Багато хто сподівався побачити у судовій залі екс-міністра внутрішніх справ Ю. Луценка. Адже, хоч суд на минулому засіданні і не задовольнив клопотання Івана Різака про необхідність викликати Юрія Віталійовича в якості свідка, знаючи екс-міністра як любителя публічних виступів і людину, схильну до імпровізацій, багато хто із журналістів сподівався на його появу. Але , навіть незважаючи на те, що Луценко тепер у відпустці, у суді він несподівано для всіх так і не з’явився. Тому залишилося відкритим питанням, чи екс-міністр був просто неправильно інформований, коли роздавав гучні кримінальні епітети на адресу Івана Різака чи це могло бути одним із методів вибивання коштів від названих Луценком «злочинцями» людей, як це, до речі, припускає і нинішній міністр МВС Цушко.
Не з’явився, на жаль, на суд і екс-генпрокурор України С. Піскун, який би міг «пролити світло» на багато цікавих моментів політичного підґрунтя справи Івана Різака.
Попри все інтрига початку четвергового засідання суду зберігалася. Приміром тим, чи все-таки дасть захист клопотання про відвід судді у зв’язку із неправовою постановою суду про початок читання протоколів потерпілих, протоколів, які не є юридично оформленими і взагалі не можуть бути предметом розгляду.
На засідання суду Іван Різак прийшов, як звично, у супроводі лікарів і брата Василя. Ми не випадково звертаємо увагу на цю деталь. Деякі Інтернет-видання повідомили, що у четвер І. Різак прийшов на засідання суду у супроводі свідків. Це – неправда. Свідки, які на процесах взагалі-то мають бути у розпорядженні виключно суду, в апеляційному суді Івано-Франківська перебувають під наглядом ( а фактично під тиском) представників прокуратури. Але про це – трохи нижче…
Перед початком судового засідання Іван Різак про щось детально консультувався із стороною захисту. Очевидно, саме ці консультації сприяли тому, що клопотання про відвід судді присутні в судовій залі так і не почули, а Іван Різак проголосив інші клопотання. Перше стосувалося політичної заангажованості справи. Як незаперечний доказ політичного підґрунтя справи підсудний навів показовий документ.
Виявляється в. о. начальника закарпатського УБОЗу В. Шимоняк, інформуючи старшого слідчого прокуратури Закарпатської області М. Данчу про осіб, які нібито брали активну участь у так званих «масових заворушеннях» серед інших чомусь лише відносно радника екс-губернатора Чубірки І. І. вказав не лише його посаду, а й те, ким є його дружина (Чубірко (Марченко) Алла Василівна.
Дружини інших осіб у рапорті шефа УбОЗа – не згадані жодним словом. Хіба це не є підтвердженням політичної заангажованості міліцейського високопосадовця? Хіба це не свідчить, що кримінальні переслідування Різака і його команди – політичне замовлення?
Політичне переслідування Івана Різака розпочалося ще у 2000 році, коли тодішній губернатор Закарпаття В. Балога звільнив його з посади першого заступника губернатора нібито «за скороченням штатів». Зауважимо, що лист погодження на його звільнення підписав особисто тодішній Прем»єр-міністр України В.Ющенко. Хоча скорочення цієї посади не могло бути, оскільки ця посада була виписана в законі « Про обласні державні адміністрації». Основна причина звільнення Різака добре відома всім закарпатцям – його відмова вийти з рядів СДПУ (О) взамін на матеріальні блага: особняк і «Мерседес». Вже тоді Балога пообіцяв Різаку, якщо він не виконає його рекомендації і не вийде з партії, буде мати «серйозні проблеми» і буде «сидіти». Політичні опоненти Різака, серед яких і «нашоукраїнець», кум Балоги прокурор Закарпатської області Бенца, як відомо, діють не словом, а ділом. Отак в коридорах закарпатської прокуратури і з’явилися відверто сфальсифіковані справи в тому числі і про нібито службове підроблення документів тощо. Зважаючи на те, що більшість посвідчень радників губернатора загубились , а наявні лише посвідчення Пауля і Рущака, одне з них має номер, інше – ні, а в обвинувальному висновку вказано номери всіх нібито посвідчень, підсудний звернувся до суду із клопотанням про необхідність витребувати з відділу кадрів Закарпатської облдержадміністрації книги реєстрації посвідчень радників на громадських засадах, а також взірці посвідчень, які видавалися у 2002– 2004 роках.
