Гарне запитання, відповідь на яке можна легко знайти у нашій законодавчій базі. Повірте, тільки нероби сьогодні нічого не порушують, а люди, котрі працюють – усі неминуче щось порушують. Тому, що законодавчий акт говорить про одне, а підзаконні акти – про протилежне. І я впевнений на 100 відсотків, усі податки, які є на сьогодні в нашій країні, сплатити неможливо! Жодне підприємство, яке буде це робити, просто не виживе, збанкрутує і розориться.Наша країна займає перше місце в світі по кількості податків. Головний бухгалтер будь-якого підприємства повинен мати три освіти і металеві нерви, щоб розібратися з нашим податковим кодексом і зрозуміти, куди, за що і кому сплачуються податки. Це просто жахлива руйнівна система.
Але як би там не було, я намагаюся дотримуватись усіх вимог законів, не порушувати їх і робити все в законодавчому полі. Принаймні, претензій з боку Держави до мене немає. Сподіваюсь, що переважна більшість підприємців прагнуть робити так само, як і я. І таких як ми та тих, хто працює поряд з нами – однозначно більшість.
Очевидно, Ви ідете до Верховної Ради для того, аби змінити щось у своєму житті, у житті нашого суспільства, у житті тих людей, з якими Ви працюєте. Що найперше Вам би хотілося змінити?
Як бачать мешканці Жовківщини і Яворівщини, я дуже багато спілкуюся з різними людьми: лікарями, вчителями, священиками, простими працівниками невеличких підприємств. Навіть якщо на підприємстві всього 15-20 чоловік, я одразу збираюся, їду, спілкуюсь, а не валяють в хаті на дивані біля телевізора, роздаючи вказівки працівникам передвиборчого штабу. У ході цих зустрічей, зрозуміло, що усі люди задають наболілі питання, ті питання які хвилюють їх особисто, як то кажуть «своя сорочка ближче до тіла». Лікарі запитують, що я зроблю для лікарів, вчителі – що для вчителів…
Я всім відповідаю: для того щоб щось зробити, потрібні кошти. А кошти спочатку треба заробити. Якщо ми не заробили, ми не маємо що тратити. В Державі все, як у звичайній сім’ї. А що таке Держава? Це та сама наша сім’я! Тільки велика, котра складається з простих українських родин.
Коли ми у своїй родині не заробили грошей, то нам і нічого витратити на себе, на батьків, на дітей, давати у церкву, на розвиток духовності. Так само і в Державі. Якби я зараз заліз на високу трибуну і почав кричати вчителям і лікарям, що ставши депутатом, зроблю для них рай: в школі перекрию дахи, проведу опалення, поміняю туалети і парти, завезу нове обладнання до лікарень… То це була б дуже велика і цинічна брехня!
Тому я всім кажу: перше, що необхідно зробити в нашій країні – це створити умови для того, щоб почала працювати економіка. За два роки в Україні припинили свою діяльність 48 відсотків підприємств! Іншими словами, половина українських підприємств вимерли!!! Тепер давайте порахуємо, скільки це людей викинуто на вулицю? А скільки через таку недолугу державну політику недоотримує бюджет?
Необхідно зробити так, щоб у Державі можна було працювати прозоро. Треба створити таку систему, щоб будь-яка людина могла спати спокійно. Пам’ятаєте, як кілька років тому закликала Податкова: Хочеш спати спокійно, сплати податки! Але спочатку потрібно зробити так, щоб ця система стала прозорою.
Я б із задоволенням, обома руками голосував «ЗА» створення прозорої податкової системи, коли я сплачую 10-15 відсотків від прибутку, і бачу, коди ідуть ці кошти. Але я категорично проти існуючої системи, коли з мене вимагають більше, ніж я заробляю, і я уявлення не маю, куди зникають ті кошти! Хоча здогадуюсь…А ще, необхідно забезпечити безпеку тим підприємствам і підприємцям, котрі на сьогоднішній день ледве виживають. Щоб людина не боялася, що завтра прийде якийсь дядько і забере те, що вона заробила. От через таку нестабільність і невпевненість люди тікають на Захід, переводять і зберігають зароблені кошти за кордоном, і тим самим піднімають економіки інших держав, а не своєї.
Людям потрібно дати можливість спочатку стати на ноги, а не товкти їх 21 рік, а потім сказати: «Щось ми живемо погано! Мабуть усі порушують наші закони!» Звичайно, порушують, якщо виконувати їх у такому потворному вигляді просто неможливо! Верховна Рада України продукує найбільшу кількість законів у світі, але практично усі ці закони не працюють. То навіщо потрібні такі закони?
