючи певний вплив ( доказів про зберігання Різаком І.М. цього “певного впливу” суддя також в постанові не наводить), може ( знову чисте припущення) перешкодити встановленню істини у кримінальній справі, в т.ч. шляхом впливу на свідків, ухилятися від слідства та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності”. Як на мене повний абсурд і “ахінея”. Але вона повністю проходить в Апеляційному суді Тернопільскої області, який в ухвалі від 3 червня 2005 року майже дослівно переписує вищезазначений “опус” Ужгородського міськрайсуду і додає, як на мене, нову “ахінею” – враховує, знову ж таки без наведення будь-яких фактів, цитую: “ неналежну процесуальну поведінку під час проведення досудового слідства” Різака І.М. Знову ж таки залишається лише здогадатись, в чому виразилась та полягала ця “ неналежна процесуальна поведінка” Різака І.М. Можливо, йому потрібно було визнати себе повністю винним в пред’явлених йому звинуваченнях і тоді його поведінка в очах цих суддів була би “ належно процесуальною” ?
– Чому таке беззаконня стало можливим? Які його причини ? Як можливо з такими явищами боротись і чи взагалі з ними можливо боротись?
– Це дуже широка та об’ємна тема. Причини я розділив би на дві групи – правові та моральні. Так звані правоохоронні органи, я не можу назвати їх дійсно правоохоронними, оскільки представники, службові особи цих органів системно та перманентно порушують саме ті права людини, які вони зобов’язані захищати. Я переконаний, і якщо мені дадуть можливість доведу, що працівники Міністерства внутрішніх справ України в своїй діяльності щоденно застосовують тортури. Їхні “методи встановлення істини” жахливі. Про це в своїх доповідях неодноразово доповідала суспільству наш омбудсмен Ніна Карпачова. Але її законодавчі можливості втручання в ці процеси доволі обмежені, засоби масової інформації до цього явища “ майже глухі”, партії та абсолютна кількість громадських організацій – байдужі. “Силові структури”, як ще називають правоохоронні органи, не знаходяться під контролем суспільства, громадськості, мають вкрай широкі можливості для беззаконня. Здавалося би, що першим бар”єром, першою перепоною на шляху цього беззаконня мала би бути Прокуратура України. Але все перевернуто з ніг на голову з 1917 року і нічого не змінюється на краще до теперішнього часу. В нашому суспільстві є таке явище, такий “бог”, якому змушені служити і поклонятися всі службові особи від найнижчої ланки до керівників держави – “показник”. Якщо “показники”, ці критерії, по яким оцінюється діяльність того чи іншого органу обрані неправильно, то і результат наступає однозначно негативний. Результати роботи прокуратур оцінюються тими же показниками, як і результати роботи органів дізнання та досудового слідства. Вони всі “їдять з одної тарілки”, а тому є закономірним, що прокуратура не буде “плювати” в тарілку, з якої сама вона їсть. Заради цих показників прокурори вимушені закривати очі на порушення закону, які допускають в інших “ силових” структурах, а також їх власні слідчі. Тому слід змінювати сам закон, слід позбавити прокуратуру функції слідства і оцінювати її роботу, грунтуючись на критерії своєчасного виявлення порушень закону до передачі кримінальних справ до суду.
Моральні причини, це як поведінка можновладців, які вважають за нормальне втручатися в діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та судів, так і відсутність мужності у працівників цих органів і установ давати відсіч цим втручанням та дотримуватись виключно норм права та справедливості. Але будемо завершувати і перейдемо до основної нашої теми – незаконне кримінальне переслідування Різака І.М.
– Тоді повернемося до так званого “свалявського епізоду”, по якому Іван Різак визнаний винним та засуджений…
– В цій частині вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області нами оскаржений.
З матеріалів кримінальної справи явно вбачається, що з усіх перерахованих судом у вироку доказів носіями інформації про причетність Різака І.М. до злочинів, у вчиненні яких він визнаний винним , є виключно непослідовні та суперечливі показання семи осіб – свідків Паульо В.Д., Пацкана В.І., Зозулі І.І., Поповича В.і., Гуранича В.В., Машіки І.І. та Рущака Б.І.