Дивно, але це невинне клопотання викликало різкий спротив представників обвинувачення, хоча копія цього журналу , очевидно, мала вже знаходитися у справі як доказ.
Як і інше клопотання – про звернення в Генеральну прокуратуру з приводу фальсифікації обвинувального вироку по свалявському епізоду і необхідності проведення судово-бухгалтерської експертизи по визначенню розміру шкоди, заподіяної в готелі «Комфорт».
Читачі нашого сайту вже мали змогу пересвідчитися , наскільки грубо сфальсифіковано кримінальну справу за даним епізодом ( втім, як і в цілому). Майже всі, хто проживав 13 листопада 2004 року в свалявському готелі «Комфорт» не підтвердили, що їх хтось бив. Ніхто із придуманих слідством потерпілих не звертався за медичною допомогою і не писав заяв у правоохоронні органи. Ніхто нікому не перешкоджав вести передвиборчу діяльність. Бо ніхто із приїжджих у Сваляву у той час агітації взагалі не вів. Не існує побитих міліціонерів. Зрештою, в матеріалах справи немає навіть протоколів допитів, а є лише якісь сумнівні папірці, які навіть не можна назвати копіями.
Якщо людина твереза і не «обкурена», вона природно запитає – а що взагалі розглядає апеляційний суд Івано-Франківської області? Адже на основі якихось дешевих папірців хіба можна когось у чомусь звинувачувати чи виправдовувати? Нема предмету розмови взагалі. Де потерпілі? Де свідки? Як суд дозволив себе втягнути у цей фарс, придуманий політтехнологами, – зрозуміти неможливо. При цьому справа фальсифікувалася з таким очевидним поспіхом, що слідчі не зважали навіть на елементарні, дитячі казуси навіть при фальсифікації простих копій протоколів допитів. Нині навіть слідчим і прокурорам треба бути дуже зазомбованими чи заляканими кимось ( зрозуміло, ким), щоб продовжувати цей ганебний фарс і виставляти себе посміховиськом на всю державу, намагаючись довести те, чого у природі не існує. Як не дивно, суд також втягується в цю клоунаду.
Наступним було клопотання Івана Різака про проведення судово-бухгалтерської експертизи розмов по мобільному телефону керівника «Закарпаттяобленерго» В. Ковача. Іван Різак навів суду список абонентів службової корпоративної мережі телефонів, яка була створена на виконання рішення комісії з надзвичайних ситуацій. Звертаємо увагу, що керівнику обленерго В. Ковачу також належав телефон цієї корпоративної мережі.
Як ви вже здогадалися, суд повважав аргументи підсудного непереконливими і відмовив йому у всіх цих клопотаннях.
Але унікально-знущальне рішення суд прийняв по останньому клопотанню Івана Різака. Підсудний просив суд про проведення судово-імунологічної експертизи згустків крові з ножів, які були в тілі загиблого ректора УжНУ В. Сливки і взятті взірців крові потерпілої дружини ректора Наталії Сливки для дослідження і встановлення групи крові.
Із результатів проведених по цій справі імунологічних досліджень випливає, що сам експерт кров трупа не досліджував, недослідженими залишились змиви з трьох ножів, а безперечно цікавими є змиви з двох ножів, вилучених на місці події. І ще: експерт-імунолог при дослідженні речових доказів – двох зіскрибів з дзеркала ванної кімнати та одягу, вилученого з місця події, встановив в слідах крові наявність антигену Н. Такий висновок зобов’язує слідчого по-перше отримати від експерта роз’яснення його заключення щодо можливого походження крові на речових доказах від Сливки В. Ю. і по-друге – призначити дослідження крові інших осіб, та, щонайменше, потерпілої Сливки Н. В.