Своїх «видоїли», шукають прилив грошей з-за кордону. Сидять наші «керманичі» і дивуються, де ж ті інвестори? А якого дідька інвесторам сюди пертися, якщо тут всюди безлад, і в першу чергу – в законодавчій сфері.
Сергіє Маркіяновичу, найпопулярніше запитання серед виборців, це питання про створення робочих місць. Як Ви уявляєте собі вирішення цієї проблеми? Бо у нашій країні якось не планово набирають абітурієнтів до Вузів, а потім фактично випускають їх з торбами по світу. Діти не мають пристановища у своїй країні. Які у Вас міркування щодо цього?
Ви в одне питання вклали відразу дві проблеми. Перша – це робочі місця, і вона стосуються не лише тих молодих людей, котрі випускаються з інститутів.
Що таке робочі місця? Це не законодавчий акт, не напис на папері про їх створення! Від того, що хтось напише про створення робочих місць, ці місця не злізуть із паперу в реальне життя. Нові робочі місця створюються тоді, коли створюються нові робочі підприємства. І на ці підприємства потрібні руки, які будуть працювати. Тільки таким чином, зробивши просту і прозору податкову базу, виникнуть умови для розвитку економіки і почнуть розвиватися підприємства. І тільки таким чином ми можемо вирішити проблему з робочими місцями.
А стосовно тих молодих спеціалістів, що виходять з інститутів – це також дуже велика проблема. І, між іншим, виникла ця проблема через ту ж недолугу політику державних діячів минулих років. Ще при Кучмі приватні та комерційні ВУЗи почали рости як гриби після дощу. Тоді Міністерство освіти і науки України видавало ліцензії всім під ряд. І що ми маємо на сьогоднішній день? Неякісну освіту. Мабуть, найгіршу в Європі.
В європейських країнах менше навчальних закладів, ніж в Україні, там Держава збалансовує потребу в кадрах з їх кількістю. А в Україні через неймовірну кількість приватних навчальних закладів ми і маємо таку велетенську кількість безробітних людей з вищою освітою, котрих економіка не потребує. І мені дуже шкода тих батьків, котрі недоїдають, недосипають і тратять страшенні кошти для того, аби вивчити своїх дітей. А в результаті їхні діти отримують не освіту, а диплом. Сидять з тим дипломом вдома і не знають куди з ним податися.
Не треба далеко ходити, ось на моєму підприємстві 30 відсотків працівників мають диплом про отримання вищої освіти. Але працюють вони не за фахом, а стоять біля станків. От і виникає риторичне запитання: Навіщо треба було вчитися 5 років, щоб потім піти на завод і стати за станком, чи піти на будівництво і взяти в руки лопату, чи піти в кабак і працювати офіціантом?...Держава неодмінно повинна провести фахові дослідження, визначити потрібну кількість фахівців за необхідними спеціальностями. І не тільки визначити, але й втілити у життя обґрунтовану необхідність в кадрах. Тільки за такої виваженої політики у сфері освіти і працевлаштування ми збудуємо рівновагу і, як результат, розвинену економіку країни.
Ми бачимо хаос на ринку праці, хаос на ринку товарів. Поділіться, будь-ласка, своїми думками про ринок товарів в Україні і про цінову політику. Ви підприємець і Вам очевидно це знайоме.
У нашій країні в цій сфері дійсно панує суцільний хаос. І це, очевидно, на руку окремій групі посадовців. Сільськогосподарський ринок – це болюча проблема, особливо в районах. Я щодня зустрічаюся з мешканцями сіл і від безвиході люди деколи пропонують мені дивні речі. Якось сказали: «Купіть у нас два «Камази» картоплі і ми за Вас проголосуємо!» Але я не звик робити безглузді вчинки. Вибачте, але що ж я буду з тією картоплею робити, я ж її не з’їм за зиму в такій кількості…В усьому світі підхід до питання вирощування і реалізації сільгоспкультур науковий і прорахований наперед. Є біржі, де фахівці знають, скільки і якого продукту потрібно, щоб забезпечити країну продовольством на певний термін. Ці біржі укладають угоди з людьми, які вирощують необхідну продукцію. І кожен знає, яку кількість потрібно виростити.
Держава ж доплачує людині кошти за те, щоб селянин не вирощував надлишок продуктів. При такому підході люди мають стабільну ціну на всю продукцію по всій території країни, не мають перевиробництва, і фермери повністю реалізовують свій продукт. От я і задаю сам собі запитання: Чому ж у нас за стільки років не побудували таку систему? Адже це не є складно, потрібно лише вивчити досвід інших держав і скористатися вже дієвими механізмами, наприклад, тієї самої Канади.
