Університет з кайфом та місто спокою: як киянка навчається у Польщі
18.08.2020 15:02
Навчатися ніколи не пізно

У 50 років вступити до університету після співбесіди та без ЗНО, навчатися із задоволенням, без стресу — це можливо? Так, але не в Києві. Ренаті Якубицькій вдалося реалізувати свою мрію у Кракові, а подробицями вона поділилася з Вікендом.

Рената Якубицька

— Років двадцять тому я потрапила у програму стажування у польських ЗМІ, побувала у Кракові і відразу у нього закохалася. Йшов час, життя змінювалося, після сорока почали з'явилися думки про перезавантаження. Головні життєві програми були виконані — сім'я, діти, робота. Виникло бажання вступити до університету і наповнити життя новим змістом. Звернулася у кілька київських вишів. Професорів та доцентів, з якими я спілкувалася, не дивувало, що у 50 років людина хоче навчатися. Але на рівні приймальних комісій зіткнулася з нерозумінням. Усвідомила, що навіть якщо зможу вступити, все подальше навчання перетвориться на проблему, доведеться постійно щось комусь доводити. А мені дуже хотілося не просто освіти, а життєвого кайфу від процесу. Я розглядала навчання як інструмент перезавантаження, переходу у нову якість. У Києві це було майже недосяжним.

Про Ягеллонський університет Кракова я думала досить давно, але тільки як про можливе місце навчання для дітей. З часом розвернула систему координат і направила на себе. І тоді вже зупинитися не змогла. Так буває у житті: ідея тільки спала на думку, а перед тобою одна за одною відкриваються двері. І ти просто йдеш до мрії.

Переїзд за планом

Спочатку я планувала їхати до Польщі з донькою. У Києві у приватній лінгвістичній гімназії вона вивчала польську мову, на момент виїзду закінчила дев'ятий клас. У Польщі пішла навчатися у ліцей і першу семестрову роботу та виступ перед всіма учнями робила англійською мовою, бо була не впевнена у досконалості своєї польської. А закриваючи навчальний рік, вже вільно виступала польською.

У нас на стіні висить табель Ядвіги з біло-червоною смужкою, яка означає відмінне навчання. Цього року ліцей висунув Ядвігу кандидатом на державну стипендію. Для нас це важливо: зазвичай подають лише одну кандидатуру. Тут шестибальна шкільна система, всі курсові Ядзя здавала на п'ятірки та шестірки. Десятий клас в Україні відповідає першому курсу польського ліцею, куди йдуть ті, хто планує далі навчатися в університеті.

Якщо ж говорити про чоловіка, то його історія унікальна. Він не вірив у мою затію і нікуди не збирався. Уявіть: киянин з трикімнатною квартирою та роботою біля дому. Навіщо йому кудись їхати? Домовилися, що він нас лише відвезе, бо мені було б важко провести весь шлях з Києва до Кракова за кермом, ще й з дитиною та кішкою. Ми планували, що чоловік трохи побуде з нами та повернеться у Київ.

Але Краків — місто неймовірної тиші та спокою. Коли розумієш, що так можна жити, це дуже змінює хід думок. Тому чоловік вирішив залишитися з нами. Хоча він не вчив польську мову, не читав нічого на тему Польщі і не збирався тут жити, на даний момент з нас трьох він найбільш адаптований, має дві роботи. Я поки не працюю, але постійно зайнята — консультую людей, які хочуть переїхати до Польщі, вступити тут на навчання. Це моє добровільне свідоме місіонерство.

Я їхала сюди, маючи зошит, записаний сторінками задач. Там було вказано усе, що маю зробити по приїзді. До того такий же зошит був у мене в Києві, я маркером викреслювала вже зроблене і отримувала величезне задоволення, бо все складалося дуже вдало.

Відкриття краківського життя

Мої очікування від краківського життя справдилися. Ми живемо та навчаємося у центрі. Доньчин ліцей — у трьохстах метрах від моїх студій. Центр — це Старе Місто, а далі коло новобудов. У такому тихому районі ми і живемо. У Кракові я маю можливість кожного дня пройти 8-10 кілометрів вдовж Вісли, на Вавель, по центру та парку, про що мріяла усе життя.