Всі інші викладені у вироку докази такої інформації не містять.
Захищаючи законні права та інтереси Різака І.М. ми виклали суду два варіанти аргументації його невинуватості.
Перший варіант – гіпотетично визнати показання зазначених свідків послідовними, щирими, правдивими та прийняти їх до уваги.
Навіть за таким варіантом викладені нами аргументи однозначно доводять і переконують, що показання цих свідків повністю спростовують висновок суду щодо винуватості Різака І.М. і підтверджують відсутність причинного звязку між нібито даними Різаком І.М. вказівками Паульо В.Д., Рущаку Б.І., Пацкану В.І. та Зозулі І.І. перешкодити здійсненню виборчого права та організувати масові заворушення та подіями і їх наслідками, які відбулись в готелі “Комфорт” у м.Свалява 13.11.2004р.
Ми постійно звертали увагу органу досудового слідства і суду на те, що так звані свідки Паульо В.Д., Рущак Б.І., Пацкан В.І. та Зозуля І.І. повністю і категорично заперечили виконання ними вказівок Різака І.М., а також будь-яку свою особисту участь у перешкоджанні здійсненню виборчого права та масових заворушеннях.
Я не буду обтяжувати читачів цитатами з показань зазначених свідків. Допитаний слідчим в якості свідка Паульо В.Д. твердо і однозначно заперечив виконання нібито отриманих ним від Різака І.М.
Аналогічною була позиція Паульо В.Д. в судовому засіданні.
Різак І.М. і ми, захисники, постійно наголошували на досудовому слідстві і в суді, що Паульо В.Д. і компанія виключно на словах, удавано визнавали себе винними і в своїх показаннях повністю, твердо і категорично заперечували пред”явлені їм звинувачення.
Суд з нами не погодився.
Щоб читачу було зрозумілим, що таке удаване визнання вини, я спробую проілюструвати це на прикладі. Скажімо громадянин Петренко обвинувачується у вчиненні умисного убивства громадянина Сидоренка. Під час пред”явлення йому звинувачення і в суді Петренко на запитання, чи визнає він себе винним в умисному вбивстві Сидоренка, відповідає ствердно і повністю визнає себе винним, але в своїх показаннях категорично заперечує будь-яку свою причетність до позбавлення життя Сидоренка при вказаних в постанові про притягнення його як обвинуваченого та в обвинувальному висновку обставинах. Петренко, повністю визнаючи себе винним в пред”явленому йому обвинуваченні, заявляє, що Сидоренка взагалі не чіпав, коли він вже прийшов на місце події, Сидоренко був мертвим, і як це сталося, йому не відомо.
Не потрібно бути правником, а достатньо мати здоровий глузд, щоб побачити і порозуміти, що таке визнання вини є повним абсурдом, оскільки як де факто, так і де-юре Петренко свою вину в умисному убивстві Сидоренка не визнав. Як кажуть, “правова азбука”.
Позиція Паульо В.Д. і так званих свідків у визнанні ними своєї вини у вчиненні масових заворушень та перешкоджанні здійснення виборчого права є аналогічною, як кажуть, “один до одного”. І це проходить. Нікого не цікавить саме головне в цих, нехай гіпотетично правдивих, показаннях – що жоден з них не виконав вказівки Різака І.М., а декілька з них, які показали, що вчинили певні неправомірні дії, як на досудовому слідстві, так і в суді однозначно і твердо настоювали, що порушили закон виключно за власною ініціативою і Різак І.М. до описаних ними власних вчинків не має ніякого відношення.
Чому це має місце. Тому, що все кримінальне переслідування цих свідків було заздалегідь продумано і сплановано з виключно єдиною метою, отримати від них показання про те, що саме Різак І.М. давав їм незаконні вказівки “ викидувати студентів з готелю, перешкодити агітації за кандитата в Президенти України Ющенка В.А..”
Саме з цією метою був поспіхом, в “прискореному темпі”, організований судовий розгляд кримінальної справи Паульо В.Д., Поповича В.І., Гуранича В.В. та Машіко І.І. в Свалявському районному суді.
