…о роли и месте в истории Организации украинских националистов и Украинской повстанческой армии. Сделать это можно, отправив письмо на электронный адрес редакции From-UA. Ответы В. Полищука будут опубликованы в ближайшее время.

Виктор Полищук стал известен в Украине после выхода книги «Горькая правда: преступления ОУН-УПА (исповедь украинца)» в середине 1990-х годов. Услышать из диаспоры голос не о героизме украинских националистов периода Второй мировой войны, а об их преступлениях было непривычно. Расходилось это и с официальной линией украинского государства, поэтому «Горькая правда» распространялась едва ли не самиздатовским способом (через 5 лет после «свержения советского тоталитаризма»!). Единственный раз книга была издана в Украине в Донецке, тиражом аж в 1000 экземпляров.

Основное же издание книги В. Полищук осуществил за собственный счет в Торонто, в 1995 году. Подробнее об этом можно прочесть в интервью, которое Виктор Полищук дал From-UA весной 2005 года.

Естественно, что эта книга, хотя и попавшая под негласный запрет в Украине, была активно раскритикована отечественными историками, отстаивающими героическую версию истории ОУН-УПА. Автор одного из таких гневных ответов обвинил Виктора Варфоломеевича в нежелании пользоваться открытыми документами из спецхранов КГБ и немецких архивов.

Политолог, магистр права и доктор гуманитарных наук Виктор Полищук родился в 1925 году в городке Дубно, что на Волыни. После ареста сотрудниками НКВД отца в 1939 году он сам, его мать и две сестры в апреле 1940 года были высланы в Северный Казахстан. В 1941-44 годах Виктор Варфоломеевич трудился на стройке железной дороги Акмолинск-Карталы и в паровозном депо в Акмолинске (слесарь, токарь). В 1944-46 годах он переселился на Днепропетровщину и работал в Васильковском зерносовхозе слесарем.

В 1946 В. Полищуку удалось эмигрировать в Польшу, где он получил диплом юриста. В 1981 переехал в Канаду и по сей день живет в городе Торонто. Там он работал в различных издательствах украинской диаспоры, а позже создал собственное издательское предприятие.

Книга «Горькая правда» и по сей день продается в некоторых интернет-магазинах, правда, преимущественно российских. Например, здесь.

Тема реабилитации воинов ОУН-УПА уже традиционно активизируется в октябре. В субботу, 14 октября, на Крещатике ожидается марш ветеранов этих организаций и их сторонников. Событие интригующее, тем более, что в прошлом году аналогичный марш закончился массовой дракой ветеранов ОУН-УПА и советской армии.

Напомним также читателям, что в ходе коалиционных переговоров и подписания Универсала национального единства Президент В. Ющенко требовал включить в него пункт о реабилитации воинов ОУН-УПА. Правда, понимания его предложение не нашло.

Сейчас тему реабилитации ОУН-УПА вновь пытаются актуализировать радикальные националистические организации Украины. В частности, лидер ВО «Свобода» Олег Тягнибок заявил журналистам, что «так как создание УПА не признано как государственный праздник, мы хотим обратиться к Президенту Украины для того, чтобы он, во-первых, признал день создания УПА как государственный праздник; во-вторых, признал деятельность УПА; в-третьих, предоставил участникам УПА статус звания героев». Известный своей ксенофобской позицией экс-народный депутат (кстати, от блока «Наша Украина») заранее предупредил о возможных столкновениях.

Ну и под конец хотелось бы привести мнение тех людей, которые прочли книгу. Они приведены на языке оригинала.

«Бажаю с усiєю мiццю пiдкреслити, що Вашу працю читається знаменито. Вона становить цiкаве публiцистичне дослiдження з чiткою тезою i ясним її розвиненням. Опубликування працi було б вартiсним i ефективним приєднанням до українсько-польских i польско-українських мiркувань над трагiчним спiльним минулим, яке так односторонньо i часто надто емоцiйно експлуатується публiцистами, а навiть полiтиками обох сторiн». (Проф. д-р Януш Альбiн, Вроцлавський унiверситет)

«Довго я не брався за прочитання Твого рукопису, тому що я все це бачив власними очима, сам все це пережив, то й думав, що нiчого цiкавого у Твоїй працi не знайду... Проте, читаючи книжку, моє зацiкавлення зростало, я її прочитав, не вiдриваючись вiд рукопису. Я залишився пiд величезним враженням вiд прочитаного, в книзi вельми багатий i всестороннiй iсторичний матерiал... Я схиляю голову перед тобою i перед Твоїм твором, перед Твоїм великим українським патрiотизмом, i перед Твоєю великою цивiльною вiдвагою...» (iнж. Генрик Вiтковськй, Вроцлав)

