...оприлюднювати закони шокувало українських юристів, політиків і політологів. Але не закарпатців. У закарпатців воно викликало здебільшого щирий сміх. Справа в тому, що закарпатці добре знають можливості мукачівського клану, який, оперуючи астрономічними сумами , сьогодні фактично керує главою держави, підриваючи його і без того невисокий рейтинг і намагаючись завоювати вплив по всій Україні.

Здається, тепер усі вже остаточно зрозуміли, де корені тих провокацій, які відбувалися в Закарпатті напередодні і під час президентських виборів 2004 року і хто їх справжній автор. Прикро лише, що ті провокації приписали людям, зовсім до них непричетних. І ті люди ще й нині піддаються кримінальним переслідуванням з боку нинішніх можновладців. І правове свавілля на Закарпатті, яке взяло старт саме під час тих виборів і досягло піку у 2005 році , успішно триває. І його жертвами стають шановані і поважні у краї люди, які не зуміли і не захотіли стати донорами клану, не знайшли потрібних фантастичних сум для того, щоб мукачівський спрут залишив їх у спокої.

І хоча серед політичних в’язнів на сьогодні ми маємо лише одного відомого українському загалу закарпатця – екс-губернатора Івана Різака, сфабриковані проти якого кримінальні справи суд ще розглядає, жертвами політичного терору у найзахіднішій області стали сотні людей. На Тячівщині, яке є найбільшою за кількістю населення, у немилість до помаранчевих, які на Закарпатті уособлює сім’я Віктора Балоги, потрапили тисячі людей. Серед них – і сільський голова Грушева, кавалер ордена «За заслуги» Микола Васильович Мельник. Ось що він розповів нашому кореспонденту:

У тому, що кримінальні справи проти Івана Різака – сфабриковані–сьогодні не сумнівається ніхто. І прикро, що людина, яка зробила стільки для області, змушена відстоювати свою честь і гідність у суді, а ті, хто замовляв проти нього справу, сьогодні і надалі «правлять бал».

Я знаю це добре, бо і проти мене фабрикували справу. І лише через те, що наш район, і село Грушево в тому числі, на виборах проголосувало за Віктора Януковича. Після приходу до влади помаранчевих ми всі стали жертвами політичного терору. Нам відкрито мстили. Не гребуючи ніякими законами.
Але свою розповідь поведу за хронологією..

Ще напередодні президентських виборів на Тячівщині висадився десант нардепів-нашоукраїнців на чолі із С. Хмарою та нині покійним Ю. Оробцем. Курував виборчою кампанією в районі Віктор Балога.
Саме нардепи Хмара з Оробцем робили вояжі по району у супроводі чисельної охорони. З відеокамерою вони знімали все , що вважали за потрібне, час від часу влаштовуючи провокації представникам місцевою влади та залякуючи населення. Так було і в день виборів у нашому селі. Оробець вів себе зухвало, нецензурною лайкою ображав жінок, які були членами комісії, погрожував повикидати їх через вікна. Громадяни села, чоловіки, звичайно, стали на захист своїх жінок. . Нардеп ходив з відеокамерою, якою потім, коли його штовхнули, і травмувався, набивши під оком синяк. Але подав це так, ніби його побили.

Та ніхто, повірте, його не бив. Хоча після тої нецензурщини, яку він «поніс» на жінок, у декого з чоловіків справді з’являлося бажання поговорити з агресивним нардепом «по-чоловічому», хоч біля нього було 12 охоронців. Але кажу, що крім словесного з’ясування стосунків нічого серйозного тут не було. Після того, як словесні перепалки скінчилися, Оробець зайшов до мене в кабінет , представився і сказав: «Подивіться, що зі мною зробили. Ми прийдемо до влади і розберемося з вами!» Отже, погрози лунали вже тоді.

Цей інцидент в Грушеві помаранчева преса роздула на всю Україну. Проти невинної людини порушили кримінальну справу і заарештували. Але потім чомусь ( можна, втім, здогадуватися, чому) сам Оробець заявив, що посадили не того, що він ніби обізнався.

Після третього туру стараннями нардепів-нашоукраїнців було заарештовано сільського землевпорядника, члена виборчої комісії. Син заарештованого, який повертався здалеку додому на автомобілі, коли йому подзвонили, що батька заарештовано, у шоковому стані потрапив в аварію і загинув.

…Треба було бути на похоронах цього 24-річного юнака і послухати селян, що вони казали про нардепів-нашоукранців і що вони бажали тому ж таки Оробцю і Хмарі. Але не хочу розвивати цю тему. Оробець уже покійний. А про покійників, кажуть, не треба говорити погано. Тому далі змовчу.

Отож, після того, як до влади в області прийшов невдовзі Віктор Балога, почалися розборки з неугодними. Були засуджені члени комісії. За що? За те, що Грушево проголосувало за Януковича.