Тому, аби усунути зазначені недоліки, захист попросив суд призначити судово-імунологічну експертизу, на вирішення якої поставити питання:
Яка групова належність крові потерпілої Сливки Н. В?
Чи містять змиви з двох ножів, вилучених з будинку 51 по вул. Солов’їній в м. Ужгороді кров людини? Якщо так, то яка групова належність цієї крові?
Чи може кров, визначена у питаннях 2-3 походити від потерпілої Сливки Наталії Василівни?
Чи може кров, визначена експертом-імунологом у висновку №12 та у висновку №13 походити від потерпілої Сливки Н. В?
І яке рішення по цьому клопотанню приймає суд?
Фантастичне.
Суд доручив Івано-Франківському обласному бюро судово-медичної експертизи провести судово-імунологічну експертизу згустків крові з ножів, які були у тілі покійного ректора Сливки і приєднати до матеріалів справи. У той же час суд… відмовив брати взірці крові потерпілої Н. Сливки для дослідження і встановлення групи крові. . Тобто, суд фактично відмовив цілком і цьому клопотанню підсудного, тому що обидві частини цього клопотання взаємопов’язані і поодинці, окремо, ці експертизи нічого практично не варті. Коментарі тут, мабуть, зайві.
Після тривалої перерви, викликаної розглядом судом клопотань, почалося читання протоколів допитів. Власне, розпочався судовий фарс на основі згадуваних уже сфальсифікованих папірців, які ніякого юридичного навантаження не несуть. Приміром, перед читанням копії протоколу допиту так званого потерпілого Онищук, Іван Різак попросив документ, з якого буде робитися читання. Суддя зауважила, що підсудний не має права давати запитання суду. Виявилося, що в розпорядженні суду немає жодного документа, який би підтверджував неможливість приїзду на суд цього громадянина. Жодного. Важко зрозуміти, чим викликаний інтерес судді розглядати подібні фальшивки. Ми не виключаємо, що слідчі, надаючи суду такі нотаріально непосвідчені копії протоколів мабуть що й неіснуючих допитів, самі себе убезпечували у разі пред’явлення до них якихось серйозних претензій щодо фальсифікації. Мовляв, копії ж нотаріально незавірені і не можуть бути юридичним документом, а, отже, які допити ми фальсифікували...
А в тому. що це так, присутні в залі переконалися , коли йшли читання наступних папірців. Цікаво було послухати, як потерпіла І. Супрун на запитання слідчого на досудовому слідстві відповідала, називаючи себе у чоловічому роді. Так і записано у копії протоколу допиту – « я не впевнений», «я ознайомлений» тощо.
Протоколи допиту подружжя Сергія та Наталії Литвинчуків практично і як свідків і як потерпілих тотожні і відтворюють один і той же текст.
Повернімося до копій протоколів і звернім увагу на час і дату проведення цих унікальних допитів. І що ми бачимо?..
...А бачимо те, що Закарпатська обласна прокуратура відтепер може претендувати на Нобелівську (а може шнобелівську) премію. Вона відкрила цікаве фізичне явище, явище телепортації – переміщення у просторі. Але якщо фізики мають справу із телепортацією мікрочастинок, то закарпатські прокурори зробили сенсаційне відкриття – вони встановили факт телепортації макросистем. Судіть самі.
Допит свідка Н. Литвинчук було закінчено о 15.50 17 лютого у приміщенні прокуратури Кременецького району Тернопільської області. А вже о 16.05 цього ж дня пані Литвинчук дає покази у приміщенні прокуратури Львівської області. Ну хіба не телепортація? Чи дика фальсифікація?
