Днями стало відомо, яким буде оновлений список підприємств, що були колись приватизовані, зараз їх Фонд держмайна готує до повернення назад - в держвласність. Таких наразі 114.

Все це – підприємства малого або середнього масштабу, компаній-гігантів у списку немає. Однак судові тяжби, що тривають навколо телеком-оператора "Укртелеком", дають привід окремим аналітикам вносити в "списки на повернення" і цю компанію. Що викликає неприховану тривогу як з боку міжнародного фінансового співтовариства, так і у наших співвітчизників, котрі готові інвестувати в українську економіку. Бо така реприватизація стала б заборонним сигналом для потенційних покупців вітчизняних активів. Втім, про це - трохи пізніше.

2% тривоги

Для початку глянемо на явища деприватизації та реприватизації в українських реаліях.

За часів незалежності наша держава встигла передати до приватних рук понад 14 тисяч підприємств різного рівня і масштабу. Така статистика ФДМУ. І приблизно чотири сотні з них повернула або спробувала повернути назад у свою власність, як повідомив одного разу на особистій сторінці в "Фейсбук" в.о. голови Фонду пан Турбаров.

Здавалося б, 2% від загальної маси, що повернуті державі, - показник мізерний, про який і говорити нема чого. Втім, сам процес цього повернення, як і подальша доля підприємств, що передаються з рук до рук, роками викликає багато питань – адже частину компаній було деприватизованао з численними порушеннями. В першу чергу - прав інвесторів.

Хвилі "реприватизаційних настроїв" у коридорах української влади піднімаються із завидною періодичністю. Щодо спроб провести масову реприватизацію (тобто, повернути в держвласність вже роздержавлені об'єкти з наступним їх перепродажем) в Кабміні і ФДМ заявляли в 2005-му, 2008-му, 2015-му роках. А в ФДМ натякають і до сьогодні.

Що стосується невеликих або середніх підприємств, що їх держава вилучає собі у власність, то тут все доволі просто.

Це як правило об'єкти, котрі з різних причин дісталися недбайливим власникам або відвертим шахраям, які не змогли чи з самого початку не збиралися виконувати взяті на себе інвестиційні зобов'язання і розбудовувати придбані активи. Про такі випадки в народі кажуть: "розібрали завод до гвинтика і продали на брухт".

До числа подібних підприємств входять невеликі заводи, що їх так і не було модернізовано та запущено. Житлові недобудови, які не зведено протягом десятиліть. Школи, дитячі санаторії, бази відпочинку, фундаменти яких вже поросли травою. Фабрики, що прийшли в занепад, порожні склади і транспортні депо ...

З подібного списку, до речі, ми і починали матеріал, - це й є свіжий перелік підприємств, що готуються сьогодні ФДМ для реприватизації. Будівництво 27-ми з 114-ти об'єктів до цієї пори не завершено (при тому, що велика їх частина приватизувалася на початку нульових!). З таких "недобудов" 10 - житлові будинки (всього їх реприватизують 47); 8 з 45 - соціальні установи (школи, дитячі заклади, бази відпочинку, магазини та навіть ... лазня); два з 19 заводів ...

Тут все зрозуміло: держава забирає назад "хворі" активи і намагається знайти їм нових господарів.

"Що відбувається з об'єктами, які ми повертаємо в держвласність? Ми намагаємося продати ці об'єкти повторно. Це наше основне завдання - знайти ефективного приватного власника державним об'єктам ... робимо ми це виключно через невиконання умов договорів купівлі-продажу за рішеннями судів", - повідомляв колишній в.о. глави Фонду держмайна Турбаров.

Мотив більш ніж благородний. Але результат таких рухів – чомусь не дуже яскравий. За даними того ж джерела, за всі роки історії приватизаційних процесів в країні було реприватизовано (тобто, відібрано у колишніх власників і продано новим) 204 об'єкта (певно, малих та середніх). За що держава отримала скромні 117 млн грн.

Про реприватизацію ж найбільших підприємств (а також про її мотиви, процеси і наслідки) Турбаров делікатно промовчав. Що й зрозуміло. Найчастіше така реприватизація була викликана чи політичною доцільністю, чи глобальним переділом власності. Чи – виступала як рятівний круг під час шторму - щоб за її допомогою негайно закрити "дірки" в держбюджеті.

Розмовами про неї чинна влада під гаслом "відновлення справедливості" намагалася тиснути на власників, нагадує юрист і аналітик Сергій Студенніков.