Аналіз вироку Свалявського районного суду від 31.01.2006р. також прямо і однозначно свідчить, що Паульо В.Д., Попович В.І., Гуранич В.В. та Машіко І.І. свою вину визнали виключно удавано.
Ще раз наголошую, що повне визнання підсудним своєї вини передбачає обов”язкове визнання ним скоєння в повному обсязі об”єктивної сторони злочину, або злочинів, які йому інкримінуються, визнання вчинення ним всіх злочинних дій, які містяться у сформульованому у вироку обвинуваченні, визнаного судом доведеним..
Співставлення мотивувальної частини Свалявського районного суду від 31.01.2006р. і викладених в цьому же вироку показань Паульо В.Д., Поповича В.І., Гуранича В.В. та Машіко І.І. повністю підтверджують нашу правоту, що вони не визнали себе винними у вчиненні тих злочинних дій, які суд сформулював і визнав доведеними.
Знову змушений обтяжувати читача деталями.
У вчиненні яких дій Свалявський районний суд в мотивувальній частині вироку визнав Паульо В.Д., Поповича В.І., Гуранича В.В. та Машіко І.І. винними?
В тому, що вони разом з іншими особами в кількості приблизно 100 осіб з метою протиправного перешкоджання громадянам у вільному здійсненні ними свого законного права на ведення передвиборної агітації приїхали до м. Свалява, проникли в готель „Комфорт” групою в кількості близько 100 осіб і шляхом вчинення опору та нанесення тілесних ушкоджень працівникам Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області, з використанням спеціально для цього пристосованих предметів, проникли в житлові кімнати готелю та знищили агітаційні матеріали на підтримку кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. та умисно пошкодили майно готелю, застосували до осіб, які перебували в готелі, небезпечне в момент заподіяння для їх життя та здоров’я фізичне насильство з використанням спеціально прилаштованих предметів для нанесення тілесних ушкоджень, наносили потерпілим чисельні удари кулаками та взутими ногами, примусово виводили потерпілих з готелю та вивезли їх під примусом за межі м. Свалява.
Думаю є зрозумілим, що стверджувати, що зазначені особи повністю визнали свою вину в пред”явленому їм звинуваченні можна виключно за умови, що кожний визнав вчинення ним особисто перерахованих у вироку судом злочинних дій. Цього вони ніколи і ніде не робили.
Думаю, ні в кого не виникає сумнівів в нашій правоті, в обгрунтованості нашої аргументації. Що ще потрібно доводити, доказувати ?
Різак І.М. і ми, захисники, доводимо, що Паульо В.Д., Гуранич В.В., Попович В.І. і Машіко І.І. оговорили його в обмін на отримання умовного покарання, а інші, так звані свідки, внаслідок шантажу з боку слідчих порушити стосовно них кримінальні справи у випадку неотримання від них бажаних для слідства показань. Застосування на досудовому слідстві таких заборонених законом методів суд констатував в окремій постанові, цитати з якої я наводив. Але такі ж самі недозволені методи до свідків застосовувались і по “Свалявському епізоду”.
Обгрунтованість вищезазначених доводів підтверджується призначенням Свалявським районним судом Паульо В.Д., Поповичу В.І.,Гураничу В.В. та Машіко І.І. однакового покарання, незважаючи на те, що Попович В.І., Гуранич В.В. та Машіко І.І. визнані винними по чотирьом епізодам обвинувачення, а Паульо В.Д. лише по одному, що Попович В.І., Гуранич В.В. та Машіко І.І. характеризуються посередньо, а Паульо В.Д. – позитивно, незаконним визнанням Свалявським районним судом у вироку де-юре і де-факто Різака І.М. організатором-співучасником злочинів, за вчинення яких були засуджені Паульо В.Д., Гуранич В.В., Попович В.І. та Машіко І.І, неправдивим ствердженням у вироку про те, що в судовому засіданні всі засуджені повністю визнали свою вину у пред’явленому їм звинуваченні, мотивацією судом призначення Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І. та Машіко І.І. умовного покарання їх нібито щирим каяттям та активним сприянням в розкритті злочину “під впливом погроз та примусу” Різака І.М., без наведення у вироку доказів, підтверджуючих даний факт.
