О. Доний: «У Ющенко три варианта снова стать Президентом. В двух он должен привлекать Януковича как союзника»
09.11.2006 16:41
В четверг, 9 ноября, гостем редакции From-UA был…
…политолог, руководитель Центра исследований политических ценностей, участник студенческой «Революции на граните» 1990 года и автор многих политико-культурных проектов Олесь Доний. Отвечая на вопросы читателей в ходе видео-интернет-конференции он поделился прогнозами относительно развития политической ситуации в Украине, будущего Виктора Ющенко и его окружения, рассказал о планах фестиваля День Независимости с Махном и других интересных вещах.

Elektron Ivanovych: – Олесь, доброго времени суток Вам! Мой вопрос. Как Вы относитесь к прогнозу о том, что на следующие парламентские выборы Украина будет де-факто двупартийной страной?

О. Доний: – Я спеціально кілька років тому написав статтю на цю тему під назвою «Небезпека двупартійності». Вважаю, що двопартійна система для України є вкрай небезпечною і містить в собі загрози територіальної дезінтеграції.

Це означатиме, що змагання між культурними проектами, що відбувалося на президентських виборах, переноситеметься і на парламентські вибори. Президентські вибори – це було де-факто змагання між українокультурними і російськокультурними проектами. На жаль, в Україні мовнокультурні розбіжності збігаються з регіональними.

Якщо ми цю ж дихотомію лишаємо ще й на парламентські вибори, це означатиме закріплення в свідомості українців розподілу країни на майже дві рівні частини.

Тому, я вважаю, що ті партії, які виступають за підвищення бар’єру, а це всі основні гравці – БЮТ, Партія регіонів, «Наша Україна» – керуються лише вузькопартійними інтересами і не дбають про національні інтереси.

Я б вважав за доцільне збереження 3-відсоткового бар’єру, або навіть зниження його до 1%. У такому випадку існуватиме центристське «болото», яке дасть можливість акумулювати голоси поміркованої частини електорату. Так само існуватимуть радикальні крайні течії (групи Вітренко, Тягнибока та інші), які відрізатимуть радикальну частину електорату від основних політичних проектів.

В умовах України це сприятиме стабілізації політичної системи.

Михайло Борисов: – Доброго дня, пане Олесю! У мене до вас таке питання: ви за часи своєї політичної активності весь час намагалися бути партійним: свого часу очолювали «Молоду Україну», у 2005-2006 мало не стали членом СПУ. Що це – пошук політичної ідентичності? І в якій партії ви б хотіли спробувати себе ще?

О. Доний: – Абсолютно нормально, що політично активна людина бере участь у політичних проектах. Тут перераховані далеко не всі політичні проекти, в яких я брав участь. Я брав участь у створенні об’єднання «Вперед, Україно!» (до речі, саме мені належить ідея назви), я брав участь у створенні партії «Реформи і порядок» (водночас був головою інформаційно-аналітичної служби цієї структури, головою київської міської організації та членом правління). Зрештою, в 1990-1991 роках я був заступником голови Народного Руху, коли його очолював ще Іван Драч.

Щодо «Молодої України», то це була не перша наша спроба створення проекту під прихід нового покоління в політику. На жаль, всі спроби щодо ротації політичних еліт і приходу нової когорти людей в політику щільно блокувалися старшою політичною номенклатурою.

Найбільші шанси були, коли ми в 1990-91 роках сподівалися створити на базі студентського руху молоду партію по типу угорського «Фідес». Але ця спроба була заблокована змовою тодішніх політичних еліт, Компартії і Народного Руху України, які проголосували у Верховній Раді за підвищення вікового бар’єру до 25 років, таким чином, відсікаючи ватажків студентського руху від активної політики і унеможлививши на той момент прогрес нашої держави.

Остання зі спроб такого молодого політичного проекту була «Пора», більшість активістів якого були якраз вихованцями молодіжного руху.

На жаль, я не бачу зараз якогось нового політичного проекту, якій би вповні відповідав моєму світоглядові. Теоретично я можу припустити, що для держави була б дуже доцільною наявність якоїсь умовно «третьої», «четвертої» або «п’ятої» сили, яка б спонукала основних діючих політичних гравців посунутися з насидженого місця. Але, на жаль, я не бачу у суспільства готовності до плекання такого проекту. А якщо у суспільства немає потреби в нових лідерах і нових моральних принципах, тоді воно і має таке керівництво і тих політиків, яких заслуговує.