«Я виховався серед українцiв, мiй батько, хоч i поляк, розмовляв зi мною по-українськи тем сварився з моєю матiр'ю по-українськи, ми були двомовними... Ти, виявляється, вiдважна й розумна людина, Твоє ставлення до українських нацiоналiстiв чiтке – Ти нiчого не вигадуєш, даєш фатки, джерела». (мгр. Францiшек Каплун, Замостя)

Редакция From-UA пригласила Виктора Полищука принять участие в видео-интернет-конференции на нашем сайте. К сожалению, он не смог приехать из Канады, но согласился ответить на все вопросы читателей. Напоминаем: задать свой вопрос можно, отправив письмо на электронный адрес редакции From-UA.


Вопросы:

1) Здравствуйте.

1. Судя по вашим описаниям подавляющая часть преступлений совершалась против жителей западной Украины и нисколько не затронуло восточную часть. Как вы обьяснете оргомное желание реабилитировать УПА именно в той части, которая подверглась наибольшему террору?

2. Вы описываете террор против мирного и не вооруженного населения. Скажите, как стойко воевали ОУН-УПА против армии Рейха и в первую очередь против Красной Армии?

Спасибо,
Алексей.



2) Виктор, здравствуйте!

Сейчас в украинской среде много говорят о борьбе УПА на два фронта, но ведь известно, что на самом деле УПА боролась "за
свободу украинского народа" с немецким оружием в руках, лишь в самом конце своей борьбы начав воевать и с немцами тоже. Я бы хотел попросить вас пролить свет на факты сотрудничества УПА с фашистскими войсками, ибо они сейчас умалчиваются украинскими властями и какую-либо информацию найти очень сложно.

С уважением,
Дмитрий Никитин.



3) Уважаемый господин Полищук. Уже давно пытаюсь получить разумный ответ на простой вопрос: "Представители УПА говорят о том, что хотели освободить Украину от захватчиков - как немецких так и советских, сделать Украину свободной. Как, находясь при ясном уме можно было надеяться на такое освобождение, если противниками выступали две военные сверхдержавы СССР и Германия, для которых кучка людей под знаменами УПА была не боле чем пылинкой, сдуть которую не составляло особых проблем. На что надеялась УПА? Может, они
были камикадзе, просто желавшие умереть из-за чувства патриотизма? Мне не верится в такой экстремальный патриотизм людей, большинство из которых даже родились не на территории Украины (тогда Польши). Уверен, здесь было что-то другое, а не общее желание представителей УПА обрести государственность. Итак - на что надеялась УПА? Что реально двигало ее вождями?"

Благодарю за ответ,
Астахов Дмитрий



4) Добрый день!
У меня вопросы для доктора Виктора Полищука.

1. Является ли сотрудничество ОУН-УПА с нацисткой Германией фактом беспорно установленным, и что на это говорят сами "оуновцы"?
2. Вопрос пересекающийся с предыдущим: является ли установленным фактом двойная игра немцев по отношению к ОУН-УПА? Т.е. для повышения эффективности и конспирации внешне проводить некие мероприятия показывающие, что ОУН-УПА для немцев враги, а между тем сотрудничать с ними, снабжать ресурсами, информацией.

larimed


5) Задаю вопрос об ОУН-УПА Виктору Полищуку!

Пане Поліщук, перед виїздом до Канади, Ви працювали прокурором у Польщі. Чи можна взнати де саме? Чи були Ви членом Польської компартії?

Пане Поліщук, коли Ви працювали в Українському інституті в Торонто, Ви підтримували ОУН. Виступати проти ОУН Ви стали, коли Вас звідти вигнали. Чим зумовлена така зміна поглядів?

Дякую,
Андрій Борис
Монреаль


6) Шановний Вікторе Поліщук!

Звичайно, одним запитанням, та відповіддю на нього, неможливо вісвітлити величезний спектр накопичених проблем та веселку можливого розвитку подій.

Проте у мене жевріє надія, що і одне запитання може дещо розігнати той туман, який клубочиться у овразі, створеному різними позиціями опонентів.

