В четверг, 7 февраля, в гостях у Интернет-издания Новости Украины – From-UA была современная украинская писательница, журналистка и солистка рок-группы «Qarpa» Ирэна Карпа. Молодая и энергичная Ирэна рассказала о том, как она встала на стезю творчества, поделилась советами, как научиться мыслить критически, и объяснила, почему пишет книжки исключительно по-украински. Надеемся, что вы найдете в словах писательницы частичку себя.
Пундик: - Яке воно майбутнє сучасного українського мистецтва? Кілька порад та настанов для молодих письменників та музикантів, які ховають рукописи під матрацом, не наважуючись заявити про своє існування. Чи потрібна вся ця творчість пересічному знедоленому українцю?
Ирэна Карпа: - Творчість, перш за все, потрібна пересічному знедоленому митцю. Звичайно, завжди вигідніше піти продавати на базарі морожену рибу, у вас і оборот грошовий піде швидше, і «Део Ланос» ви собі купите буквально через рік. Але якщо ваша мета писати – тоді звичайно пишіть. Під матрац я це не раджу класти, як мінімум, виставляти в мережі, слухати, що кажуть про все це інші люди, ті, хто пишуть, знайти достатньо авторитетних, хто б міг оцінити ваш рукопис. Майбутнє насправді є у всього, у що ви вірите. Я, наприклад, не вірю в державу, якою вона є зараз – тому майбутнього у неї немає в моїх очах. Але майбутнє є в людей, і ми можемо щось змінювати.
Взагалі про це я нещодавно читала лекцію на ТВі (можете зайти в архів і подивитися), як стати письменником (програма називається «Лекції та події»).
Настя Телікова: - А таке от запитання: як Ваші батьки ставляться до того чтива, яке Ви пишете? Як взагалі батьки ставляться до Вашої творчості?
Ирэна Карпа: - Насті я пораджу погуглити. Це питання, яке у мене часто задають журналісти. Нормально ставляться. Остання книжка їм взагалі дуже сподобалася, вони так сміялися, що в них животи поболіли. Єдине, що я не поміняла, так це прізвище та ім’я однієї дівчинки, яка дочка їхніх друзів. З нетерпінням і острахом вони чекають, коли ж друзі теж прочитають цю книжку, де я назвала їхню дочку тупенькою. Треба дуже ретельно перечитувати свої чорновики.
Мария: - Ирэна, я обожаю Ваши книги. Они для меня источник вдохновения. Благодаря Вашему творчеству у меня произошло много положительных изменений в жизни. Ирэна, что является вашим источником вдохновения последние четыре года? Из чего «родилась» героиня книги «Фройд би плакав» Марла? Ирэна, Вы бы смогли прийти попить кофе с поклонницей вашего писательского таланта?
Ирэна Карпа: - Найдешевшим джерелом натхнення для автора є власний емоційний надлом. Відповідно, в молодості ти пишеш більше і охоче, ніж у зрілості. Але задача автора – надихатися навколишньою дійсністю, відмічати ті деталі, які люди схильні нівелювати, просто розуміти те, що звичайних речей ніколи не буває. Як тільки ти для себе сказав, що це дуже звичайний і нудний світ, і в ньому дуже звичайний і нудний я, то так воно і буде.
Це називається «краса в очах того, хто дивиться». Не в тамбурі проблема, а у фотографі, так само, як не в дійсності проблема, а в письменнику. Суміш помічання цих деталей, дивні емоційні стани і рефлексії – якщо йдеться про героїню Марлу. Плюс там подорожі, вони звичайно надихають, це нові досвіди, це щось, що міняє твою картинку світу. Я дуже люблю подорожувати, та для українців це не завжди легко, тому ми намагаємося пробити стіни головою.
Змогла би. Можна завжди мені написати на Фейсбук чи в Твітер, я їх веду власноруч. Час від часу люди, які мене знали лише зі сторони, потім якимось чином зустрічаються, і ми стаємо дуже хорошими друзями. Бо якщо людям подобається те, що я пишу, це вже свідчить про те, що ми якось подібно думаємо та сприймаємо світ.
Іванка: - На Вашу думку, чи зможуть українці стати розумнішими і нарешті дійсно здобути для своєї країни таку довгоочікувану свободу?