Ти ніби живеш у місті, але у природному середовищі. Тут кругом встановлюють будиночки для комах, де вони можуть зимувати. Тепер новий тренд — будиночки для їжаків. Траву у парках не викошують, намагаючись зберігати природний ландшафт. Спочатку це мені страшенно не подобалось, бо моїм взірцем був оболонський парк «Наталка». Потім я почитала, чому не викошують траву: щоби не нашкодити найменшим мешканцям парків. На околицях Кракова взагалі можуть бігати лисиці та дикі кабани.

На початку мене вражало ставлення в «ужендах». Ужендами тут називаються усі установи та організації, куди нам треба звертатися з документами. Морально готуєшся до стресу. Але цього немає, ставлення дуже доброзичливе. Головне — наперед почитати про вимоги на офіційних інтернет-сторінках державних установ, правильно підготувати документи, бути адекватним ситуації. Тоді немає ніяких проблем.

Вразив перший візит до банку. Операторки — дві жінки років по 60. Причому ці жінки не намагаються виглядати гарніше, ніж вони є, не маскують та не приховують свій вік. І так скрізь. Стало культурним шоком після Києва, що жінки після сорока, п'ятдесяти та старше можуть влаштуватися на нормальну роботу. Я свого часу перенесла важку хворобу і довге лікування. Про це знали багато людей у тій сфері, де я працювала. Тож розуміла, що мої шанси на роботу у Києві мізерні. А тут жінки мого віку живуть яскравим повноцінним життям. Іноді знайомі кажуть, що переїздом у країну Євросоюзу я додала собі 20 років молодості.

Навчання без стресу

У Ягеллонському університеті я навчаюся на польсько-українських студіях на факультеті міжнародних і політичних досліджень. Чому поступала саме сюди? Могла обрати будь-який факультет, бо переїжджала з картою поляка, тож для мене навчання кругом безкоштовне. Але студії — унікальний варіант, бо перший рік ми навчаємося українською! Тобто протягом року-двох навчаємося і спілкуємося нашою мовою, паралельно вивчаємо польську. Двічі на тиждень маємо дві пари польської мови. Поляки, які окремо від нас займаються на студіях, в цей час вчать українську, потім відбувається об'єднання студентів.

У поляків був надзвичайний інтерес до студій, після двох наших майданів всі очікували, що Україна зробить розворот в сторону Євросоюзу. Зараз інтересу трохи менше, бо виглядає так, наче ми не взяли висоту, яку намагалися взяти. Але тут розуміють, що Україна — справді вільна держава. Це неймовірний результат. Так само зараз, на наших очах різко змінилася ситуація в Білорусі. Впевнена, ці події додадуть ще більшого розвитку усім студіям, які займаються вивченням країн Східної Європи.

Які моменти були для мене важливими при вступі? Я вступала без ЗНО на основі шкільного атестату, не володіючи польською досконально. Розуміла, що в 50 років я не настільки сильна, швидка, як молоді люди. Звичайні студенти просто приїздлять, поселяються у гуртожитку, вчаться та ні на що, крім власного життя, не відволікаються. Я ж насамперед мала допомогти адаптуватися доньці та чоловіку, облаштувати родинний побут, подати документи у різні інстанції, легалізувати наше довгострокове перебування в Польщі, отримати польські водійські права тощо. Наші студії дали мені необхідний час на адаптацію. Все це я змогла зробити за перші два курси, не нехтуючи навчанням, намагаючись здавати екзамени і заліки на відмінно.

Тут дуже людяний підхід до процесу навчання: наприклад, не здав літню сесію, не біда, буде ще поправкова сесія у вересні. Головне — немає стресу. Тутешні викладачі дуже коректні та лояльні. Не почуєш: «Ти нічого не знаєш» чи «Ти неправий». На твій виступ завжди скажуть: «Це дуже цінна інформація» або «Ви маєте рацію». І тільки потім дадуть своє бачення, пояснення, пораду.

Ще одна відмінність від українських вишів: у поляків у серйозних державних вузах ви не зможете купити собі оцінку або з кимось домовитись про залік. Я не кажу: «Ой, вибачте, мені 50 років, склероз, не встигла, не змогла…». Я вчуся, пишу роботи, ніколи не запитую, яку оцінку мені ставлять. Результати і рейтинг бачу уже в електронній «заліковій книжці» і кажу собі: «Молодець».