Юрий (г.Киев): – Добрый день, Олесь! Как Вы думаете, удастся ли оппозиции в Киевсовете на след. сессии отменить повышение тарифов на ЖКХ в 3,5-4 раза? Такое повышение просто нереально для многих киевлян. Спасибо.

О. Доний: – Безперечно, підвищення тарифів в 3,5-4 рази є абсолютно нереалістичним для значної категорії мешканців Києва. Обіцянки субсидій для малоімущих насправді є ієзуїтські. Справа в тому, що для того, щоб отримати ці субсидії, потрібно буде покласти життя в собесівських чергах. Якщо пенсіонери попри свої проблеми зі здоров’ям ще готові до вистоювання в чергах, то для молодих людей це означатиме просто втрату часу, на яку вони можуть просто не піти.

Цілком очевидно, що нинішнє керівництво Києва достатньо відділено від розуміння життя пересічних громадян. Але постійно повторюю, що це проблема самих киян, які обрали таку владу. Ніхто згори її не ставив. Потрібно навчитися взагалі думати перед виборами, кого висувати і за кого голосувати. А якщо не навчилися, то будемо постійно плакати, що хтось або волюнтаристськи піднімає тарифи, або знищує черговий історичний будинок в центрі Києва.

Щодо того, чи вдасться сесії скасувати це підвищення, то можна сказати, що більшість місць всіх провідних партій у місцевих органах влади були викуплені бізнесом. Це стосується як партій біло-блакитного, так і помаранчевого спрямування. Бізнесмени, які купують свої місця в списках партій, мають на меті не інтереси киян, інтереси громади, а виключно інтереси збільшення власного бізнесу.

Отже засідання різних місцевих сесій (в даному випадку київської) перетворюються на різні «тьорки» з бізнесу. Бізнесмену з бізнесменом легше домовитися за допомогою грошей. Якщо Черновецький піде на взаємопорозуміння з бізнесом, то у нього буде любов і взаємопорозуміння, якщо ні – у нього буде опозиція. Але інтереси киян тут ні до чого, і це наша з вами спільна проблема.

Олена: – Пан Олесь, як так сталось, що Ви така порядна людина, а вигадала таку акцію типу «поетичний боді-арт» на фесті «День Незалежності з Махном», як Ви могли дозволити малювати на оголених дівчатах поетам? Це й ж фестиваль Вашою була ідея?

О. Доний: – Справді, фестиваль «День незалежності з Махном», який відбувся 24-25 серпня в місті Гуляйполе, – це була моя ідея. Мистецьке об’єднання «Остання барикада», яке я очолюю, зібрало у Гуляйполі вершки української літератури і музики. Це була спроба створити альтернативу офіціозу, який панує під час визначних свят в столиці.

Там відбувалося багато різноманітних перфомансів, веселих акцій, в тому числі і ця акція, яку ви маєте на увазі – поетичний боді-арт. Поети розписували дівчат своїми віршами. Але заради справедливості треба сказати, що саме цей конкурс вигадав не я. Ідея належала виконавчому директору об’єднання «Остання барикада» Оксані Омельченко. Яка, до речі, дуже хотіла сама побути моделлю під час конкурсу.

Як на мене, це одна з вдалих знахідок фестивалю, і на наступний рік, думаю, що і цей конкурс, може, в ширшому форматі, буде представлений.

Сергійович: – Олесь, доброго дня. Скажіть, будь ласка, чи не вважаєте Ви, що Ющенко свідомо чи ні допомагає Януковичу у його прагненні стати Президентом? Чим Ющенко буде займатися після нищівного програшу на виборах? Дякую.

О. Доний: – Безперечно, я не думаю, що Ющенко свідомо допомагає Януковичу стати Президентом. Насмілюсь підозрювати, що Ющенко мріє про наступний термін президентства, про що неодноразово вголос говорили представники його оточення. В цьому плані Ющенко, безперечно, не хоче посилювати жодного зі своїх конкурентів. Просто виглядає так, що поки що найбільшим конкурентом серед оранжевого електорату Ющенко бачить Тимошенко. І, відповідно, потребує союзників у конкуренції з нею.

Щодо наступної президентської кампанії, то я вже казав, що насправді у Ющенко існує кілька можливих варіантів. Перший. Він може переломити негативне ставлення до себе з боку помаранчевого електорату. Наприклад, ініціювавши новий політичний проект з незаплямованими кандидатурами, який в перспективі витягне і його рейтинг.