Отже, показання свідків Паульо В.Д., Пацкана В.І., Рущака Б.І., Поповича В.І., Гуранича В.В., Машіко І.І., Зозулі І.І., Болдижара В.В., дані ними на досудовому слідстві і в суді, навіть в разі визнання їх правдивими, підтверджують виключно один факт, виключно одну обставину, виключно один висновок - що жодну з нібито отриманих від Різака І.М. вказівок вони не виконали, безпосередньо не вчинили ні одну з дій, в яких виражається масові заворушення, вичерпний перелік яких наведено в диспозиції ч. 2 ст.294 КК України, а також дій, в яких виражається перешкодження здійснення виборчого права, наведених в диспозиції ч. 1 ст.157 КК України.
Другий варіант захисту – наведення фактів, які підтверджують неправдивість показань цих свідків і причин, які спонукали їх давати такі неправдиві показання стосовно Різака І.М., оговорити його.
В своїй захисній промові я наводив аргументи, докази, чому не можна приймати до уваги показання Паульо В.Д. та інших свідків, які дають проти Різака І.М. свідчення, чому не можна визнавати їх правдивими та щирими.
Я стверджував, що Паульо В.Д. можна назвати універсальним та козирним доказом обвинувачення.
Що, користуючись термінологією карточних гравців, його можна визначити терміном доказ-джокер, який витягується з доказової колоди обвинуваченням у будь- який потрібний момент і своїми показаннями замінює докази, які не існують. Що Паульо В.Д. завжди наготові бути присутнім у потрібному для обвинувачення місці і в потрібний для обвинувачення час, підтвердити або спростувати вчинення Різаком І.М. потрібних для обвинувачення дій, сказаних Різаком І.М. слів, підтвердити показання інших осіб, які орган досудового слідства використовує у своєму доказовому арсеналі проти Різака І.М.
Що вістря порушеної проти Паульо В,Д. та інших так званих свідків кримінальної справи було спрямоване виключно проти Різака І.М.
Що головною метою незаконного кримінального переслідування Паульо В.Д. було домогтися дачі ним неправдивих показань проти Різака І.М., які були потрібні органу досудового слідства з причини незаконності порушення кримінальної справи проти самого Різака І.М.
Різак І.М. і захист, як на мене, надали переконливі докази, які пояснювали таку поведінку свідків.
Як на один з переконливих доказів ми послалися на те, що проти Паульо В.Д. всього по двом епізодам обвинувачення, незаконно, необґрунтовано, за відсутності будь - яких передбачених законом приводів і підстав, слідчим Львівської прокуратури Мисяк В.М. було порушено кримінальне переслідування по вісімнадцяти статтям Кримінального кодексу України, серед яких такі “убойні” статті як бандитизм, готування до терористичного акту, розбій, незаконне позбавлення волі або викрадання людини, втручання в діяльність державного діяча, замах на умисне вбивство, санкції яких передбачали позбавлення волі від семи до п’ятнадцяти років і довічне ув’язнення.
Що Апеляційний суд Закарпатської області дав критичну оцінку пред’явленим Паульо В.Д. обвинуваченням і справу повернув прокурору для проведення додаткового розслідування., однак на час розгляду справи в суді застосовані органом досудового слідства незаконні методи дали бажаний для слідчого і прокурорів результат – будучи психологічно зломленим під тягарем незаконних та необґрунтованих обвинувачень у вчиненні тяжких злочинів Паульо В.Д. погодився давати неправдиві показання проти Різака І.М., що констатовано і в ухвалі суду.
Що продовжуючи використовувати тактику батога та пряника, за згоду давати неправдиві показання проти Різака І.М., орган досудового слідства кваліфікував дії Паульо В.Д. лише по двом статтям Кримінального кодексу України – 157 ч.2 та 294 ч.1 КК України за епізодом, пов’язаним з подіями в м. Свалява.