Ирэна Карпа: - Свобода – вона в середині кожної людини. Свобода не може бути колгоспною на всіх. Є звичайно якісь сертифіковані речі, які активуються, як наприклад, в 2004-му році. Разом всі зібралися, і кожен показав те, що в ньому самому є найкращого – дух святий зійшов на людей. Але потім всі так само дружно взяли і зневірилися. Власне, всі образилися на політиків, які, звичайно, гандони, які нічим не відрізняються одне від іншого. Але ж якщо ти ні в що не віриш і опускаєш руки, думаючи, що немає майбутнього, то ти стаєш таким самим гандоном або таким собі понурим гімном.
Все, що я роблю, завжди спрямовую на те, щоб кожна людина, маленька чи велика, незалежно від своєї статі, соціального стану, віросповідань, здобувала свободу. В буддизмі кінцева наша мета життя – це здобуття повної свободи. І тут якраз українцям і потрібно розширяти свій кругозір, їздити кудись, уміти аналізувати інформацію, не їсти те, що їм подає, наприклад, провладне медіа чи ультраінклюзів тури, не обмежуватися власною сходовою кліткою чи офісом. Але тут така справа, що це багато років знищувалося Радянським Союзом, і багато батьків передають надалі це своїм дітям, що «треба жити так і так і так». Це все питання особистого вибору кожного. Я думаю, що в українців є шанс ледь не стати найкращою нацією на світі. Це показав дуже добре 2004-й рік, і дух такий був на вулицях серед людей, була солідарність одне до одного. Дуже сумно, що люди вирішили, що це в них хтось міг забрати. Воно є у нас всіх. Вірити в себе потрібно.
Петро Микиюк: - Ірено, Ви пишете і співаєте виключно українською мовою. Скажіть, будь ласка, це пов`язано із вашими патріотичними переконаннями чи це такий собі широко «пропіарений» образ?
Ирэна Карпа: - О Господи! Я б хотіла сказати, що я просто інших мов не знаю, та це буде неправда, бо я вільно спілкуюся п’ятьма мовами. Просто пишу тією мовою, якою володію найкраще, і співаю також англійською, іспанською, французькою. Все це є в нашому останньому альбомі «& I Made a Man».
Це дуже гірко, коли в Україні те, що ти розмовляєш українською мовою, сприймається як частина твого піару чи образу. У мене тато з мамою говорять українською, дід, бабуся і всі прапрапрадіди з української родини. Це не добре, не погано, цим не можна ні пишатися, ні встидатися, це просто є. Адже є у нас ручки-ніжки, так само є в нас мова. Я вважаю, що вона дуже прекрасна і пластична, з нею можна експериментувати.
Юрка Ірко: - У книзі «Піца «Гімалаї»» Ви пишете: «Кожен боїться лише того, на що здатен сам стосовно ближнього». Як долати подібну лякливість? Адресую Ваше ж запитання: «... ти злишся через те, що світ трохи не такий, як на постері з твоєї дитячої спальні»?
Ирэна Карпа: - Насправді я злюся на якісь події, які я не можу змінити. Наприклад, ти йдеш робити візу, а тобі кажуть: «ні, у нас така процедура, потрібно чекати стільки-то і стільки-то» чи «немає якогось папірця». Я злюся через все, що впирається в якусь роботичну тупість, я б так сказала, коли відсутній людський фактор, але існує «ну це ж правило», залізний аргумент.
Потрібно навчитися не втрачати енергію в ситуаціях абсолютно кантіанських. Тому що за іронією долі виходить, що коли ти багато вистояв в усіляких БТІ, посольствах, поліклініках, то вам цей папірець нафіг не потрібен буде в результаті. Коли ти в дитинстві думаєш про доросле життя, то ти його собі трохи не так уявляєш.
Я навряд чи здатна на таке до свого ближнього, я намагаюся все раціоналізувати. Найбільше я боюсь нелюдських речей, коли напроти тебе сидить людина і дивиться на тебе скляними очима і нічим тобі не може зарадити, допомогти. Я боюся таких людей-роботів, які приросли до свого робочого місця чи службового знання.
Як боротися зі страхом – я давала цілу лекцію «Як побороти страх», вона точно має бути в Інтернеті. Можете забити і пошукати, я давала дуже багато смішних і дієвих способів.
Юрка Ірко: - 1) Якби Ви були своїм слухачем, що хотіли б почути від себе?
