На словах реформаторами стали практично всі, за винятком маргінальних діячів. Реформи згадують так часто, що у непідготовленої людини може скластися враження, що він потрапив в Україну у момент шаленої трансформації держави.
Проте реальність абсолютно інша. Аналітики VoxUkraine з початку 2015 року здійснюють обрахунок індексу моніторингу реформ, який може коливатися від -5 до +5 (від’ємні значення означають зворотній процес, тобто регрес країни). Прийнятним темпом реформ вважають хоча б +2.
Як видно із графіка, такий рівень прийнятності реформ було досягнено лише 3 рази із 19 спостережень у 2015 році. А за останні півроку динаміка перетворень суттєво сповільнилася. Очевидно, що реформи в Україні є швидше ближчими до нульових, аніж такими, що йдуть активним фронтом.
Індекс моніторингу реформ (iMoRe)
Популізм цинічно повертається
Останні події у парламенті свідчать, що парламентської коаліції із підтримки реформ у країні нема. Учасники коаліції або не готові голосувати за реформаторські закони, або ж їх підтримка не є щирою, і вони просять для себе щось суттєве в обмін. Що більше, з’являються ініцативи із реверсу попередніх реформ.
Наприклад, прийнятий у першому читанні законопроект про ренту на видобуток газу, який ламає нарешті запроваджену логіку субсидування не абсолютно всіх, а тільки тих, хто наразі не може собі дозволити самостійно платити за газ ринкову ціну.
Після високопарниих заяв про нову європейську якість державної політики, коаліційну угоду, реформи, пам’ять героїв Революції Гідності, українські політики повернулися до звичних справ. У ініціативах парламенту щодо економічної політики сьогодні відверто видніється чітка домінанта популізму.
Сьогодні ті, хто роблять реформи, вимушені замість активних дій вдаватися до кругової оборони. Політичний популізм є надзвичайно інфекційною хворобою: він заражає не тільки тих, хто йде на вибори, чи їхню цільову аудиторію. Справжні реформатори своїми контраргументами (на жаль, не завжди вправними) змушені легітимізувати популізм.
Запровадження гучних і «солодких» популістичних закликів до дискусії щодо державної політики подібно сарані затьмарює та знищує конструктивні та прогресивні ідеї. А популістичні ідеї навіть цинічно подають як альтернативний варінат реформ, від чого сенс слова «реформи» для українців стає ще більш спаплюженим.
Реформи чи знущання над логікою?
Головними інституційними вболівальниками за реформи в Україні залишаються наші зовнішні партнери. Україні видано не просто великі кредити, їй видано великий кредит довіри – у заявах МВФ та інших кредиторів постійно йдеться про «великий прогрес», тимчасом як цей прогрес ще має бути зроблений.
На жаль, в Україні не подолано звичку вважати кредити (чи то фінансові, чи то дипломатичні) власним надбанням і публічно про це завляти.
Звісно, якщо реформи в Україні повністю втратять імпульс, ніхто не буде зважати на проблеми державного інфантилізму України – і тональність заяв різко зміниться. Вже сьогодні нашій державі надсилають ввічливі (а часом і відверті) сигнали про те, що так робити реформи далі не можна.
Постійно можна почути, що МВФ щось вимагає від України. На жаль, урядовці часто пдітримують цю тезу, захищаючі непопулярні дії словами «ну так це ж вимога МВФ»! Хочу нагадати, що всі заходи економічної політики у меморандумі МВФ є самостійними зобов’язаннями України.
Там стоять чотири підписи представників України, а підписів від МВФ чи інших кредиторів там взагалі нема. Реформатори мають бути впевненими у своїх діях, інакше популісти одразу відчують їхню слабкість.
МВФ не каже Україні: заморозьте соціальні виплати та збільшіть цей податок. Або: збільшіть ціну на газ, щоб українці більше платили за нього. Популісти подають відносини з МВФ у такому абсурдно-садистичному жанрі: погані кредитори змушують Україну до неприємних речей.