Тепер стосовно промисловості. Тут ще гірше, адже у нас її незабаром зовсім не буде. Наприклад, завдяки контрабанді, легкої промисловості вже не існує. Ми отримали на сьогоднішній день дешевий, шкідливий китайський товар. Я вже мовчу про власне українське виробництво, інколи хочеш купити якісну німецьку чи англійську техніку, а її просто немає в Україні – все китайське, неякісне. А чому воно у нас прижилося? Тому що дешеве. От хтось і наживається на «купи-продай» в державному масштабі.
То куди ми котимося? Адже, якщо ми будемо тільки імпортувати, і нічого при цьому не виробляти, то ми нічого й не отримаємо. Так якби ще імпорт був легальним! А у нас же суцільна контрабанда, від якої у державний бюджет не сплачується ані податок на мито, ані в подальшому ПДВ. Усі ці прибутки осідають в кишенях певної групи людей. Тепер зрозуміло, чому вони зі шкіри лізуть, аби тільки залишитися при владі.Але існує ще один бік медалі, над яким ми не замислюємося: для підтримки національного виробника і захисту від дешевого імпорту країни ЄС ввели мито у розмірі 300 відсотків! А це у свою чергу наповнення державного бюджету, створення робочих місць і вагома інвестиція у власне виробництво.
А що ми маємо в Україні? За рахунок дешевої контрабанди збагачується купка посадовців, а підприємства закриваються, державний бюджет не наповнюється, відбувається повна розруха економіки. Ось до чого призводить контрабанда, а потім ці посадовці, котрі «сидять» на контрабанді ходять і роздають копійки, купуючи виборців. Ще й розказують, що вирішать усі проблеми. Та не вирішать! Дорвуться до влади і повернуть усі ті копійки в багатократному розмірі, здираючи із виборців три шкіри!
Починати відновлення економіки потрібно не з продажу власних голосів казнокрадам, а із заміни цих злодіїв порядними людьми, котрі прагнуть навести лад в економіці і стимулювати національного виробника. Тільки там, де є сильний виробник і виробництво – є сильна Держава. А буде сильна Держава – вистачить коштів на все: на вчителів, лікарів, дороги, садочки...Як Ви гадаєте, у майбутній Верховні Раді знайдуться Ваші однодумці, такі ж чесні люди як Ви?
Переконаний, що чесні люди там будуть, хоча не знаю в якій кількості. Але з 225 депутатів «мажоритарників» порядних повинна бути чимала доля. Адже саме «мажоритарними» ідуть до людей, роз’яснюють мешканцям сіл реальний стан речей у країні, люди задають питання їм у вічі і мають можливість порівнювати і обрати кращих, достойних.
Гадаю, вдасться створити таку коаліцію однодумців. І, можливо, саме так виникне нова політична сила, сила людей, котрі хочуть щось змінити у нашій країні. Я дуже сподіваюсь на це. У нас просто немає іншого шляху – ми повинні вірити у те, що чесні люди дійсно є, і знати, що вони здатні подбати про свою країну і свій народ, інакше до Верховної Ради порядній людині йти немає сенсу.
Ви сказали, що ніколи не були в жодній партії. Вважаєте, що тільки так людина може залишитися «незаплямованою»?
Маленький екскурс в історію. Згадайте епоху Кучми, той час коли всі депутати обиралися за мажоритарною системою. Тоді Кучмі і його прибічникам було важко протягнути руйнівний для держави закон. Важко було купити усіх депутатів, усіх 226 необхідних голосів для прийняття закону.На доказ цього згадаймо, як приймали Конституцію. Вона була недосконалою, її не можна було приймати, але в тих умовах її прийняття було просто необхідним. Кучма тоді пригрозив: «Якщо на ранок не приймете Конституцію, то я розпущу увесь Парламент». Отак з переляку депутати і прийняли Основний Закон. А тепер кажуть, що знов потрібно міняти Конституцію. В нормальних державах Конституцію не міняють, а лише вносять поправки раз на 10 років, а ми хочемо міняти Основний Закон частіше, ніж цивілізовані країни вносять туди поправки.
Це все до того, як важко було Кучмі «протягнути» щось для себе і свого оточення. Тоді поміняли виборну систему, прийшли партії, як на Заході. Але не забуваймо, що там партії інші. Там партія будується знизу і голова партії обирається знизу, шляхом виборів, і його можуть замінити у будь-який момент. А в нас керівник партії, він же олігарх, бере собі в лави лише потрібних, «своїх» людей. В результаті чого ми отримуємо партії тушок.