Чим Ви можете пояснити, що саме зараз вояки ОУН-УПА та молодики, які ними виховані, стараються "переплюнути" і докази "не зовсім чистого обличчя" і розтоптати навіть саму думку, що вони не є героями, а всеж таки скривджені та обмануті люди? Чому вони хочуть бути "зверху", чому не розуміють, що "потяг відійшов" і неможливо ані "перемогти" ані "показати правду" щодо колишнього супротивника? Невже вони не розуміють, що ніякого "Нюрнберзкого процесу" тут (в Україні або деінде) не може бути? Чого, нарешті, вони прагнуть зараз?

З повагою, Бєлов С.


7) Виктор Варфоломеевич!

Прежде всего, позвольте Вас поблагодарить за замечательную книгу "Горькая правда"! Теперь вопрос. В последнее время в Украине наблюдается процесс "отбеливания" ОУН-УПА путем создании мифа о войне бандеровцев "на два фронта" - якобы и против немцев тоже.

Вы известны как авторитетный специалист по Волынской страницы истории ОУН-УПА. Но не планируете ли вы подробней занятся развенчиванием этого мифа о якобы борьбе бандеровцев с немцами?

С уважением, Сергей Велесов


8) Здравствуйте Виктор. Не могли бы Вы сказать будет ли переиздана Ваша книга чтобы можно было ее купить в личное пользование, или если есть электорнная версия чтобы моно было ее самому прочитать.
Валерий.


9) Осуждены ли на Нюрембегсом процессе эти организации, как преступные против человечества и как пособники фашизма .И почему до сих
пор в странах "запада" и в Канаде в том числе ,ни в печате ни вправительственных заявлениях ничего не слышно пол этому поводу!!!
Ратников Виктор



10) Уважаемый Виктор Варфоломеевич!

Спасибо за объективную информацию об ОУН-УПА. У меня вопрос: почему Польша, чьи соотечественники больше всего
пострадали от рук бандеровцев, так активно поддерживали оранжевую революцию, заквашенную на идеях украинского
национализма и финансируемую из США приверженцами Бжезинского? В результате оранжевого переворота
националисты, наследники бандеровщины, пытаются насадить свою идеологию во всей Украине, добиваются придания
статуса ветеранов войны бандитам из ОУН-УПА. Вы достаточно долго прожили в Польше, объясните, пожалуйста,
неужели у поляков настолько короткая историческая память?

С уважением и благодарностью за книгу "Горькая правда. Преступления ОУН-УПА (исповедь украинца)",

Виктор



11) Приведите, пожалуйста, подтвержденные документально факты уничтожения мирного населения, љгородов и сел западной Украины
войсками германского вермахта или частями СС в ответ на вооруженную борьбу оун-упа. Ведь на оккупированной территории широко
применялась тактика уничтожения заложников из числа именно мирного населения в ответ на гибель любого немецкого солдата, офицера и
служащего (или это тоже сказки совьетов). Каждая военная операция у немцев фиксировалась документально – любая ,,активность,, упа
должна была получить должную оценку. Правда ли, что если активность была направлена на поляков, то на это смотрели с
,,пониманием,,(бандеру учили в СС до войны для этого – или это все та же ,,сказка,,). очень хочеться послушать и вашу сказку – ведь в
каждой сказке есть доля сказки.

Читатель интернета


12) З великою подякою до пана Поліщука за його працю. До речі,в бібліотеці міста Місісага є принаймні один приклад Вашої книги. Моє питання: - Чи має Віктор Ющенко Вашу книгу? Може Ви чи Ваші друзі відсилали б до нього?
Дякую. Олександр Голованов, Місісага, Канада


13) Непорозуміння ролі ОУН-УПА у визволенні (придбанні незалежності) України від загарбників, як на мій розсуд, криється у відсутності інформації про проведення загальновійськових операцій проти німецьких або радянських військ. Як підсумок – складається враження що ніякої ОУН-УПА як військової організації небуло взагалі, а тільки існувала політична організація в складі якої були «бойові загони» для проведення гострих акцій проти не поділяючих їх принципи мирних громадян (терор).

В зв»язку з цим питання:
Чи є документальне підтвердження проведення військовими формуваннями ОУН-УПА загальновійськових операцій, силами хоча б дивізії, проти німецьких або радянських окупантів?

З Повагою

Олександр Тягнибок



14) Доброго дня пане Вікторе!
В мене до вас такі запитання:
1. Чи засуджено ОУН-УПА (і інші націоналістичні і пронацистські організації) Нюрнберзьким трибуналом? Проясніть, будь-ласка, цю справу, бо суч. "дослідники" часто апелюють до того, що в матеріалах процесу нічого не сказано про бандерівців і мельниківців.