До числа "жертв" потрапляли підприємства, що були, першою чергою, афілійовані з власниками або фінансово-промисловими групами, які перебували в прихованій або відкритій опозиції до діючої влади.

"Якщо кожен інвестор забере все, що вніс, - залишаться руїни"

Пропонуємо згадати лише кілька епізодів - з відносно недавнього минулого.

Досить показовим є 2005-й рік. Цього часу під оголошену главою Кабміну Юлією Тимошенко реприватизацію ризикували потрапити компанії, що мали, передусім, відношення до секретаря Ради національної безпеки і оборони Петра Порошенка, писала журналіст Яніна Соколовська.

Це стосувалося власності Порошенка, оформленої, як тоді вважалося, на його батька Олексія Івановича: концерну "Укрпромінвест", який об'єднав Київську, Вінницьку та Маріупольську кондитерські фабрики, ТОВ "Укрпромінвест-авто" (виступав офіційним агентом "АвтоВАЗу"), Луцького автозаводу, підприємства "Ленінська кузня", трьох цукрових заводів, Липецької кондитерської фабрики у Росії та банку "Мрія" в Україні.

Потрапили під "вогонь" і підприємства, підконтрольні іншим політичним групам та фігурам. Пішли розмови щодо тотальної реприватизації. Це привело країну практично на межу кризи. Можна сміливо сказати, що тоді, 14 років тому, саме і визріла перша криза, спровокована намірами провести велику реприватизацію.

"Коли говорять про перегляд приватизації з 1992 року, коли у списку виявляються 3000 підприємств, в Україні виникає загроза економічної та політичної кризи", - висловився тоді в інтерв'ю Соколовській перший заступник голови Бюджетного комітету ВРУ Валерій Коновалюк.

На загальну думку багатьох діючих депутатів того часу, через реприватизаційний галас "Україна почала втрачати імідж держави, привабливої для інвесторів". Масла у вогонь додав той факт, що влада була налаштована на реприватизацію не тільки промислової індустрії, а й медіа-сфери.

За даними журналістки, в 2005-му році Україна за допомогою націоналізації та перепродажу підприємств за завищеними цінами намагалася покрити бюджетний дефіцит в 3 млрд дол. Саме такою була ціна виборчої кампанії, що відбулася напередодні, і очільники держави мали намір відшкодувати її за рахунок підприємців.

Як повідомляють ЗМІ, реприватизаційні плани тодішнього, третього, президента Віктора Ющенка були заточені на вирішення фінансового питання: очікувалося, що вдасться за 5 млрд дол продати п'ять найбільших бізнес-активів ("Криворіжсталь", "Укррудпром", Миколаївський глиноземний, Нікопольський феросплавний і Чорноморський суднобудівний заводи). Однак експерти на початку 2005-го вважали такі плани нереальними –адже компанії стали стрімко дешевшати.

Втім, ми всі добре пам'ятаємо, що один кейс з реприватизації саме того часу все ж вдалося втілити в реальність. Мова про перепродаж "Криворіжсталі", за яку бюджет отримав майже 5 млрд дол.

Цей кейс став єдиним за всю історію успішним прикладом деприватизації і подальшого повторного продажу великого підприємства.

Всі інші спроби "жонглювати" приватизованими активами оберталися крахом. Передусім - для самих підприємств. А також -для власників і держави.

Показовим є приклад "Нікопольського південно-трубного" заводу. Наміри влади реприватизувати підприємство влітку 2005-го року викликали бурхливий протест з боку не лише власників, а й всього колективу. Люди вийшли на багатоденні мітинги, намагаючись відстояти свої права і захистити підприємства. "Ні - реприватизації!", "Досить наїздів - давайте працювати!" - такими гаслами ряснів Нікополь в серпні 2005-го.

Своєю чергою тодішній (в 2005-му) голова наглядової ради ЗАТ "Нікопольський завод нержавіючих труб" Сергій Атанасов так висловлював ЗМІ позицію підприємців: "Ми домагаємося того, щоб наш завод залишився у нас. Для того щоб "повернути завод державі", підприємство спочатку потрібно повернути в той стан, в якому воно було. А це неможливо: кожен інвестор вніс певні кошти. І якщо кожен забере внесене - не тільки гроші, але й устаткування, технологічні ліцензії, затверджені бренди, мережі продажів, словом, все, чим нині славиться Південнотрубний, що взагалі залишиться? Руїни. Що ж нам пропонують - руйнувати?"