Мені закидали, що я теж «тушка». Вибачте, яка ж я тушка, коли не є в жодній партії. Тушки тільки в українських партіях. Це безголові відгодовані тулуби, від яких нічого не залежить. Вони повинні лише прийти і натиснути кнопку.Я не міг зрозуміти, чому депутати прогулюють засідання Верховної Ради? Але, придивившись, зрозумів – вони самі нічого не вирішують, а йдуть і голосують так, як сказав голова партії. Тому до сесійної зали йде один «черговий» від партії і тисне кнопки за усіх «однодумців». Завдяки цьому прийому в нас з’явилося поняття «кнопкодави», якого немає в жодній країні світу.
А коли в парламенті було 450 «мажоритарників» такого не було. З приходом партій ми спостерігаємо лише розруху, розкрадання і занепад. Усі стратегічні підприємства приватизовані певною купкою володарів політичних партій.
Найактуальніше питання нинішніх виборів це підкуп виборців. Чим завойовує прихильність виборців кандидат в народні депутати України Сергій Савуляк?
Повірте, не грошима. Тому що свої гроші я чесно заробляю і не маю їх в такій кількості, щоб ходити і роздавати кожному виборцю. Давайте просто проаналізуємо, у виборчому окрузі, де я балотуюся майже 200 тис виборців, от коли кожній людині дати хоча б по 10 гривень, то сума вже становила б 2 мільйони гривень. А якщо роздавати по 100 гривень – то це вже 20 мільйонів! Скажіть, будь-ласка, звідки у людини, яка чесно працює і заробляє гроші своєю працею, можуть взятися такі суми? Де є такі люди, котрі б роздавали такі шалені гроші без наміру пройти до Верховної Ради і вкрасти у 100 разів більше?
Звичайно, я спілкуюся з людьми, кажу їм правду, якої вони не знають в силу певних обставин. Тривалість моїх зустрічей година-півтори. Увесь цей час люди слухають, задають питання, їм цікаво і приємно, що їм говорять правду. Скажу з досвіду, коли я заходжу до аудиторії, то бачу одні очі – зневірені, навіть дещо ворожі. А коли виходжу – це очі сповнені віри та надії на кращі зміни в нашій Державі. Не знаю чим я купую, напевне правдою, відкритістю та щирістю, сильним непереборним бажанням змінити ситуацію в країні на краще. Я так думаю. Але судити вам.
Щоразу на зустрічах я наголошую і прошу виборців не купуватися на обіцянки, популізм і копійки. Нам завжди говорять те, що ми хочемо почути і в що хочемо повірити. Наприклад, «Коли я стану депутатом – тут буде рай!» Так обіцяє більшість кандидатів. Я такого не можу сказати, завжди наголошуючи лише на тому, що ми стоїмо на початку складного шляху до кращого життя, на початку шляху, яким вже пройшов увесь цивілізований світ – Європа та Америка.Згадайте часи, коли ми сиділи перед телевізорами і дивилися, як страйкує увесь світ. Ми тоді собі думали «Ой, як же там погано живеться». А ці люди просто вимагали від влади елементарної поваги, достойних умов існування, нормальних соціальних умов, правильних та дієвих законів. І вони побудували такі країни, таку економіку, що дозволяє не задумуватися пересічному громадянину, яка там зараз партія при владі! Вони впевнені у своїй захищеності. А в нашій країні народ принижують, його здобутки розкрадають і ніхто за це не несе відповідальності.
Ще декілька слів щодо підкупу виборців.Розглянемо таку ситуацію: кандидат приходить у село, дає людині 500 гривень і каже проголосувати за нього. Наприклад, підкуп вдався і кандидата обрали у депутати. Як ми знаємо, депутат обирається на 5 років. ділимо 500 гривень на 5 років, отримуємо: за 100 гривень на рік людина себе продала. Рахуємося далі: рік має 12 місяців. 100 розділимо на 12, отримаємо 8 гривень 33 копійки на місяць, або 27 копійок на день. Ось за ці принизливі копійки ми робимо товар зі свого голосу, зі свого права обирати майбутнє своїх дітей. Власне в цей момент ми втрачаємо моральне право щось вимагати від обраних нами депутатів, втрачаємо моральне право на краще життя – ми продаємо свою мораль разом із правами!
З іншого боку, людина яка купила голос – корупціонер, який порушує Закон про підкуп виборців. І ми з вами свідомо відправляємо цього корупціонера до Верховної Ради! А що ж він буде робити там? Боротися з корупцією? Ні, там він буде породжувати корупцію, але вже не в масштабах виборчого округу, а в масштабах всієї країни.