Але ж і весь район голосував за Януковича. То що, всіх треба розстріляти?..
Була дана команда порушити і проти мене кримінальну справу і одразу заарештувати. Мене допитував слідчий обласної прокуратури у присутності районного прокурора і цікавився, чи я не маю якісь відомості на голову райдержадміністрації Івана Гусара, що той проводив агітацію за Януковича…

Я сільським головою Грушева працював 15 років. Що зробив для села – можна запитати в моїх односельців. Наведу лише такий факт –, коли я прийшов, у селі був один колгосп. При мені наша сільрада стала єдиною в області бездотаційною. Про розвиток інфраструктури села, газифікацію, створення робочих місць я не похвалятимуся. Люди краще знають. Але мої минулі заслуги нікого не цікавили, бо село голосувало за Януковича. Тож нова влада вирішила за це мене будь-що покарати і знищити.

Оскільки жодного криміналу по виборах проти мене знайти не змогли, щось їм не виходило, то вирішили сфабрикувати кримінальну справу про те, що нібито у 1993(!) році одно з товариств не сплатило сільськогосподарські втрати і орендну плату. Нібито я цьому сприяв. Хоча ці землі – це землі запасу не села, а району.

Маючи інформацію, що проти мене не просто порушують справу, а, як і Івана Михайловича Різака, одразу арештують, я змушений був покинути Закарпатську область і півроку переховуватися за її межами. Вони планували мене арештувати, а потім вибивати потрібні їм покази. Про мій розшук були навіть розвішані плакати по всій області. Це дико навіть згадувати. За інформацію про моє місце перебування давали три тисячі гривень. У мене навіть зберігаються десь ці листівки. І це робили люди, які прийшли до влади під прапором демократії. Це вони фабрикували справи, обливали брудом невинних людей, і у 2005 році влаштували у центрі Європи Дикий Захід трьохсотлітньої давності.

Повернувся я вже тоді, коли був прийнятий закон про недоторканість.

Одразу до мене на сільську сесію прийшли прокурор з головою райдержадміністрації із поданням, щоб сесія дала згоду на притягнення мене до кримінальної відповідальності та арешт. Але нічого в них не вийшло. Тоді вони винесли це питання на районну сесію. Районні депутати також не дали згоду. На обласній сесії – так само.

Після цього я спробував звернутися у районний суд із заявою про скасування постанови про порушення кримінальної справи, оскільки вона грубо сфальсифікована. Але він мені відмовив. Я звернувся в Апеляційний суд. До його честі, він прийняв позитивне для мене рішення. З того часу мене жодного разу навіть у якості свідка по цій справі не запрошували в правоохоронні органи. А якби мене тоді арештували? Чим би для мене і моєї сім’ї це обернулося? Чи не повторилася б ситуація, як з Іваном Михайловичем?..

Ну а далі політичне переслідування мене тривало. Я за п'ятнадцять років головування в селі мав максимальну підтримку і був певен і на останніх парламентських виборах, що мене грушівці виберуть. Але була дана команда «убрати Мельника» і вони це зробили. Я ніколи не вирів, що помаранчева влада так сфальсифікує результати цих виборів. У мене пізніше була інформація про те, як робилася ця фальсифікація. Тому я звернувся у суд. Свідки заявляли, що бюлетені були різного кольору. Коли я написав клопотання про необхідність відкрити бюлетені, тоді помаранчеві вдалися до чергової провокації – вони організували людей і перекрили дорогу міжнародного значення. До речі, керував цією «акцією» сам голова райдержадміністрацій. За мукачівським сценарієм. Протягом двох діб, поки суд не виніс рішення відмовити мені у моєму клопотанні, дорога була перекрита. Дійшло навіть до міжнародного скандалу. По факту незаконного перекриття дороги навіть була порушена кримінальна справа. І хоч міліція там чергувала дві доби, винних і організаторів так і не знайшли.
Ну а бюлетені так ніхто і не відкривав . Мене позбавили права подивитися на них. Такого правового свавілля і нігілізму на Закарпатті, напевно, не було за жодного режиму.

Отак я програв вибори.

Але щоб я , як кажуть, «заспокоївся», проти мене знову почали «рити». Викликали КРУ. Але й КРУ ніякої крамоли у моїй діяльності не знайшло. Отож зараз мене нібито залишили в спокої. Чи надовго – не знаю.

Але найприкріше у моїй історії, як і в історії з Іваном Різаком, що цей геноцид проти нас, закарпатців, той «безпредєл» і фальсифікації, які нам організовує відомий в області клан, організований і робиться не чужаками, як проти колишніх закарпатських політв’язнів, а своїми, закарпатськими, нашими але грошовитими земляками.

Я упевнений, що історія і Господь дасть їм належну оцінку.

Микола Мельник, екс-голова села Грушево Тячівського району
Только экстренная и самая важная информация на нашем Telegram-канале