Намагалися тоді виступити на захист своїх коштів, внесених у підприємство, і іноземні інвестори. "Будь-які дії уряду повинні мати якусь мету, повинні мати основу ... Вигнати одних інвесторів, щоб залучити нових, - це виглядає якось нелогічно. Будь-який новий інвестор двічі подумає, який сенс йому вкладати гроші, якщо таким чином обійшлися з його попередниками. Я вже не кажу про те, що в сьогоднішній ситуації, коли всі інвестори однозначно будуть подавати позови і вимагати відшкодування збитків, державі доведеться виплатити більше компенсацій, ніж отримати від наміченого продажу акцій", - попереджав тоді український Уряд представник ізраїльського інвестора, член наглядової ради ЗАТ "НЗСТ" ЮТіСТ "Борис Гендельман.

На жаль, слова Атанасова, сказані 14 років тому, виявилися пророчими. Завод (точніше, ціла мережа підприємств, яка виникла тоді на базі Південнотрубного) був в результаті доведений до банкрутства.

А міжнародне співтовариство в 2005-му році отримало перший жорсткий урок: з Україною в частині інвестування треба тримати вухо гостро.

У 2015-му році у нас знову бурхливо підняли тему реприватизації великих підприємств. Цього разу список "жертв" більшою своєю частиною складався з компаній, що входять до орбіти одного з найбільших власників бізнесу у країни.

"В Україні відбуваються процеси, що носять відверто реприватизаційний характер, - констатував наприкінці літа 2015-го в своєму блозі для 112.ua аналітик Олександр Колосовський. - Почалося з березневих спроб ревізії приватизації минулих років підприємств "Укррудпрому", "Київенерго", "Київводоканалу", облгазів та інших, які проводилися під егідою голови парламентської приватизаційної комісії Бориса Філатова. Картина доповнилася судовими процесами по реприватизації енергокомпаній "Західенерго" та "Закарпаттяобленерго", головними ініціаторами позовів за якими виступили структури, пов'язані з Ігорем Коломойським".

І якщо, як відзначав чотири роки тому аналітик, тодішні спроби приватних структур організувати переділ власності через суди нікого не дивували, то процес по "ДТЕК Дніпроенерго", основним ініціатором якого виступила вже Генпрокуратура, викликав питання. Участь державного органу давала підстави говорити про зміну вектору державної політики в бік реприватизації, або про повну неузгодженість різних гілок влади. "Поки одні відомства намагаються продати об'єкти і залучити інвестиції, інші займаються діаметрально протилежними і несумісними процесами", - зазначав Колосовський.

Характерно, що, затіваючи щоразу "реприватизаційний бум", держава ніколи ще не дала відповіді міжнародному інвестиційному середовищу та самим власникам підприємств, які ризикують потрапити "під ніж", - звідки вона збирається брати кошти на компенсації. Адже йдеться про колосальні суми, які вже були колись заведені до бюджету та успішно "проїдені", як каже політолог Кость Бондаренко.

Мабуть, відповіді немає з однієї простої причини: її в природі не існує - як не існує і подібних коштів.

Сьогодні - гостре відчуття дежавю

Поки Кабмін будує плани Великий приватизації, на яку покладено чималі надії в майбутньому році (очікується надходження до бюджету від 5 до 12 млрд грн), Фонд держмайна продовжує оскаржувати в суді успішні результати приватизації "Укртелекому".

Нагадаємо, роздержавлення цього підприємства принесло бюджету 1,3 млрд доларів. Цю угоду всі вважають дуже вигідною - на той момент (покупка відбулася 2011-го року) вартість активу вже йшла вниз. Дротовий телефонний зв'язок - головна послуга, яку надавало підприємство,- витіснявся сучасними мобільними технологіями. І ризик того, що гігантська компанія опиниться "за бортом" прогресу і самого ринку, був надзвичайно великим. Однак покупець знайшовся.

Продаж "Укртелекому" не тільки поповнив держбюджет - він став переломним моментом в історії самого підприємства. Інвестор вливає в підйом компанії сотні мільйонів доларів - і це дає швидкий ефект.

Зі стабільно збиткового протягом декількох років "Укртелеком" стає компанією прибутковою, освоює нові напрямки, починає пропонувати новітні продукти, активно розвивається і використовує свою перевагу – щільну присутність у всіх куточках країни - для зростання показників.

На цьому тлі судові тяжби навколо угоди, які зараз вийшли на новий, вже третій виток, можуть стати вбивчими - як для самого підприємства, так і для інших компаній, що приватизуються, та навіть – для вже приватизованих компаній, вважає багато хто з експертів. Якщо інвесторів десь змушують жити і працювати як на пороховій бочці, вони навряд чи захотять розвивати бізнес в такій країні.