Треба робити вибір, як в цивілізованому світі, не продаючи свій голос, а послухавши кожного кандидата, проаналізувавши підхід кожного до пекучих суспільних питань і обравши кращого.
Можливо, тих копійок, які вам пропонують за ваш голос, комусь якраз на буханку хліба не вистачає. Тому, якщо вам пропонують гроші, можете сміливо їх брати без докорів совісті – це ж повертають те, що вкрали із нашого спільного бюджету шляхом, скажімо, контрабанди. Гроші беріть, але голосуйте виважено, серцем, душею зі щирою молитвою. І це буде правильно. Нам потрібно навчитися вимагати від влади, а не просити у неї, стоячи на колінах. Лише тоді ми зможемо побудувати цивілізоване суспільство, на зразок європейського, де людина впевнена у своєму майбутньому та майбутньому своїх дітей.
Пане Сергіє, а чи можна вважати підкупом допомогу кандидата, наприклад, хворій людині?
Тема медичного обслуговування дедалі частіше почала переплітатися з виборами і політикою. То з одного боку, то з іншого чую, що кандидат вилікував когось, давши значну суму на лікування. Але ж це крапля в морі, невже він усім хворим допоможе? Звичайно ні. Наші медичні заклади просто в зубожілому стані. А чому? Та тому, що все розікрали ті, хто зараз допомагають одному-двом хворим, у той час як сотням вкоротили віку.
Завдання депутата має полягати не в допомозі одній людині або ремонті однієї лікарні перед виборами. Мета у депутатів повинна бути одна – поставити нашу економіку на такий рівень, щоб ми могли забезпечити належний стан медицини, лікарень і лікарів, освіти шкіл і вчителів…
Я не прошу обирати мене. Оберіть кращого, але ні в якому разі не гіршого, не корупціонера! Не обирайте людей, котрі були при владі і нічого там не зробили за 20 років. Повірте, вони вже нічого доброго не зроблять. Потрібно обирати нові обличчя, нових лідерів – це хоч якась надія, що ситуація в країні зміниться на кращу.
Ви вже багато поїздили, поспілкувалися з виборцями. Чи відчули Ви зневіру виборців в усьому, що відбувається в країні напередодні виборів?Знаєте, ви праві, на сьогоднішній день зневіра серед наших людей дуже велика. Найстрашніше, що люди не вірять у зміни на краще. Але це й не дивно. Ми мали Помаранчеву революцію, на яку народ покладав особливі сподівання. Нажаль, саме ця революція і посіяла ту безнадійну зневіру у людей. Кажу так, як воно є.
Люди хотіли змін, але не розуміли, що будь-яку владу необхідно контролювати. Інакше вона буде робити те, що вигідно їй, а не людям. Мабуть, ми мали пройти через це і на власному досвіді переконатися, що не може бути поганого чи хорошого президента або чиновника, вони повинні бути контрольованими.
Ми повинні прагнути диктатури закону, як у всьому цивілізованому світі. Не диктатури людини, тому що це закінчується завжди тужливо. Можливо, в якісь історичні моменти диктатура може йти на користь суспільству. Але зараз ми можемо отримати щось на зразок диктатури Сталіна, коли відбувався геноцид нашого народу. До прикладу, якщо диктатура Гітлера була спрямована на захист власного народу, то Сталін винищував свій власний народ. Тому необхідно, щоб президент був підвладний закону і контрольований людьми. Лише тоді є ймовірність, що ми не натрапимо на граблі, на які вже колись наступали.
Як ви вважаєте, яка найбільша помилка попереднього президента Віктора Ющенка?
Його найбільшою помилкою, до речі, яку він сам визнає, був невдалий підбір команди. «Короля робить його оточення» – так казали ще древні. А тепер пригадайте оточення Ющенка. Практично усі люди, котрі зібралися навколо нього, це люди, які працювали в системі Кучми. І коли вони згуртувалися біля Ющенка і знову пройшли до влади, то практично повернулися у свою городину, в якій чітко знали, де і що лежить, і як його непомітно вкрасти. То чого ми могли від них очікувати, на які зміни сподіватися? Ось і отримали, те що отримали.
А якщо взяти особисто Ющенка, то, як на мене, йому потрібно було закотити рукава і пахати в поті чола для покращення ситуації в Україні. Для цього були усі передумови, але він їздив по закордонах і розказував, як в Україні робилася Помаранчева революція. Особисто я дивувався його поведінці, тому що в країні потрібно було налагоджувати та відновлювати економіку, просто наводити порядок в усьому, треба було працювати на повну потугу, а він їде до бджіл. В той час, коли потреба в конкретних діях гостро постало, від президента цих дій ніхто так і не дочекався. Тому у нас таке розчарування.