2. Пункт 3 сумнозвісного "Акту проголошення Української держави. Львів, дня 30/6.1941" гласить: "Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великою Німетччиною, що під проводом вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в ґвропі і світі та допомагає Українському Народові визволитися з-під московської окупації. Українська Національна Революційна Армія, що творитисьме на Українській землі, боротисьме дальше з Союзною Німецькою Армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі". Чи був скасований цей акт "бандерівцями-антифашистами"? Взагалі, як вони погоджують цю красномовну обставину з своїм новітнім "антифашизмом"?

3. Як сталося, що США і Канада перетворились на тераріум для розведення бандерівців і мельниківців?

4. В "дослідженнях" суч. запроданців єдиним (!) джерелом фактичних даних про "боротьбу" бандеро-мельниківців зі своїми хазяями (в т.ч. про кількість знищених німців) є "праця" якогось В. Кука. Шо воно за тварюка?

5. Суч. "дослідники"-запроданці (типу Сергійчика) оперативно штампують грубезні томи з "автентичними" документами про те, як "якийсь німець сказав іншому німцю, що ці бандерівці якось недобре зиркають на нас, німців". Чого варта вся ця "продукція"?

6. Для жителів Західної України, прямо або непрямо пов'язаних з націоналістичним підпіллям 1930-50-х рр., вся ця пропагандистська тріскотня про бандеро-мельниківців "як борців з нацизмом" виявилась цілковитою несподіванкою, оскільки кому як не їм, знати, з ким вони боролись і хто був їхнім союзником. Коли я попросив одну "зв'язкову" похилого віку розповісти, як її соратники нищили фашистів, вона довго не могла зрозуміти, про що це я. Тільки згодом (очевидно, якісь відголоси пропаганди таки дійшли до неї) вона простодушно вигукнула: "А шо? Часом і німця треба було карати, як поганий був!" Дотепер в районних газетах Західної України публікуються статті про "боротьбу з москалями" (цікаво, що найбільше пишаються суч. бандерівці підлим вбивством генерала Ватутіна), але жодних згадок про "акції, чини і офензиви" проти німецьких окупантів там не знайти. Взагалі, звідки "ростуть ноги" в цієї брехливої і цині! чної ідеї про "бандерівців-антифашистів"?

З повагою і найкращими побажаннями, Іван Рибаков



15) Глубокоуважаемый Виктор Варфоломеевич!

Прежде всего огромное спасибо за Ваш труд. Он особенно ценен тем, что написан украинцем, пострадавшим от Советской власти, и являющимся гражданином Канады. На Вас нельзя навесить ярлыки "москаля" и "коммуняки", тем Вы особенно опасны для националистических выродков. Берегите себя.

В советские времена, не без оснований, о канадской украинской эмиграции сложилось впечатление как о чем-то патологически русофобском. Однако мне в руки попала книга канадского гражданина Федора Парфеньевича Богатырчука, (1892 -1984) изданная в США в 1968 году ""Мой жизненный путь к Власову и Пражскому манифесту", написанная в Канаде и изданная в США.

С удивлением я узнал, что оказывается были, говоря инвертированными советскими штампами,"украинские буржуазные интернационалисты". Этот Богатырчук, ненавидел всё советское, он во время войны вступил во власовский Конгресс освобождения народов России (КОНР - политическая надстройка над РОА), стал членом СС.

Но по настоянию Богатырчука власовское "Российское Освободительное Движение" в ноябре 1944 года переименовывается в "Освободительное Движение Народов России" (ОДНР) с целью консолидации и предотвращения национального сепаратизма. В рамках ОДНР Богатырчук воглавлил Українську Нацiональну Раду (УНР).

Украинские "самостiйники", сгруппированные в министерстве Розенберга и вокруг П.Скоропадского встретили образование УНР с нескрываемой враждебностью.

После разгрома гитлеризма Богатырчук переждал короткое "лихолетье", когда фашистких пособников англо-американцы выдавали СССР, и снова взялся за борьбу с большевизмом уже за американские деньги. Работал на "украинском" радио в Мюнхене.

Казалось бы - типичная судьба украинского политэмигранта.... Однако, Богатырчук был, можно сказать, пламенным сторонником единства исторической России. Будучи врачем, он писал, что отделение Украины от России подобно ампутации конечностей. Телу без конечностей - плохо, но конечностям - куда хуже...