2) Де Вам комфортніше: перед монітором (коли пишете), перед знімальною камерою під час програми «Наші в Раші», з мікрофоном перед музикоманами, чи перед одиничним обличчям?
3) Якщо взяти до уваги той нетривкий момент, де закінчується грудна клітка і починається душа, який він для Вас, той момент?
4) Що у Вас переважає: аскетичне чи компанійське?
5) Знання про минуле допомагають Вам чи все-таки заважають робити важливі в житті кроки?
Ирэна Карпа: - 1. Хотіла би почути від себе якусь дуже нову якість звучання голосу. В мене досі таке враження, що мій голос десь гуляє глибоко в мені, це мій внутрішній голос. Я б хотіла, щоб цей внутрішній голос став зовнішнім, таким, яким я собі його уявляю. Тому що той, який я зараз чую, він ще не такий. Я б дуже хотіла цього собі побажати, як свій слухач.
2. Найнекомфортніше мені перед одиночним обличчям чи коли потрібно щось заспівати перед малою групою людей. Дуже страшно. Якщо одразу є повний зал – співати дуже легко, скакати і все таке. Та коли є кілька людей, які хочуть щось оцінити чи почути, – то, швидше за все, пропаде голос, я не зможу говорити.
Перед монітором, звичайно, легко і просто, хоча часто завтикую, особливо якщо є Інтернет та усілякі соціальні мережі.
Перед камерою завжди в принципі було легко, немає жодних страхів, навпаки, є зайве бажання надто сильно спілкуватися з глядачем наперед. Іноді я забуваю, що в мене жанр інтерв’ю, і починаю говорити «ну ти ж розумієш, що відбувається, ти бачив?...»... (сміється. – Ред.)
3. Дуже цікаве метафора. Ви просто молодець! Я, чесно кажучи, не знаю, як собі уявляти душу, і який цей перехідний момент. Я скажу Вам так: цей момент найкраще проглядається на межі сну і уяви. Ось Вам, метафора на метафору.
4. Компанійське безперечно, я дуже соціальна людина. Дуже смішно, адже я все життя себе вважала мізантропом, а тут, чим старше, тим мені більше подобаються люди. Така дивина, що в мене зараз з’являється більше друзів, ніж у студентські роки. Якось людей спокійніше сприймаєш, толерантніше, і більше стаєш здатним бачити у них якісь хороші, цінні для тебе, речі.
5. Геніальні люди вчаться на чужих помилках, розумні – на своїх, а дурні взагалі не вчаться. От я мабуть до третьої категорії відношуся, тому що в мене вже дуже багато гуль, які набиті граблями. Як писав Бондар: «Головне українця відрізняє те, що він вкотре збирається взятися за вила та вкотре наступає на граблі». Я дійсно дуже часто роблю багато речей… От минуле показує, що не можна робити, Карпа, все в останню секунду. Ні, в мене все одно, все буде робитися в останню секунду, за 10 хвилин до вильоту літака я буду думати, чи є віза.
Досвід показує, що потрібно бути поміркованою, спокійною, все планувати, не переживати через певні речі. Потім раз… і начебто все це вперше відбувається, наче немає в мене чотирьох проштампованих паспортів або я думаю: «О Боже, де я буду жити?». Можливо, це для митця добре, бо ти весь час можеш передати якусь новизну, зобразити дурнуватого персонажа, інфантильного, у якого немає досвіду. Хоча тобі вже насправді немало років, і досвіду дуже багато. Але тут доведеться вигадувати чи згадувати себе, якою я колись була. Хіба що з огляду до інших людей, те, що я стала толерантнішою, це дійсно підказує, що в минулому є багато такого, що я б зробила по-іншому, якби у мене було більше розуміння, якби я не була такою категоричною чи саркастичною, а просто м’якше відносилася до людей.
Русь-Украина, Александр: - Уважаемая Ирэна!
Очевидно, Вы пишите на украинском, а вас издают, продвигают и поощряют. Благодаря этой божественно справедливой ситуации услышал о Вас по радио.
Скажите, сложилась бы такая благоприятная ситуация, если бы Вы писали на русском?
Надеюсь, Вы разделяете ценности демократии.
Скажите, когда граждане Украины давали свое прямое юридическое согласие на введение одного государственного языка - украинского?
Норма 10-статьи Конституции о единственном госязыке является нелегитимной без референдума и навязанной стране несколькими соцгруппами, объявившими себя нацмессиями, в худших традициях имперской и национальной диктатуры, а Вы как считаете?