Але це історія. Ми повинні були це пережити, щоб зробити висновки. І тепер точно знаємо, що треба голосувати за людей, які чогось досягли у своєму житті, які багато знають, вміють, можуть, щось створили власними руками і власним розумом.Це ще один доказ, що не можна куплятися на солодкі обіцянки, чи вікна в школі, чи 100 гривень, чи на брехню про підвищення пенсій до 500 євро, а зарплат до 1000 євро. Як це можливо, коли, наприклад, на 36 тис пенсіонерів Жовківського району лише 18 тисяч працюючих? І така ситуація по всій країні. То про які 5 тисяч гривень пенсії можна говорити? Це ж цинічна брехня, солодка обіцянка, в яку ми хотіли б вірити. Але ми повинні це чітко усвідомлювати і не голосувати за таких людей, тому що вони брехуни і, відповідно, нічого з обіцяного не зроблять.
Як повернути довіру людей? Як Ви, кандидат в народні депутати, зможете переконати виборця, що не все ще втрачено і ми маємо шанс?
Після моїх частих розмов із виборцями, люди починають розуміти ситуацію і змінювати своє ставлення до кандидатів, до виборів. Вони починають розуміти, що у своїй країні дійсно можна щось змінити на краще і це залежить в першу чергу від них самих. Якщо ми чогось хочемо, у щось віримо і щось для цього робимо, то в нас обов’язково щось виходить. А якщо сісти і скласти руки в очікуванні, що з неба впаде шматок сиру, то нічого не зміниться.
Хочемо краще жити – повинні йти і працювати!
Хочемо жити в кращій країні – повинні обирати кращих людей!
І повірте, люди це розуміють. Не буде завжди так як воно є сьогодні. Але наскільки якісно зміниться життя, залежить тільки від нас з Вами.
Ми жили в Радянському Союзі. Це була настільки потужна мілітаристська держава, гігантська військова машина з ядерною зброєю, котра володіла величезною армією, і подивіться, як в один момент все розвалилося. А в нашій країні продовжує валитися й донині. То уявіть лише собі, яким крахом усе це може завершитися…
Знаєте, ніколи не думав, що політична ситуація в Україні може змінитися. Ми обирали партії і їхніх старих лідерів. Ті політики протягом 21 року не пускали до Верховної Ради нових людей, вся влада була узурпована, такий собі закритий клуб за інтересами. Ну хто б міг подумати, що сьогодні ми отримаємо можливість обирати мажоритарних депутатів?
Обирати нових людей, котрі прийдуть до парламенту – це обирати нормальних людей. Пригадується така фраза «Ніщо так не породжує зло, як бездіяльність порядних людей». І це правда. Сьогодні ми маємо унікальний шанс обрати до парламенту 225 нових депутатів. Ними повинні стати достойні люди, з яких в майбутньому ми зможемо обрати собі Президента.Адже на сьогодні ми не маємо з кого обирати голову Держави, ми позбавлені альтернативи. І це дуже погано, тому що в будь-якому питанні, а тим більше у такому важливому, необхідна здорова конкуренція, яка спонукає до розвитку і вдосконалення. Та й, власне, ми на порозі того, що маємо можливість отримати нову політичну силу, яка могла б змінити життя в нашій країні на краще.
Не всі люди у нас куплені, і не всі продані. Повірте, є справжні патріоти нашої країни, які хочуть зробити її кращою. Щодо мене, то я зробив цей крок у депутати усвідомлено з метою змінити на краще Державу, в якій ми живемо. Я вмію працювати і знаю як заробляти чесно. Наголошую, не красти, а заробляти! Мені вистарчає того, що я заробив, і я не маю ненажерливого тваринного інстинкту, який можна охарактеризувати одним словом «мало». Хоча саме цей інстинкт притаманний більшості наших олігархів.
Не все в нашому житті залежить лише від наших зусиль. І все що ми робили, планували, про що мріяли, залежить від волі Божої. Ви християнин і, очевидно, згідні з тим, що я сказала?
Гарне запитання. Як християнин я дійсно над ним розмірковував. Якщо підійти до питання віри і зневіри адекватно, то розумієш, що Господь Бог нікого не змушує вірити, або не вірити. Але з вірою людині все вдається. Якщо людина не грішить, постійно сповідується та причащається, вона в собі має Ісуса. А це найкращий захист від усього лихого.