Цю ж відстань у понад 200 кілометрів за якихось 20 хвилин долає і її чоловік, Сергій. У Кременці він дає покази о 12.50, а вже о 13.10 – він на допиті у Львові. У це важко повірити? Але ж копії протоколів допитів – перед вами!
Та й слідчий прокуратури, який нібито ці допити проводить то тут, то там, кидається як білка в колесі, укліп ока– із Кременця до Львова по кілька разів. Собі він, правда, відвів для цього трохи більше часу. Фальсифікатори цих допитів, які сиділи у прокуратурі в Ужгороді, мабуть не надавали цьому значення. А про реальну відстань між Львовом і Кременцем найменшої уяви не мають. Як, цілком припустимо, про тих же потерпілих і про їх допити. У вас після цих «прокурорських неувязочок» ще залишилися якісь сумніви щодо фальсифікації кримінальної справи проти Різака? Даремно.
Після зачитання суддею свідчень Миколи Горона підсудний звернув увагу судді на те, що на підставі цього свідчення слідчий повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності за розголошення таємниці судового слідства. Справа в тому, що М. Горон, до речі, підприємець, а не студент, відмовився давати свідчення слідчому у зв’язку зі станом здоровя, а лише підтверджує покази свого брата Володимира, теж, до речі, не студента, а інструктора по туризму м. Кременець. Яким чином один свідок дізнався про свідчення іншого свідка , допит якого проводився на кілька годин раніше? До речі, саме брати Горони були реальними ватажками молодих людей, які проживали у готелі .
Якщо ви звернули увагу, протоколи майже всіх допитів свідків чи потерпілих, це вже кому що перепало від настрою слідчого, ці протоколи датовані лютим місяцем 2005 року. Події у Сваляві, відбувалися 13 листопада 2004 року. Чому саме у лютому прокуратура почала збирати показання свідків? Відповідь дуже проста.
На початку лютого 2005 року було вперше затримано Івана Різака. Але оскільки законних підстав для тримання під вартою у прокурорів не було, Івана Різака було звільнено.
Версія про причетність Різака до доведення до самогубства ректора Сливки, яка йому тоді інкримінувалась, була безперспективною. Замовники і прокурори це добре розуміли. Тому, аби накопати якусь нову кримінальну базу під політичну розправу над екс-губернатором Закарпаття, прокуратура починає відпрацьовувати свалявський варіант. Слідчими гарячково збираються або фальсифікуються покази свідків і потерпілих «свалявських подій». Настільки гарячково, що ляпсуси такої поспішності дають про себе знати сьогодні, у так званих копіях протоколів допитів. Хіба це не говорить, що кримінальна справа по Сваляві це чистої води політичне замовлення?
Черговим конфузом обернулося для судді і спроба прочитати протокол допиту потерпілих Кондора і Пряділя. Виявилося, таких протоколів нема взагалі. Як свідки вони ніби допитувалися. Але як потерпілі – ні. Ну, замоталися слідчі, не встигли «організувати» необхідні папірці.
А у протоколах допитів як свідки Пряділя і Кондор чітко сказали, що ніякого насильства у Сваляві вони не побачили.
Ще не оговтавшись від цього конфузу, суддів чекав новий епізод правового нігілізму. Відсутність протоколів допитів уявних потерпілих зекономила час. Отож суддя запросила в зал свідків. У відповідь почула, що …їх немає. Хоча зранку того дня всі їх бачили. Вони навіть реєструвалися. Судовий зал здивовано переглядався. Ще більше всі здивувалися після того, як представник прокуратури пояснив, що «він дозволив свідкам відлучитися на певний період часу». Такі оригінальні повноваження прокурорів щодо свідків викликали жвавий інтерес у присутніх. У підсудного також. Тісна співпраця прокурорів із свідками у залі суду наводить на певні думки. Нагадаємо. що на попередньому засіданні прокурори взагалі вигнали свідків із судової зали, щоб ті не наговорили чогось зайвого. Це яскраво засвідчує, що представники обвинувачення неприховано тиснуть на свідків прямо у залі суду. Дивно, що наша Феміда з цього не робить висновків.