Спасибо!
Ирэна Карпа: - Я вважаю, що це, швидше, екзотично, що українського автора читають в Україні. Я не є Донцовою чи кимсь іще. Якщо ви подивитися на відсоток українських книжок, в порівнянні з російськими, на прилавках книжкових магазинів, то ви побачите насправді «хто тут кого витісняє».
Насправді це смішно, бо ви не бачите правдиву розстановку сил, бо всі образи, які у Вас є, вони нав’язані медіа, і Ви повинні простежити, що Вашою думкою маніпулюють. Адже Ви говорили російською, Ви нею і продовжуєте говорити, Ви будете нею читати, і бачте, як Вам пощастило, Ви ще можете розуміти українську. Так само і я. Це абсолютно спокійна ситуація. Хоча якщо українську урівняти в правах з російською, то, крім армії, її ніде і не залишиться.
У людей і так грамотність хромає. Якщо Ви є молодець, якщо Ви читаєте і не робите помилок, знаєте українську і російську граматику, такі складнопідрядні речення писали тут… Але більшість людей ставляться до цього значно простіше, читають менше, у них починається каша. Українська мова взагалі під загрозою не те, що зникнення, а якогось переходу на декоративну мову. Я не хочу, щоб з українською таке сталося. Я не скажу, що це моя надмета писати книжки українською, але я просто роблю те, що мені природно. Якби я писала російською, хтозна, може, у мене були б інші тиражі, і була би більша аудиторія, і я б могла продаватися в Росії також спокійно. Але мені ця мова не властива, я нею володію гірше, ніж англійською. Тому писатиму українською, як там було у першому питанні, «створюючи собі такий образ».
Ірина: - Ірено, захоплююсь вами! Ви надихаєте. У мене питання перше особистого характеру: розкажіть як вам вдається підтримувати себе в чудовій формі, в фізичній (в плані харчування, спорт і т.д.) і духовній (порадьте літературу) П.С. Завдяки Вам почала читати К.П.Естес, щиро вдячна).
І питання друге: журнал «Космополітен» друкує Ваші прекрасні статті в перекладі на російську мову! Чому??? Я читаю і мій мозок зґвалтований. Українці вміють читати українською. Чому для Космо робите виняток? Адже Ваш матеріал - ковток свіжого повітря для них.....
Ирэна Карпа: - 1. Правильні книжки Ви вже читаєте. Останнє, що я зараз читаю, і мені дуже подобається, англійський оригінал, не знаю, чи він є в перекладі, Далай Ламу спільно із західним психоаналітиком, книга називається «Мистецтво щастя». Дуже прості приклади, все, що є в буддизмі, і як воно все переноситься на наші сучасні західні реалії, тобто практичні поради.
Тому що бути щасливим – це насправді велика робота над собою, це наша мета у житті. Бо бути нещасним, сісти і жаліти себе і казати, що світ несправедливий, може кожен. Бути щасливим – це себе підкачувати. Вставати зранку і казати: «Сьогодні я буду щасливою». Це нелегко, у мене, чесно кажучи, виходить раз через раз, бо я і від погоди залежу, і настрій мінливий. Можна, звичайно, себе тішити: я ж митець, мені потрібно це робити, але насправді це не виправдання. Потрібно бути весь час щасливою людиною, яка заряджає інших. Я цю щасливу енергію намагаюсь перекидати в свої книги, статті, робити їх сильними, щоб людині, яка це читає, трохи стало краще, щоб це були антидепресанти. В той же час сама я не дорівнюю своїм героям, безтурботним, ідеальним. Я, швидше за все, на середньому щаблі емоційного розвитку.
Як я прийшла у форму? Безкоштовно вмикайте ютуб, знаходьте тренінг Трейсі Андерсон, і займайтеся. Вона там все показує з величезною тьоткою, у якої за кілька занять все стало у повний порядок. Що я їм? Зараз, поки йшла до вас, зайшла і випила какао з круасаном. Насправді, я їм все. Але якщо ви хочете схуднути і тримати себе в формі, то краще їжте м’ясо, рибу і багато овочів. Та не їжте солодкого, спробуйте від нього відмовитися, так само недобре їсти усілякі сирочки та йогурти.