Нажаль, в сучасному світі люди перестають вірити у силу Божу. Тому Бог дає нам випробування у вигляді катастроф, стихійних лих. Але лише з метою навернення людей на шлях праведний. Бог дав нам розум, щоб ми думали, аналізували та обирали. Згадаймо, щоб врятувати людство Він послав нам свого сина Ісуса, а що люди з ним зробили...
Мабуть і нині Бог посилає порядних людей, щоб змінити ситуацію в нашій країні. Але українці повинні проаналізувати помилки, спираючись на свій досвід 21-річного падіння, зрозуміти, що не можна обирати тих людей, які кидають немов подачку пару срібляників.
Зараз відбувається підміна понять «благодійність» і «підкуп». Коли людина з благими намірами допомагає, вона про це не кричить на кожному кроці, не піариться в кожній газеті. Таких людей просто не можна обирати до влади, тому що вони і там будуть говорити солодкі слова, а робити жахливі вчинки. Адже щоб безкарно коїти лихі справи, вони прагнуть сховатися за депутатською недоторканістю, для того і рвуться у Раду.
Бог дав нам розум щоб проаналізувати і обрати ту людину, котра може щось змінити на краще у цій ситуації. Тому я глибоко переконаний, що 28 жовтня потрібно піти до церкви, помолитися всією громадою разом зі священиком за чесні та справедливі вибори, попросити в Господа благословення і зробити правильний вибір.
Лише тоді, коли ми будемо обирати кращих, а не менше зло, як у нас прийнято, не купуватися на дрібні подачки, солодкі обіцянки і цинічну брехню, тільки тоді ми зможемо змінити життя на краще. Необхідно усвідомити, що Бог дає нам можливість все змінити на краще, показує нам світло в кінці довгого і темного тунелю сьогодення хоча б тим фактом, що на цих виборах ми можемо обрати аж 225 «мажоритарників».
Пане Сергій, після численних зустрічей з виборцями, Ви відчуваєте скільки з них віддасть свій голос за Вас?
Не хочу наводити якусь статистику, бо таких досліджень не проводив. Я просто якісно виконую обов’язки, які поклав на себе у період передвиборчої кампанії. Я звик працювати і досягати всього своєю власною працею, і коли чимось займаюся, чогось прагну, то віддаюся цій справі сповна. Повірте, зробити у цьому напрямку більше, ніж роблю я і моя невеличка, але віддана команда, неможливо. А яким буде результат, думаю, ми побачимо 29 числа. Яким він буде, таким буде.
Якщо результат виборів буде не на мою користь, для мене це не буде катастрофою, адже я отримав великий досвід спілкування з людьми, пройшов школу ораторського мистецтва, вміння переконувати людей, відчувати людей та відчувати себе частинкою великого народу. Я вдячний Богу та людям за цей досвід. Приємно спостерігати, що після наших розмов в людей з’являється іскра надії на якісно нові зміни. Сфальсифікувати думку людей важко, це можна зробити на рівні 5-10 відсотків, які нічого не вирішать.
Шкода буде лише тоді, коли ми побачимо, що до Верховної Ради обрали недостойну людину, котра нічого доброго для своїх виборців не зробить.
Усі ми допускаємо фальсифікацію, бо у нашій політиці цей факт є беззаперечним. Як Ви думаєте, цього разу буде багато порушень?
З одного боку маємо велику кількість спостерігачів, з іншого – недосконалість законів, які постійно змінюються. Повірте, деякі люди ще й досі не усвідомили, що 28 жовтня їм дадуть 2 бюлетені, в одному з яких треба проголосувати за партію, а в іншому – за кандидата-мажоритарника. Не усі ще усвідомили, що і серед мажоритарників є такі, кого висунула певна партія, а є такі, як я – самовисуванці, котрими ніхто «згори» не керує.Оскільки виборці ще трохи розгублені, свою роль неминуче зіграє людський фактор. Думаю, що значних фальсифікацій не буде. Навіть із соціальних опитувань очевидно, що на цих виборах люди будуть голосувати за нові обличчя, за людей, репутація котрих не заплямована корупцією та контрабандою, це ті люди, котрі прагнуть змін.
Згадаймо страйки шахтарів, котрі все життя махали кайлом і мовчали... Наш народ вже інший, і це добре. Я глибоко переконаний, що все в нашій країні може змінитися, просто потрібно обрати кращих, достойніших. І якщо ми з молитвою в серці та глибокою вірою підійдемо до виборів, Бог неодмінно нам допоможе. А якщо будемо продаватися за копійки, то ніколи не будемо жити достойно, адже просто продамо своє майбутнє.
На яку категорію людей серед своїх прихильників Ви найбільше сподіваєтеся: вчителів, лікарів, працівників сільського господарства...?