Відбувається абсолютно інше. МВФ як будь-який кредитор зацікавлений в тому, аби державні фінанси були збалансованими. Як це зробити – вирішує уряд. І уряд не знайшов іншої реальної можливості позбутися шаленого дефіциту Нафтогазу, аніж вирівнюванням ціни газу до його вартості.
Останні ініціативи щодо змін у податковій системі показують небезпеку вільного трактування вимог МВФ. Уряд пропонує системний підхід, що означатиме додатковий дефіцит у 30 млрд. грн. на рік.
Відповідно, перед ним стоїть велика проблема: як переконати МВФ у реалістичності інших заходів (зниження видатків, запровадження нових статей доходів), які можуть компенсувати цей недобір доходів. Це дуже непросто.
Але будь-який популіст не може пройти повз теми зниження податків. І з’являються радикальні пропозиції скорочення податкових надходжень у кілька разів більше! Звучить дуже привабливо, солодко — але надайте ж і розрахунки нового бюджетного дефіциту! Нагадує відомий анекдот «ну так то тактика, а я тільки щодо стратегії консультую».
Можна навіть ухвалити таке радикальне зниження податків у парламенті, за що парламент полюблять всі платники податків, а у ветуванні цих «геніальних ідей» чи у розриві співпраці з МВФ винні будуть інші.
Вся країна загорілася ідеєю скорочувати єдиний соціальний внесок. Всі обговорють, як знизити ставку, аби це більше сподобалося працівникам і роботодавцям. Але це відбувається у країні із солідарною пенсійною системою, не найкращим співвідношенням працюючих і пенсіонерів, хронічним дефіцитом Пенсійного фонду та відсутністю планів пенсійної реформи.
Ось такий у нас дискурс реформ. Хочемо тільки добрі результати. Але не можемо навіть чітко обгрунтувати логіку та арифметику їх досягнення. Що це, якщо не інфантилізм?
Ціна інфантилізму надзвичайно висока
Сюрреалістичні повороти реформ в Україні мають дуже серйозні наслідки. На сьогодні Україна вже відстає від графіку отримання донорської допомоги щонайменш на 2 млрд. доларів. Зокрема, очевидно, що четвертий транш кредиту EFF від МВФ у 2015 році нам не «світить». Щобільше, пауза із отриманням третього траншу затягується.
Тенденція із отриманнями траншів Фонду дуже загрозлива: другий транш отримано на 2 місяці пізніше плану, зсув третього траншу вже сягнув 2 місяці. У нас вже було багато програм МВФ, і всі вони обривалися саме на третьому транші (зазвичай навіть до його отримання).
Уся програма фінансової підтримки України замкнена на співпраці з МВФ. Тобто йдеться не просто про наступний транш Фонду, а про всю програму фінансової підтримки України.
Відповідно, під загрозою весь графік зовнішнього фінансування та відновлення золотовалютних резервів. А на цьому побудована вся стратегія відновлення фінансової стабільності України, довіри інвесторів та кредиторів до неї.
Не можу не нагадати, що стабілізація валютного ринку, банківської системи тримається на нашій співпраці з донорами. Якщо забрати зовнішні гарантії кредитування із поточного макроекономічного рівняння – всі маленькі успіхи в економіці упродовж останніх місяців швидко обернуться величезною поразкою.
Ми не вийшли з кризи, а тільки-но почали йти вгору. Відмовитися від рятівного тросу в той самий момент, як зроблено кілька підтягувань над прірвою – це потужна номінація на міжнародну «премію Дарвіна» в економічній політиці.
Але найстрашніше – це формування у суспільстві розчарування у змінах. Людям знову пропонують голосувати за «стабільність». Поняття реформ девальвується. Що більше ми будемо говорити про реформи, яких нема, то більше буде суспільне розчарування ними.
Прикро, що це буде розчарування реформами, які так і не відбудуться. Хоча «прикро» – це невдале слово, адже ставки для України надзвичайно та трагічно зросли. Пан або пропав. І МВФ тут вже не допоможе. У світі нема країни, яку би врятували кредити без власного бажання змінюватися.