2. Це треба, щоб ви писали прямо в редакцію глянцю, або в медіа-концерн. Тому що таке правило, виняток роблять лише для інтернет-видань, так само як із журналом «Фокус», «Кореспондент», це не тільки в журналі «Космополітен». Така от політика глянцю. Це якраз відповідь читачу на попереднє питання про те, як утискається російська мова, щоб він зрозумів, через що доводиться проходити мені. У найкращому випадку мені вдається домовитися з видавцями, щоб писали «переклад з української», щоб мої читачі розуміли, що я не мімікрую, не намагаюся залягти під глянець.
Хоча, так, не секрет: насправді гонорари, які виплачуються у глянці, – на них можна значно простіше жити, ніж на тому, що ти заробляєш на книжках, які є мистецькими продуктами. Для «Космо» я кажу щось веселе українською, потім мій же перекладач укатується, перекладає на російську, щоб максимально зберегти стилістику, навіть хочуть знімати якісь короткометражки. Мене вибрали, щоб відрізнятися від загальної кон’юнктури, від балеток і клатчей. Відповідно, Карпа пише якісь стьобні матеріали. Та насправді мені подобається писати соціальну аналітику в «Українську правду» та на радіо «Свобода», та гумористично-психологічні опуси для «Космополітен». Це якийсь досвід.
Таня: - Ви неймовірно крута, від ваших книжок мене пре.....а без ваших цитат жити не можу, ліплю їх всюди::::)))))))))))
1. Що сталося такого, що ви зрозуміли: от я маю писати, так це моє........???????
2. Ви від народження плили проти течії і наперекір всьому???????
3. В яку країну світу вас ще не занесло??????????
Ирэна Карпа: - 1. Я не можу чесно сказати, коли це сталося. Сталося це дуже в глибокому дитинстві. Я подумала собі: «Я буду письменником». Все. Це дуже важливо. З мене тоді всі сміялися, бо тоді живих письменників ніхто в очі не бачив: «Що це таке, бути письменником? Письменники сидять десь в Москві і пишуть свої книжки. Може, хтось сидить десь у Києві». Коли всі діти бігали, я в грубі зошити писала якісь свої нескінченні оповідання. Я теж сама була такою грубою, повільною. Мені здається, як тільки я почала писати, я почала писати книжки, мені здавалося, що мої зошити вже подібні на книжки. І справжнім письменником в свої очах я стала, коли мене пустили до мами на комбінат за друкарську машинку. Тоді я і зрозуміла, що все, що тут є, – це вже справжні букви, друковані, тепер я точно письменник. Хоча бабуся каже, що на мене виховательки в дитсадку скидали свої функції, бо я з півтори років говорила складнопідрядними реченнями без фонетичних помилок. Я без кінця могла розповідати дітям казки з дуже захоплюючим сюжетом. Де воно ділося зараз, скажіть мені? Чому я дитині не можу навіть Курочку Рябу нормально розказати???
2. Мені в доволі ранньому віці сказали, що я моральний урод. Я це дуже добре пам’ятаю, і на той момент мені здалося, що це майже комплімент. Тобто, якщо тебе щось відрізняє від широкої маси, з тебе будуть питати більше або якщо ти просто такий відмінник, але не задрот-відмінник. Якщо ти сам розумієш свою цінність, тебе будуть намагатися ламати. Ти оцінюєш критично якусь інформацію, якщо розумієш, що вчитель теж може бути не правий у чомусь, і ти насмілився хоча б перепитати про це. Якось воно було так.
Але якийсь протест, звичайно, у підлітковому віці відбувався. У мене було два змінних значка: «анархія» і «пацифік». Коли я відчувала себе пацифістом, я вдягала «пацифік» (а цей значок коштував три гривні), коли я відчувала себе панком, я вдягала чорну бандану і «анархію». Я розуміла, що мушу бути чимось не тим, що ходить на красивих високих підборах та в брючному костюмі. Я всі ці красиві одяги потім на першому курсі повіддавала своїм співкімнатницям, з чого моя мама дуже горювала, бо хотіла, щоб я на «человека» була схожа. Це все зміцнює, коли тебе помічають. Мені здається, що краще хай тебе помічають так, ніж коли тебе просто не помічають, і ти так само непомітно проживаєш своє життя. Я досі радію, коли бачу бабусь у шикарних шляпах чи в міських божевільних капелюхах, чи жінок з вуалями, хтось, хто йде і видно його екстравагантність. Я вже давно не вдягаюсь занадто дивно, я вдягаюся у комфортні речі, але люди, у яких такий стан душі, вони просто мусять цю всю дійсність прикрашаю собою. Вони завжди будуть викликати у мене захват.