Я переконаний, що вчителі, лікарі і священики – це саме та наша інтелігенція, місія якої полягає навчити нас робити правильні кроки у житті, правильний вибір. Провівши понад 200 зустрічей з вчителями, я побачив, що це справжні Вчителі. Тому у мене є велика надія, що вони проведуть елементарну роз’яснювальну роботу стосовно тих питань, які ми з ними піднімали на зустрічах, зроблять правильні висновки і правильний вибір.
Ви знаєте, близько 80 відсотків роботи, яку роблять народні депутати – це їхня робота на себе, на власне збагачення. Вони забули, що їхній обов’язок – приймати закони і забезпечувати такі умови в Державі, щоб ці закони безапеляційно працювали на користь Держави і народу. Лише тоді ми отримаємо довгоочікуване зрушення: підвищення економіки, наповнення бюджету, нові робочі місця. І в цьому бюджеті вистачить коштів для лікування людей, для заміни вікон у школах, для облаштування дитячих майданчиків і так далі.В результаті правильного вибору завдяки підтримки інтелігенції ми можемо зупинити винищення нації. Жахливо навіть подумати, що за роки незалежності кількість населення в Україні з 52 мільйонів зменшилося до 46 мільйонів! Наскільки ще має зменшитися населення нашої країни, щоб ми зрозуміли, що обираємо не тих людей?
Ще Ейнштейн говорив: «Якщо ти робиш одне і те саме, то не варто чекати якогось іншого результату. Спробуй зробити щось інакше для того, щоб отримати інший результат». В селах Західної України живуть розумні і освічені люди, вони чітко усвідомлюють, що і звідки береться, і що потрібно міняти.
Вражає лише байдужість нашої молоді. Адже ми знаємо, наскільки прогресивна молодь в усьому світі. Історично складається так, що всі зміни, перевороти і революції робилися молодими людьми. А в нас молодь хоче розваг, дешевого пива, горілки та кохання, за яке не потрібно нести відповідальності. Можливо, в міру юнацького максималізму вони ще не все розуміють. Це дуже прикро, але лише за допомогою виваженої державної політики ми зможемо змінити їх світогляд і пріоритети.
Чогось надзвичайного для таких змін не потрібно. Треба просто доносити необхідну і корисну інформацію. Цікава річ, коли спілкуєшся з молодими людьми, вони починають розуміти, цікавитися, задавати питання. Але щоб затягнути сільську молодь на зустріч із кандидатом, нажаль, одного трактора замало... Отже, можу зробити висновок, що наша молодь така через безвихідь: немає роботи, немає перспективи, немає віри у краще майбутнє...
А старші люди прагнуть змін, вони жевріє вогник оптимізму, вони хочуть змінити життя на краще. І не стільки для себе, як для своїх зневірених нащадків.
Спостерігаючи за цією ситуацією, я розумію, що наш народ, наша країна заслуговують на краще.
З Вами легко спілкуватися. А чи вірять Вашим словам люди? Ви відчуваєте довіру виборців?
Люди досить часто стверджують, що всі кандидати гарно говорять, багато обіцяють, але коли потрапляють до Верховної Ради, то зникають з поля зору людей, котрі їх обрали. Тому питання довіри до незнайомої людини – це дуже складне запитання. Наш народ розумний, навчений і навіть якщо бити себе в груди і кричати, що я не змінюся як стану депутатом, це марнування часу, в таке вже давно ніхто не вірить. Старі політики підірвали віру людей у чесність парламенту.
І це ще раз підтверджує, що голосувати треба за нових людей, за тих, котрі не були при владі, не заплямовані корупцією, за тих, хто чесно працює і своєю працею багато досяг у своєму житті.
Чи я особисто відчуваю довіру виборців? Зараз, наприкінці виборчої кампанії, можу сказати, що відчуваю. Адже наше життя – це постійний пошук. Нові обличчя – це надія, що щось може зміниться в нашій країні, а старі казнокради – це дорога в нікуди.
Чи довелося вам у ході цьогорічної кампанії зіткнутися із фактами втілення ПіаР-технологій і зомбування населення у вашому окрузі?
Це зомбування і нині процвітає. І проводять його в основному засоби масової інформації, а точніше – журналісти, котрим за це заплатили. А відбувається ця процедура елементарно просто.Кандидат, котрий звик усе купувати за крадені державні кошти, платить журналістам та іншим публічним особам, і ті на кожному кроці з переконливим виразом обличчя кричать: «У нього найвищий рейтинг по нашому округу! Він впевнено лідирує! У нього найбільша кількість голо