А свідки появилися в суді після вимушеної перерви. Їх-то і свідками можна назвати лише умовно. Адже всі вони заявили нічого конкретного не бачили і не знають.
Щоправда, шурин В. Пауля, свідок Зозуля, пояснив, що Паульо одружений на його рідній сестрі, але він не вважає його своїм родичем. Мабуть якісь майнові інтереси не поділили.. Принаймні, Зозуля заперечив покази свого шурина Пауля і сказав на суді, що Паульо був у Сваляві перед початком подій. («Чалий» раніше говорив, що він там був , коли все уже скінчилося.)
До того ж, Зозуля пояснив, що він нібито був свідком словесної перепалки між Паульом і Чубірком. Зозуля взагалі багато про що чув, ба навіть бачив, як Бодя-Акваріум (Рущак) часто говорить по мобілці і мабуть це, на думку Зозулі, була розмова з І. Різаком…
Раніше б така інформація викликала б у стані сторони обвинувачення хвилю позитивних емоцій і нестримної радості. Але тепер, усвідомлюючи, що фальсифікації їхніх колег стали очевидними уже навіть для загалу , навіть прокурори не виявили до таких свідчень анінайменшого інтересу
Про те, що дані свідчення Зозулі серйозно сприймати не можна засвідчили покази … вже наступного свідка..
Водій Пауля підтвердив, що вони з Паульом приїхали вже тоді, коли студенти сідали в автобус.
Загалом, показання викликаних свідків, які так конкретного нічого і не сказали по свалявському епізоду, оскільки нічого не бачили, навряд чи допоможе суду у встановленні об’єктивної істини. Виникає величезний сумнів у доцільності їх виклику на суд взагалі .
Але, з іншого боку зрозуміло, представники обвинувачення, яким нині явно бракує свідчень живих людей, вдаються вже до усього і готові чіплятися навіть за соломинку. Лиш би відстояти честь заплямованого мундира. Хай свідки хоч щось говорять, лиш би були живі потрібні їм свідчення.
Після цього, навіть не обговорюючи запрошення наступних свідків і потерпілих, суддя різко оголосила про перерву до 13 березня., бо вже не вперше потерпілі не зявляються в суд.
P.S. Хід судових слухань, який остаточно продемонстрував політичне підґрунтя, надуманість і неприховану фальсифікацію порушених проти екс-губернатора Закарпаття кримінальних справ, грубе ігнорування процесуального закону, спонукав захист Івана Різака написати заяву на ім’я Генерального прокурора України О. Медведька про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності за службові злочини, злочини проти правосуддя, завідомо неправдиві свідчення та завідомо неправдиве повідомлення злочину.
У заяві вони, зокрема, просять Генерального прокурора порушити кримінальні справи: відносно судді Свалявського районного суду Жиганської Н. М. за ознаками злочину, передбаченого статтею 375 КК України , відносно прокурора Фотченка С. І. за ознаками злочину, передбаченого статтею 364 КК України, відносно слідчого прокуратури М. М. Данчі за ознаками злочину, передбаченого статтями 371, 372 КК України, відносно експертів Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні ( м. Львів, вул.. Кульпарівська,95): Гульчий Б. М., Гуцал В. Й., Маланчук А.З., Вакулик В. С., Єфімов В. В., Єрмак Г. О., Королюк Я. О. за ознаками злочину, передбаченого статтею 384 кк України, відносно Іщенка О. В. за ознаками злочину, передбаченого статтями 383, 384 КК України, відносно голови правління ВАТ «Закарпаттяобленерго» Ковача В. І . за ознаками злочину, передбаченого ст. 384 КК України, Рущака Б. І., Пацкана В. І., Паульо В. Д., – за ознаками злочину, передбаченого ст. 384 КК України.