3. Оооо, як багато. Не травіть душу! Дуже багато куди не занесло. Я все літо і осінь працювала, я так хотіла поїхати в Патагонію, в Латинську Америку, я навіть накопила вошей. І що в результаті? Мій чоловік сказав, що ми не їдемо, бо мусимо працювати. Тому я з горя подалась на індійську візу, і те, ще під великим питанням, чи моїм дітям її дадуть. Я, як завжди, у повній дупі, бо квитки куплено, все заплачено, а візу можуть не дати...
Дуже хочеться поїхати в Мадагаскар, Аргентину, Чилі, Бразилію, Нову Зеландію, Нову Каледонію, Ірландію, Ісландію, Гренландію, Антарктиду. Ще дуже багато, а життя вже не так багато лишається. І тому коли я п’ятий раз їду в Непал, я думаю, та хіба не можна щось придумати оригінальніше?
Наталія: - Доброго дня! Я прочитала кілька книжок і деякі по кілька разів із захопленням! Скажіть, будь ласка, Ірено у книзі «Піцца «Гімалаї»» Ви є прототипом Редьки чи це вигаданий персонаж? І чи можливе продовження історії? Дякую за відповідь.
Ирэна Карпа: - Редьку я якраз намагалась зробити збірним персонажем, звичайно там були якісь речі і від мене, але дуже багато було чогось такого, що мені уявлялося. Вийшла нормальна, продвинута, невизначена людина після університету – от такою я її і зобразила. Чимось вона така вийшла на мене, я багато своїх діалогів віддаю героям, якихось ситуацій, описів, але не до кінця вона є я, чим я страшенно пишаюся. Бо, як правило, ця моя автобіографічність є усюди, вона вже встигла достати. Через що я написала абсолютно автобіографічну книжку «З Роси, з Води і з Калабані», де нічого не міняла, та зате усім весело.
Аліна: - Чи кохали ви колись по-справжньому жінку? Як взагалі відноситесь до кохання між жінками?
Ирэна Карпа: - Відношусь позитивно до кохання будь-кого будь з ким, аби були любов і порозуміння. Це вже особиста справа кожного. Я дуже толерантна, і за моїм глибоким переконанням, дві жінки можуть створити сім`ю простіше, ніж жінка і чоловік, бо їм не потрібно одна одній пояснювати якісь елементарні речі. Я дуже добре розумію, як жили жіночі комуни або якісь амазонки і як вони виховували дітей. Чому б і ні?
Финч: - Сколько мне нужно написать романов, прежде чем Вы пойдете со мной на свидание?(
Ирэна Карпа: - Та я ж уже заміжня, з двома дітьми, містер Фінч. Побійтеся Бога. Краще пишіть романи – не витрачайте час на усіляку дурню. Я багато їм, мене не вигідно на побачення запрошувати.
Анюта: - Ірено, дуже ціную Вашу творчість і за це Вам окреме і щире Дякую) Навіть приймала участь у римуванні задля бажаного автографа, але, на жаль...менше з тим, запитання, напевне, дещо не надто креативне, але цікаво було б поцікавитись, з яким фруктом Ви себе асоціюєте? І три події в вашому житті, які ви не забудете ніколи? Заздалегідь, дякую за увагу-)
Ирэна Карпа: - Одразу скажу, що можна буде прийти за автографом 29 березня у «Читайгород», там буде презентація, та 30 березня в клуб «Толстой». Там можна буде побачитися, я все попідписую без проблем.
З яким фруктом я себе асоціюю? Хм… Може, з лаймом – це такий зелений лимон. Він не такий страшно кислий, як лимон, але ще не такий солодкий, як апельсин.
Три головні події… Напевно, перша – це зустріч з Олегом Мартиновим, з яким в результаті ми почали робити музику, друга – це теж зустріч з одним моїм другом, який зараз живе в Лондоні, він привчив мене подорожувати і змінив мій світогляд. А третя подія… ще не наступила, отже скоро наступить.
Валентина: - Яка ціль була поставлена проекту «Наші в Раші» і чи було її досягнуто? Дякую.