Щодо обвинувачення Паульо В.Д. та інших осіб, які дали проти Різака І.М. показання, в організації “Закарпатського Беслану” – організації нападу 26.11.2004р. на учасників мітингу на пл. Народній в м. Ужгороді на підтримку кандидата в Президенти Ющенка В.А., у вчиненні опору працівникам міліції, заклику до їх вбивства, у вчиненні всіх інших раніше інкримінованих Паульо В.Д. тяжких злочинів, органом досудового слідства було прийнято рішення про відсутність підстав, доказів для пред’явлення цих звинувачень.
– Ваші аргументи переконливі. Тоді чому суд все ж таки не прийняв їх до уваги, не виправдав Різака І.М. і в цій частині предявленого йому звинувачення? Які перспективи розгляду касаційної скарги у Верховному Суді? Скільки часу це може зайняти?
– Я викажу лише припущення, оскільки не можу надати доказів, що мав місце тиск . В одному з своЇх інтерв”ю я вже казав, про тиск на суддів можновладців, політиків відверто заявили самі судді України на їх останньому з”їзді. Надії і сподівання покладаю на Верховний Суд України, оскільки ця найвища судова ланка нашої держави у багатьох випадках проявляє свою дійсну незалежність і служіння виключно праву та справедливості.
Строки розгляду врегульовані законом. Думаю, що рішення буде прийнято або в кінці цього, або на початку наступного року. Щодо перспектив, то я не Павло Глоба і прогнози на кавовій гущі, або по зіркам не роблю. Сподіваюсь на неупередженість суддів, на те, що вони обєктивно розглянуть наші аргументи.
– Суд не знайшов доказів для визнання винним Івана Різака по епізоду із оплатою телефонів «Закарпаттяобленерго». Але чомусь матеріали направлені для проведення додаткового розслідування. Як Ви вважаєте, у суду справді не було достатньо підстав винести і по цьому епізоду виправдальний вирок, чи тут приховані якісь політичні моменти?
– Стосовно “політичних моментів” повторюся, що не маю доказів, а тому можу виказувати лише припущення. Що стосується направлення матеріалів для проведення додаткового розслідування по цьому епізоду обвинувачення, то вважаю це рішення суду необгрунтованим, оскільки були і є в наявності всі підстави для виправдання Різака І.М. і по цьому епізоду. Я наводив цитати з окремої постанови Апеляційного суду Івано-Франківської області в якій констатовано, що для отримання бажаних для слідчого, обвинувачення показань недозволені методи слідства були застосовані і до голови правління ВАТ “Закарпаттяобленерго” Ковача В.І.
“Архімедовим важелем”, який повністю перевернув і спростував в судовому засіданні обвинувачення Різака І.М. по даному епізоду були саме показання цієї людини, яка таки знайшла в собі мужність прийти до суду і сказати правду, що Різак І.М. ніколи і ніяким способом не примушував його укласти контракт на оплату корпоративної мережі мобільних телефонів. Чому “архімедовим важелем”, а тому, що крім показань Ковача В.І. будь-яких інших доказів, підтверджуючих вину Різака І.М. по цьому епізоду обвинувачення, в матеріалах кримінальної справи немає. Окрім того, надуманість і необґрунтованість обвинувачення Різака І.М. за даним епізодом обвинувачення в суді була підтверджена висновками проведеної і судово-економічної експертизи та показаннями експерта.
– Вам разом з Іваном Різаком все-таки вдалося переконати суд в абсурдності звинувачення по епізоду доведення до самогубства колишнього ректора УжНУ В. Сливки. Суд виправдав Різака. Але оскільки це чи не найрезонансніший епізод, цікаво б почути Вашу думку, чи поставлено у смерті Сливки з юридичної точки зору крапку? Адже дедалі більше є підстав вважати, що самогубства ректора як такого взагалі не було?
– Я юрист, правник. Я казав і кажу, що Різак І.М. не мав і не має жодного відношення до смерті Сливки В.Ю. Правильність і обгрунтованість моєї правової позиції я довів в суді, суд з нею повністю погодився і прийняв до уваги всі мої аргументи. Про грубі недоліки, які були допущені під час розслідування кримінальної справи, повязаної з фактом смерті Сливки В.Ю., проявлені недбалість та непрофесіоналізм, суд сказав в окремій постанові, цитати з якої я навів. А припущення виказувати не буду. Не моя це справа. Нехай зясуванням цього питання займаються ті, хто зобов”язаний це робити за законом.
