«Dziennik Gazeta Prawna» коментує дані на тему рівня бідності поляків видання пояснює дефініцію крайнього убогістю: особи, яки загрожує крайня бідністю не можуть нормально функціонувати, діти в таких сім’ях недоїдають, що заважає їм навчатися і погіршує їхні шанси на професійну кар’єру та підвищення соціального статусу. Аналізуючи рапорт про бідності, економіст Кшиштоф Рибінський робить висновок, що найбільше убозтво загрожує в Польщі особам, які завершили навчання на рівні гімназії (аж 16,4%), найменше особам з вищою освітою (0,6%).
У нужді найчастіше живуть особи до 17-ти літ, а найрідше люди, яким за 65 років (3,8%). Майже 27% осіб, які живуть за межею бідності це багатодітні сім’ї (черверо або більше дітей). Ця статистика є ілюстрацією антиродинної політика у Польщі. Система підтримки для багатодітних родин є так слабкою, що понад 600 тисяч осіб, які проживають у таких сім’ях є нужденними. Нічого дивного, що рішення про те, щоб виховати більше ніж одну дитину сьогодні у Польщі є актом героїзму – коментує економіст Кшиштоф Рибінський на сторінках видання «Dziennik Gazeta Prawna».
В Україні згідно даних Державної служби статистики України за 2012 рік близько 7 млн. українців, що становить 16,3% від усього населення України, живуть за межею бідності.
Варто підкреслити, що нині існують різні системи оцінки бідності. Зокрема польські та українські статистичні данні розраховані на основі межі крайньої бідності, визначеної за відносним критерієм до 60% медіанного рівня середньодушових еквівалентних сукупних витрат адаптованих до критерій Європейського Союзу (це і є відносний критерій крайньої бідності). Даний критерій з’явився у Європі 1960-х роках та означав розрахунок від середнього доходу, який отримує більша частина населення. Із приєднанням до ЄС бідніших країн із пострадянського блоку, бідними вважаються ті, хто має не більше 60% від середнього рівня доходів у країні. Натомість суб’єктивно бідними себе вважає 65% українців. На думку експертів суб’єктивна бідність є суто психологічним відчуттям, на неї потрібно зважати частково. Фінансовий експерт, кандидат економічних наук Олександр Царук вважає, що маємо порівнювати рівень доходів населення по середньозважених цінах та паритету валют, тобто вартості Біг-Маку. Завдяки цьому ми зможемо побачити реальну картину статків. Істотним елементом порівняння доходів є вартість самого життя обумовлена місцем проживання. «Житель мегаполісу витрачає мінімум 10 гривень на проїзд у транспорті, а тепер рахуйте скільки витрачатиме родина із 3 осіб у Києві і у Таращі», - зазначає Олександр Царук.
Найновіша концепція визначення бідності – деприваційна, коли бідність оцінюється не за ресурсами, які є у тієї чи іншої родини, а за умовами життя - на основі переліку благ, яких позбавлені бідняки. За цією методологію в Україні бідних людей буде близько 26%. Споживчий кошик британця чи німця має у собі витрати на кіно та інтернет, натомість споживчий кошик українця передбачає лише 5 шкарпеток на рік. Український споживчий кошик не подобається всім, але виходу немає. «Базовий соціальний закон в Україні «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який визначає мінімальний прожитковий мінімум, не переглядався з 2000 року, а має переглядатись раз на 5 років. Чому? В Україні не має політичної волі для перегляду, прожиткового мінімуму. Тому виникають такі економічні казусу і найближчим часом вони навряд чи будуть вирішені, бо уряд не може наповнити бюджету. У нашому споживчому кошику - гумові калоші, а у польському - мобільний зв’язок, от вам і вся бідність», - зізнається народний депутат України, Секретар Комітету з питань соціальної політики та праці, Андрій Павловський
В Польщі проблему реального та статистичного життя вирішили введенням двох мінімумів: перший, життєвий мінімум, тобто сума грошей, яка дозволяє вижити (екзистувати), другий мінімум - це соціальний, який дозволяє виховувати та народжувати дітей, ходити в кіно та купувати книги. Отож, щоб вижити полякам потрібно мати 520 злотих, себто 1360 грн., а щоб місяць ПРОЖИТИ потрібно мати 1032 злотих або 2690 грн..
На питання чому поляки ввели два мінімуми, Олександр Царук відповідає лаконічно і просто: «У цьому і полягає основна відмінність між європейською країною і країною, яка знаходиться на роздоріжжі економічного і політичного вибору. Польща, думає про належне соціальне існування своїх громадян, а не лише про фізичне виживання трудових ресурсів. Ми маємо запитувати: «Чи Україна може, щось подібне зробити?». Теоретично може, але враховуючи податковий, адміністративний тиск та тіньову сектор. Українська економіка не зможе проковтнути подібну соціальну пілюлю. Ми можемо задекларувати будь-які стандарти, але нам тяжко виконувати вже існуючі норми».
Нагадаємо, що середня зарплата в Польщі - 1000 доларів, в Україні – 265 доларів.
Отож, нижче прожиткового рівня в Україні проживає 9%, у Польщі 6,8% у Росії 9%, а прожитковий рівень для України 1095 грн., для Польщі 1360 грн., а для Росії 1663 грн данні за 2012 р.
Подібність української середньої зарплати із польським соціальним мінімумом відображає реальний стан вітчизняної економіки, тобто максимальне використання робочої сили.
«Виробництво у нас зношене та надзвичайно ємкісне, щоб досягнути конкурентної ціни на світових ринках, потрібно заощаджувати на власних прибутках або на робочій силі. Здогадайтесь, на чому заощаджують в Україні? . . . Власники українських підприємств не піклуються про майбутнє покоління споживачів, скажу більше вони навіть не думають хто за 20 років буде працювати на їхніх заводах», - говорить Олександр Царук.