Ирэна Карпа: - Чесно, не знаю, чи було її досягнуто. Справа в тому, що попередньо планувалися всілякі зірки першого ешелону, типу Лоліти, Елки, Гоші Куценко. Я не буду зараз висловлювати своє суб’єктивне враження про творчість певних людей. Але вони не погодилися, навіть за гроші. Їм просто не цікавий український ринок, їм шкода віддавати свій час українцям – от такі от наші з вами співвітчизники. Передача була для того, щоб показати їхнє життя, як вони там живуть, відкрити плюси і мінуси життя в Москві, тобто мав бути такий собі соціальний наліт.
Частково вдалося, бо мені здається, що деякі діалоги були дуже цінними, коли люди пішли на відвертість. Мені, наприклад, дуже сподобалися програми із Сєдоковою, Стасом Костюшкіним, тобто з людьми, які роблять начебто такий поп-фуфел (і вони це самі розуміють, що є дуже дивним), виявляються дуже цікавими в житті, сильними, мудрими. Особисто для мене це було відкриттям. Бо ти сидиш і думаєш, якщо ти таке співаєш, невже у тебе мозок відшибло? Ні, вони дуже добре розуміють, що вони роблять. Кожен з нас робить якусь неприємну роботу: хтось ходить офіс, а хтось миє підлогу удома, хоча це не кайф. Тому вони до цього ставлять не як до мистецтва, а як до роботи, а для самореалізації можуть робити щось інше. Але ми мали показати, чи є ностальгія у наших братів. В основному ностальгія у всіх є. А хто не погодився на інтерв’ю – той какашка.
Костянтин Бараненко: - Здравствуйте, дорогая Qарпочка! Вы мне известны как самая очаровательная современная украинская писательница, борец за украинскую идентичность, гражданство, личную свободу, успешность и здоровый образ жизни. В связи с этим хочу спросить, не выступите ли Вы за введение второго государственного языка – английского? Или Украина так и будет плестись в самом хвосте научного, торгового, производственного и культурного мейнстрима, центр которого находится все-таки в англоязычном пространстве – в Европе и США?
Ирэна Карпа: - Дякую. Дуже хороше питання. Насправді, це була б ідеальна ситуація, якби у нас друга державна мова була б англійська, саме через усі ці мейнстріми, про які Ви говорили. Це було би розкішно! Якщо хтось таке буде робити, то я обов’язково підтримаю. Тут справа не в патріотизмі, а в тому що українець – фактично невиїзний. Бо не знаючи англійської, ти лишаєшся рабом туристичних компаній, тебе на автобусі зустріли, провели, погодували, браслет начепили, по свистку перевернулися на спинку, по свистку – на животик, переговорили із російськоговорящим гідом, і обов’язково потрібно купити шубу.
Я за те, щоб українці робили свій вибір. Я весь час його роблю сама. Не факт, що я плачу менше, ніж коштують всі ці тури, але хоча б це якийсь простір для пригод. Тому мене знов потягло у подорож. Так, англійська була б чудова для всіх, особливо для людей в регіонах, десь в маленьких містечках. Хоча бувають такі вчителі, які на власному ентузіазмі можуть вчити цих дітей. Та якби ще хоч батьки не транслювали свою обмеженість на дітей, а навпаки хотіли б всіляко розвивати…
КатМар: - 1. Коли вийде нова книга? В якому жанрі вона буде (адже дві останніх не схожі на Ваші попередні книжки)?
2. Якою і куди саме була Ваша остання подорож за кордон?
3. Чи буде продовження програми «Наші в Раші» з Вами в якості ведучої? Чи тексти, які звучали в програмі (Ваші коментарі) Вашого власного авторства?
Ирэна Карпа: - 3. Коментарі – мої найчастіше, тільки останні програми мені давали щось написане, з чого я намагалися вицупити щось, за що потім мені не буде соромно перед гостями. В основному думки збігалися. Ви знаєте, телебачення – це така штука, яка завжди шукає, як це зробити жовтушно, і дуже часто виходить так, що людей незаслужено ображаєш, телебачення їх робить абсолютно не такими, якими ми їх хочемо показати. А деколи буває навпаки: коли людина – хамидло поза кадром, а в кадрі цього не видно. І тому мій справедливий вирок, коли я хочу замочити цю людину, взагалі виглядає невиправдано.