– Невдовзі після оголошення вироку, Іван Різак сказав , що, зважаючи на шалений тиск, якому піддавалися суді Апеляційного суду Івано-Франківської області, суд і не міг винести йому оправдальний вирок по всіх епізодах. Як ви оцінюєте з точки зору правозахисника хід судових засідань в Івано-Франківську? Реформи потребує судова система? Чи більше треба реформувати систему політичну, яка сьогодні може грубо тиснути і на прокуратуру, і на суди, і на кого завгодно?
– Назвати факти, які би підтверджували ствердження Різака І.М. про “шалений тиск, якому піддавалися суді Апеляційного суду Івано-Франківської області”, я назвати не можу. Вдаватися в припущення не хочу. Розгляд кримінальної справи в Івано-Франківському суді мав місце з неухильним дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Може Різак І.М. і не поділяє мою точку зору, це його право, але суддя Стефанів Н.С. судовий розгляд кримінальної справи провела на високому фаховому рівні, неупереджено, коректно і терпеливо, в повному обсязі дала можливість реалізувати свої процесуальні права всім учасникам судового процесу.
Що стосується питання реформ судової системи. Відповідь однозначна – потребує. Але питання в точках зору на цю реформу. Як на мене, функції захисту в нашій країні вкрай обмежені. Захист позбавлений можливості самостійно збирати докази, існує монополія на судово - медичні експертизи, повністю відсутній, є мертвим принцип змагальності. Оскільки система, механізм розгляду кримінальних справ є такими, що суддя де-факто приймає своє рішення вже після закінчення судового слідства, втрачають сенс судові дебати. Немає кого переконувати. Суддя вже рішення прийняв і примушує себе слухати прокурора і захисника, при цьому деякі судді відверто показують своєю поведінкою, що ця стадія кримінального процесу їм байдужа і не цікава. Прокурори взяли за моду в захисній промові дослівно перечитувати обвинувальний висновок, а судді їх не зупиняють. Досліджені в судовому засіданні докази, як правило, взагалі не аналізуються представниками обвинувачення. Потрібен суд присяжних, але проти нього виступає значна частина суддів. Я сказав, що я добре інформований реаліст і тому не вірю в зміни на краще у найближчому майбутньому.
– Більшість незаангажованих журналістів вважають кримінальні справи проти екс-губернатора Закарпаття політичною розправою на замовлення його політичних опонентів? Під час захисту Ви не помічали присутність політичних елементів? Як ви оцінюєте юридичний рівень матеріалів досудового слідства?
– Присутність політичних елементів я особисто не помітив. Мабуть такі політичні елементи добре маскуються і їх вкрай тяжко виявити, помітити. Твердо і однозначно заявляю, що ніхто на мене або на моїх близьких не тиснув будь-яким чином і в будь-який спосіб. Юридичний рівень матеріалів досудового слідства я оцінюю, як сьогодні висловлюються в певних колах, “нижче плінтуса”. Зазначену оцінку підтвердив суд, який за виключенням двох епізодів, один з яких направив для проведення додаткового розслідування, виправдав Різака І.М. по всім іншим епізодам предявлених йому звинувачень.
– У Вашій адвокатській практиці було багато резонансних справ, подібних до справи Івана Різака? Що нового Ви взяли для свого професійного досвіду в ній? Як Ви вважаєте, для того. щоб людині захиститися від політичного і правового свавілля, що найбільше потрібно: хороший адвокат, політичні домовленості, незалежний суд?
– У мене була лише одна кримінальна справа подібна до справи Різака І.М. Це кримінальна справа за обвинуваченням Ратушняка С.М. Ця людина невинно постраждала і вісім місяців перебувала під вартою будучи хворою, прооперованою. В Закарпатській області знайшовся мужній і високопрофесійний суддя – Животов Г.О., який насмілився виправдати Ратушняка С.М. по всім епізодам обвинувачення, після чого з Києва пішов сильний тиск, внаслідок чого вирок скасували
10.09.2007 16:29