Другий варіант – це перехід на протилежне електоральне поле. Це означатиме, що Ющенко має стати кандидатом від Сходу і Півдня. Але це можливе лише якщо Партія регіонів закличе голосувати за Ющенко. Щоб це не виглядало абсолютною фантастикою, нагадаю, що обидва Президенти, і Кравчук і Кучма, під час другого балотування міняли свої електоральні поля на протилежні (перший раз були кандидатами від російськомовного Сходу і Півдня, другий раз – від україномовного Заходу і Центру).

Третій варіант – це нова конституційна реформа, внаслідок якої Президента обиратимуть в парламенті. Президент в такому випадку буде ще більш ослабленою фігурою і де-факто обиратиметься голосами великих фінансово-промислових груп, які вже значною мірою підкорили собі політично-партійний процес в Україні. Тоді однією з компромісних фігур на посаду Президента, якого обирав би парламент, міг би бути Ющенко.

Як ми бачимо, в одному з цих двох ймовірних варіантів, Ющенко повинен змагатися з Януковичем, а в двох – навпаки, залучати його як союзника. Який варіант обиратиме сам Ющенко, залежить від нього, і ми це побачимо в ході його діяльності.

Андрей: – В первую очередь, хотел бы сказать большое спасибо, что Вы есть, за то, что придумали и реализовали такой проект, как фестиваль «День Независимости с Махном». Был там, «томатный лидер нации», «поэтический боди-арт» – просто отпад! Молодец! Вопрос такой: будет ли фестиваль проходить и в 2007 году? И будет ли это в г. Гуляйполе??? Какие группы хотели бы пригласить и как будет проходить отбор? Какие ближайшие культурные акции Вы планируете? И вообще я думаю, что таким людям, как Вы, нужно заниматься культурными проектами, а не политическими, Вы слишком честные для нашей политики :)

О. Доний: – Дякую на доброму слові. Насправді я і займаюся більше культурними проектами, аніж політичними. Просто, так як у нас сучасна українська культура не знаходиться у великій пошані в державі, то відповідно й інформації про ці проекти просто менше. Але серед цікавих проектів, які б я міг відмітити, були арт-клуб «Остання барикада» і літературно-мистецький журнал «Молода Україна». Ще – фестиваль «Молода Україна контра». Іноді, коли в мене є час і натхнення, я проводжу й одноразові акції. Найбільш вдалою була «Суд над суржиком».

Щодо Дня Незалежності з Махном, то я сподіваюсь, що він стане щорічним фестивалем. Безперечно, хотілося б, щоб він проводився і надалі в Гуляйполі, але якщо нам буде важко з місцевою адміністрацією, тоді ми його перенесемо в найближчий населений пункт. Зрештою, махновських місць в цьому районі повно.

Щодо найближчих акцій, то зараз плануємо випустити музичний диск по наслідках попереднього фестивалю. Це 15 команд, які там брали участь. Зокрема «Мертвий півень», «Перкалаба», «Вій», «От Винта» та інші. Плануємо випустити фотоальбом з антологією поезій. Це будуть і вірші, і фото в невимушеній обстановці поетів і музикантів. Причому, книга планується в двох версіях – «софт» і «хард».

Не так давно був в Донецьку, брав участь в кількох політологічних круглих столах. І запропонував місцевій адміністрації акцію «Забойні читання» (Українські поети в шахтах). Поки що отримав позитивну відповідь від мерії, сподіваюся, що ми її проведемо, що це буде цікава і весела акція.

На наступний рік планую кілька літературно-музичних акцій. Наприклад, літературний автомотопробіг по Східній Україні. Веду переговори з українським посольством в Москві щодо презентації українського сучасного мистецтва. Іде мова про спільний виступ літераторів, музикантів і художників.

В культурі, зрештою, у мене завжди був один принцип – не вимолювати щось, не плакатися, а робити.

Євгенія: – В житті кожної людини бувають моменти, коли відчувається втома, «знесилення». В чому Ви знаходите своє натхнення, поновлюєте сили, почерпуєте нові ідеї?

О. Доний: – Дуже багато залежить від середовища. Дуже важливе відчуття тилу. Таке відчуття тилу, як правило, додає кохана дівчина, дім. Нові ідеї народжуються під час звичайних легких розмов з приятелями, аналогічно з людьми з відкритою свідомістю, креативного плану. Такі зустрічі можуть бути за пивом, за кавою, але вони мають бути відкриті, щирі. Іде взаємопідпитка, взаємонасичення.