Продовження, швидше за все, не буде, бо закінчилися герої. Є люди, які з’являлися у програмі, та більшість із них не були незапланованими.
2. Остання моя подорож була в Європу, я надивилася багато мистецтва, хоча так і не виспалася, чесно кажучи. Подорож була дуже короткою. У мене таке враження, що подорожі – це як наркотик. Якщо кудись не їдеш – страждаєш, а потім так сильно настраждався тут, що потім не розумієш, чого сюди приїхав, і там теж за інерцією страждаєш. Тому потрібно вибирати і їхати туди, куди дуже-дуже хочеться. Але слід пам’ятати, що подорож не буде такою, якою ти собі її уявляв, тому що у житті нічого не є таким, як ти собі його запланував.
1. Наступна книжка пишеться зараз, це буде роман. Швидше за все, вийде наступного року, бо це доволі об’ємна праця, з двома сюжетними лініями, розірваними у часі кількома століттями. Вона буде не подібною ні на що з того, що писала дотепер. Такий собі експеримент готую читачам.
Настя Телікова: - А скажіть, будь-ласка, як працювати над собою, що робити, щоб розвинути в собі оте критичне оригінальне мислення? Чи вже, якщо змалку не дано, то його не набудеш?
Ирэна Карпа: - Та ні, такі речі, як критичне мислення, завжди можна розвинути. Якраз, воно, по-моєму, нікому не дано з самого початку, воно формується через протест, якщо вас чмурили, то воно у вас буде змалку формуватися. Але якщо ви були лапочка-дочка, то ви будете плисти за течією, і одного прекрасно дня помітите, що займаєтеся абсолютно не тим, чим хотіли, на вас не той одяг, який для вас є зручним, ви не те їсте, у вас не той чоловік, у вас зовсім інше коло друзів. Критичне мислення виходить із ситуації незадоволення, це внутрішнє відчуття.
Треба побільше читати, чогось хорошого, толкового, бажано в оригіналах, якщо ви володієте іншою мовою, можна читати інші джерела, періодику, незаангажовану пресу. Це допоможе сформувати критичний погляд на суспільні та політичні події. Виберіть собі кількох авторів, які формують громадську думку, які зробили дослідження з певного питання, – і вони вам допоможуть подивитися на речі правильніше. Бо якщо дивиться тільки телевізор і читати безкоштовну газету, яку видають в метро, то можна подивитися, на що перетворюється мозок. Зараз є дуже багато інформації, елементарно Фейсбук допомагає вам знайти щось, там хтось, кому ви довіряєте, щось радить, наприклад книжку. Там є абсолютно прикладні речі. Насправді все треба піддавати сумнівам, хоча би трохи, і думати над варіантами.
Konstantin: - Добрый День, Ирэна! Как насчет концерта в Москве? Будет? Может быть, будет? Или такое невозможно?
Ирэна Карпа: - Таке можливо, запрошуйте. Треба, що Ви особисто чи Ваші друзі пішли в клуб, в який ви ходите, де виступають альтернативні музиканти, і сказали: «А не хотіли б ви запросити групу «Qarpa»?». Вони запитають, а що за група? Ви йдете на наш сайт, там є всі наші контакти, вся музика, яку можна послухати, чи просто у ютубі забиваєте і показуєте їм. Ми приїдемо із задоволенням! Ми їдемо всюди, де нас хочуть чути і де нас люблять і чекають.
Гость: - Пожалуйста, назовите список «выдающихся» произведений. «Войну и Мир» – не предлагать!
Ирэна Карпа: - Я не можу зараз дати цілий список… «Сто років самотності», «Козацький словник», «Та, що біжить з вовками» Естес, «Мистецтво бути щасливим» Далай Лами, оповідання Хемінгуея, весь Биковський, Прохасько, Іздрик, Варгас Льоса, Антонич.
Ірина: - Ви, Ірено, полюбили квашену капусту? Як до неї ставитесь? Питання з натяком. Цікава Ваша позиція)
Ирэна Карпа: - Квашену капусту, хм… Я нормально до неї ставлюся, у мене зараз є відкрита трьохлітрова банка квашеної капусти. Натяк не зрозуміла, але капусту спокійно їм, і в українській, і в німецькій, і у французькій кухні. Чим завинила капуста? Мама її квасить, як можна не любите те, що мама тобі турботливо пхала в багажник машини?