Ми вивчаємо історію та геополітику, багато говоримо про відносини між Україною та Польщею. Якось викладач на геополітиці розвернув карту, щоби ми зрозуміли, як Китай дивіться на Європу. Якщо так зробити та дивитися зі сторони Китаю, Європа дійсно виглядає маленьким півострівцем, тихим куточком. І ти розумієш, чому стратегічно Китай дивиться на Америку.

Мої одногрупники — молоді люди з різних областей України, найстаршому 24 роки. Частина з них були російськомовними, не знали польської. Але вони навчалися, у вільний час працювали і вже через рік вільно розмовляли українською та польською. Школярам та молодим студентам дуже легко дається адаптація, достатньо першого семестру.

Я зробила відкриття про це покоління: вони логічні, швидко орієнтуються, роблять тільки необхідне, беруть з усього основне та коротко компілюють. Мені подобається, навчаюся у них.

Є стереотип, що навчатися за кордоном дуже дорого, а в моєму віці ще й важко. Про матеріальну сторону скажу — завжди можна знайти вдалий варіант, а також поєднувати навчання з працею. Щодо спроможності навчатися після 40-50 років, то мені видається — чим далі, тим легше. Допомагає життєвий досвід і все, що було начитане, пропущене через себе за життя. Є логіка, бачення причинно-наслідкових зв'язків, уміння оцінити ситуацію. І, звичайно, саме бажання вчитися, бо це завжди дуже цікаво.

Рік особливих можливостей

Тепер ми маємо нову коронавірусну реальність. Останній семестр навчалися онлайн. Це трошки важко для молоді, бо вони хочуть знайомитися, спілкуватися, товаришувати. Карантин став для них випробуванням.

Зараз на багатьох факультетах оголосили, що стаціонар — це коли не менше 25% занять стаціонарні, все інше може бути онлайн. На наших польсько-українських студіях весь наступний семестр проходитиме в онлайн-режимі. Така форма навчання ще більше спрощує можливість працювати. Тому ближній рік є унікальним: можна вступити в європейський виш без ЗНО, по співбесіді, навчатися на стаціонарі, але дистанційно. Не слід боятися співбесіди, там не перевірятимуть знання історії Польщі, України. Співбесіда — то калібрування, яке виявляє, наскільки людина адекватна та чи зможе вона навчатися на студіях.

Це дуже крута можливість особливо для старших людей. Перший семестр проходитиме в онлайн-режимі. Тож можна вступити і залишатися в Києві, в Україні. Матимете півроку фори (до березня), щоби підготуватися до переїзду та наступного семестру (якщо знадобиться). Думаю, така система збережеться і надалі, онлайн назавжди увійшов у наше життя. І скажу по собі, цей формат дуже підходить для старших людей, котрим теж необхідно навчатися, щоб вчасно змінюватися і відповідати викликам сучасного життя.

Не заглядаю далеко наперед, але оцінюю можливості, які я матиму, коли закінчу навчання. У нас на факультетах проводяться своєрідні біржі праці, де представлені компанії та установи, готові брати на роботу студентів конкретного факультету (під час навчання також). Я бачу такі доступні мені варіанти: працювати у різних «ужендах», в міграційних службах, службах, пов'язаних з кордоном та українською міграцією. Є багато організацій, які займаються україно-польськими відносинами.

Також можу піти у магістратуру на якийсь близький факультет. Мені страшенно подобаються факультети, пов'язані з міграцією. Обслуговування міграційних процесів — тренд, який буде розвиватися у найближче десятиріччя. Можу продовжити навчання на своєму факультеті і паралельно взяти ще одну магістратуру.

Я ще чітко не планувала майбутнє, але мені пише дуже багато людей, яким я допомагаю. Приємно, коли хтось звернувся за порадою, скористався нею і потім ділиться з тобою щастям від втілення мрії. Мої консультації безкоштовні, але приносять радость і натхнення. Ось одне з останніх повідомлень, що я отримала. Пише жінка: «Мені 50+, син поступив у цьому році, я не планувала нічого такого. Але почитала ваші пости, побачила нову для себе можливість і, мабуть, скористаюся нею».

Только экстренная и самая важная информация на нашем Telegram-канале