Скажімо, фестиваль День незалежності з Махном я придумав після того, як у харківській «Останній барикаді» випив пива з письменником Сергієм Жаданом і він розказав, що написав книжку про свою подорож у Гуляйполе. Після чого я власне і сказав: давай я там придумаю і організую фестиваль. І таких прикладів безліч, це йде енегретичний обмін, і дуже багато залежить від інтелектуального бульону, тобто від оточення.

Реактор: – В певних колах ви вже зробили собі піар, як людина яка нечесна з грошима. «Кому Вниз» цілу статтю цьому присвятили. З Ценру Досліджень люди жалілися за неспрведливі махінації також. Під час Революції на Граніті був навіть такий «лозунг» – «Доніяку на гілляку», бо подейкували, що ті гроші, що мали йти на добру справу, що видавалися вам спонсорами на всіх просто привласнювалися. Такі письменники, як Андрусяк навіть не хочуть знатися з Вами. Скажіть, може я не права, може це чорна сторона Вашого піару? Не хотілось би вірити звичайно, та просто брала участь у «Дні незалежності з Махном» і сама дещо бачила на очі. Перепрошую якщо була в дечому груба. Але прошу прокоментувати Щиро Ваша, Реактор.

О. Доний: – Я, як і кожна людина, маю багато недоліків. Але щодо грошей, я думаю, що всі, хто мене знають, жодна людина не зможе назвати мене меркантильним. Якби я і справді мав би якісь чорні справи з грішми, то, цілком очевидно, що за 20 років політичної активної діяльності був би заможною багатою людиною, одним якщо й не з міні-олігархиків, то хоча б у переліку тих осіб, які понакуповували собі місця у спісках партій.

По Вашому питанню помітно, що основна мета була – спроба дискредитації. Але ви обрали не ту ділянку. Щодо конкретних випадків, по-перше, під час студентського голодування, яке я очолював, те саме стосується і Студентської спілки, яку я очолював, фінансовою складовою займалися завжди інші люди, зокрема Тарас Корпало, В’ячеслав Кириленко та Олександр Хмелевський. Саме через те, що я остерігаюсь всіх грошових питань, то я постійно в студентському русі наполягав, щоб цією ділянкою займалися інші люди.

Щодо поета Андрусюка, то у вас якась зовсім перекручена інформація. Ми з Іваном знаходимося в добрих стосунках ще і з часів «Смолоскипа».

Єдина абсолютно достовірна інформація в Вашому пості стосується незадоволення гурту «Кому вниз». Я і справді наклав фінансовий штраф на цей гурт під час виступу на фестивалі День незалежності з Махном, що викликало їхню гнівну реакцію і багато постів у Інтернеті. Цей гурт запізнився на час свого виступу, внаслідок чого інші гурти «Вертеп», «Вася клаб», «Мертвий півень» мали розтягувати свої програми, а «Кому вниз» виступили, як вони і хотіли, останніми, тобто стали хедлайнерами, якими вони не планувались бути, чим змінили логіку музичної частини фестивалю. Я наклав на них штраф, урізавши третину гонорару, свідомо ідучи на конфліктну ситуацію. А залишити непоміченою дану ситуацію означало в подальшому ламання будь-якої дисципліни. Це означатиме, що на будь-якому іншому фестивалі, який я проводжу, будь-який інший гурт зможе грубо порушувати дисципліну. Процедура має бути дотримана, інакше концерт зривається. Перед всіма іншими гуртами умови було дотримано.

Отже, демократія не означає вседозволеності.

ОЛЕНА: – Пане Олесь! З повагою ставлюся до Вас та Ваших висловлювань, бо Ви на мене справляєте враження об’єктивної людини. Скажіть, чи не дратує Вас неспроможність «Нашої України» щодо всіляких переговорів? І 2. Як на Вашу думку, Від кого для країни більше користш, а від кого більше ганьби – від померанчів чи синьо-білих? Дякую.

О. Доний: – По-перше, очевидно, мої нерви трошечки стали менш гострі, тому що мене все менше стало щось в політиці дратувати. Я просто ставлюся з більшим скепсисом щодо всього, але не скажу, що в політиці мене хтось дратує більше. На жаль, політична верхівка починає поступово зливатися в свідомості. В моїй, принаймні.

Щодо «Нашої України», то я не думаю, що це була свідома неспроможність до переговорів. Я думаю, що «Наша Україна» свідомо затягувала переговори з БЮТом і СПУ, тому що «Наша Україна» в більшій мірі не хотіла бачити Юлію Тимошенко на посаді прем’єра, і в меншій – Мороза на посаді спікера. Як наслідок, поплатилася сама НУ, не отримавши такої кількості посад у владі, на яку сподівалася, і поплатилася країна, отримавши абсолютно іншу владну конфігурацію, аніж яку очікувала.

Щодо користі і ганьби. Корисні ті політичні сили, які дбають за національні нтереси держави. На жаль, мені здається, що національні державні інтереси не стоять в якості пріоритета перед всіма нашими основними політичними силами. Вони використовуються у вигляді фразеологічних зворотів, як передвиборчі гасла. Але як тільки політичні сили отримують можливість покерувати державою, то в першу чергу задовольняють інтереси тих фінансово-промислових груп, які стоять за ними.

Можна сказати, що усереднена мораль не сприятиме політичному прогресу держави. Для України вкрай необхідна ротація еліт. Але найгірше, що я не бачу тієї контр-еліти, яку б виплекало суспільство, і щоб ця контр-еліта базувалася на абсолютно інших морально-етичних цінностях.

Степан: – Добрый день! Что Вы думаете о торговле оружием с Грузией? Это хорошо или плохо? Никак не могу разобраться...

О. Доний: – В інтересах української економіки є завойовування нових ринків для своєї продукції. Після СРСР в Україні є дуже велика частка ВПК. Тому в інтересах України змагатися за ринки збуту для цієї продукції. В цьому плані Украні було би дуже вигідно продавати продукцію найближчим сусідам, будь-то Білорусія, Росія чи Грузія, чи віддаленим – будь-то Пакістан, постачання танків якому було найбільшим з українських контрактів в період незалежності.

Євгенія: – Олесь! як Вам вдається поєднувати абсолютно непоєднуване. Маю на увазі мистецтво та політику. В чому Ваше покликання?

О. Доний: – Я думаю, що політична і мистецька активність у мене ідуть пліч-о-пліч, власне у значній мірі через свою подібність. Ці проекти передбачають певний креатив і оригінальність. Зрештою, всі мої мистецькі проекти мають певну ідеологічну спрямованість, вони зорієтовані на розвиток української сучасної культури, що абсолютно іде пліч-о-пліч з моєю ранішньою ідеєю – спочатку боротьбою за незалежність, а потім допомогою по становленню України як держави.

Адже без сильної, оригінальної сучасної культури Україна не зможе вибороти собі місце серед европейських народів і не матиме перспектив. В цьому плані українська сучасна культура – це більше політика, аніж партійне будівництво.

КАПИТАН: – Олесь! Молодежи изрядно надоела мышиная возня, устроенная великовозрастными дядями, время от времени меняющими то политическую окраску, то переходя из лагеря в лагерь. Существенных подвижек не видно... А ведь два года тому назад «оранжевая революция», потрясшая Украину, казалось, в корне изменит симтуацию в стране к совершенно иным формам. Хотелось бы увидеть в украинском политикуме молодых, энергичных, ярких дюдей. Конечно же, не тех, которые есть марионетками тех же взрослых дядей. Есть ли у нас в стране такой кадровый резерв и где он сейчас?

О. Доний: – Мені також цього хотілося б, але ситуація зараз в українській політиці кардинально змінилася у порівнянні з кінцем 80-х років. Тоді молодь була в політиці самодостатньою силою. Нині політика – це влада і гроші, на відміну від кінця 80-х, коли політика була віра і ідея. Так от, владу і гроші мають зараз усталені фінансово-промислові групи і їхні політичні надбудови, які не зацікавлені в появі альтернативи. Якщо вони і підпускають більш молодих за віком, то спочатку пропускаючи через своє горнило, перемелюючи там психіку неофітів.

Недаремно тепер політики табунами ведуть своїх родичів в політику. Діти, онуки, племінники, свати Ющенко, Богатирьової, Януковича, Черновецького, Онопенко, Довгого вже є або депутатами міськради, або керівниками адміністрацій, або депутатами ВРУ, і так буде далі. І далі буде ще гірше.

Бо основна проблема, що наше суспільство не потребує зараз політиків з новими морально-ціннистними категоріями. В цій ситуації безперспективна не тільки політика, а будуть відсутні перспективи України як країни у Європі та у світі.

Только экстренная и самая важная информация на нашем Telegram-канале