Его ненавидели бандеровцы и мельниковцы, которые в конце-концов добились того, что американцы перестали давать ему деньги на издание антикоммунистических, но не антирусских журналов "Східняк" и "Український федералiст". США были врагом не СССР (это слишком узко), а врагом России в широком смыле этого слова. Так было и так осталось.

Мой вопрос: что Вы можете сказать о Богатырчуке? Есть ли продолжатели его дела? Какое распространение имеют его федералистские взгляды в современной украинской диаспоре?

И последнее: почему у Вас нет опоры во властных структурах Украины - ясно. А Россия почему Вас не поддерживает? Когда же она перейдет если не в идеологическое контрнаступление, то хотя бы к активной самообороне от нашей жовто-блакытно-оранжевой чумной идеологии?

Спасибо.
Александр Смирнов



Відповіді на запитання




Тема «ОУН-УПА» настільки обширна, зацікавлення нею настільки широке, сформульовані запитання настільки місткі, що годі дати на них вичерпні відповіді. Прошу взяти це під увагу.

Відповідаю за чергою, як надходили запитання.

Алексею: 1) Діяльність ОУН-УПА справді була обмежена до Волині і Галичини, вона ніколи не поширилися на територію на схід від ріки Збруч, жертвами ОУН-УПА в більшості були жителі цих земель – поляки (у 1943-1944 роках щонайменше 120 тисяч), українці (1941-1950 роках щонайменше 80 тисяч) та інші. Не відповідає дійсності твердження, що жителі Західної України у своїй масі бажають реабілітації ОУН-УПА, таке «бажання» - результат посиленої пропаганди. Ніхто не проводив опитування населення Волині й Галичини щодо домагання визнати ОУН-УПА. Населення Волині й Галичини, тероризоване ОУН Бандери в роки німецької окупації, не підтримувало ОУН-УПА, ця неначе підтримка, під час війни і тепер, це, як я сказав, результат бандерівської пропаганди. Коли б справді населення Західної України бажало визнання ОУН-УПА, то воно, скупчене довкруги української націоналістичної ідеї, мало б у Верховній Раді України своїх, націоналістичних депутатів, вибраних від об’єднаних ОУН Бандери, ОУН Мельника й інших націоналістичних формувань, а так вони проходять у Парламент України лише у рамках «блоків». Це і є опосередкований доказ того, що населення Волині і Галичини у своїй масі не бажає визнання ОУН-УПА воюючою стороною у другій світовій війні. 2) ОУН-УПА не зводила боїв з німецькими силами чи Червоною Армією з метою їх знищення, на те вона не мала сили, були тільки бої ОУН-УПА з названими силами, коли вони поборювали ОУН-УПА. Був час, коли німці поборювали ОУН-УПА через те тільки, що вона, вирізуючи польське населення, стала на перешкоді брати в українських і польських селян, накладені на них, поставки (контингенти). Це не перечить твердженню, що ОУН-УПА, зазвичай з засідок, нападала на малі німецькі відділи чи радянських партизанів з метою здобути зброю, на солдатів чи офіцерів Червоної Армії я метою здобути документи.

Никитину Д.: Твердження бандерівців про «боротьбу на два фронти – проти німців і совєтів» не відповідає дійсності. Насамперед треба сказати, що, після неслухняності ОУН Бандери на початку війни проти Німеччини (прошолошення «відновлення української держави» 30 червня 1941 р.) і внаслідок наказу відкликати це «пролошення», ОУН Бандери «погнівалася» на німців, принишкла до весни 1943 р. Про «боротьбу» бандерівців з німцями й одночасно з радянськими силами годі говорити. По-перше, ці заяви нелогічні: коли б ОУН-УПА поборювала німців, то тим самим сприяла б радянський партизанці, що вочевидь не було в її інтересі, і навпаки. По-друге, щоб одночасно поборювати німецькі і радянські сили – ОУН-УПА мусіла б мати армію щонайменше силою, яка б рівнялася з воюючими силами СРСР і Німеччини взятих разом. При цьому слід сказати, що ОУН-УПА тільки впродовж півроку (від травня 1943 до грудня 1943 року) вела сутички з німцями, а від того часу, тобто від грудня 1943 р., співдіяла з німцями до кінця війни, передаючи їм розвіддані тощо – в замін за зброю, одяг тощо.

Астахову Д.: Питання збройної боротьби ОУН-УПА складне, в ідеологічній площині воно поянюється фанатизмом і волюнтаризмом, в політичній – розрахунками на перемогу Німеччини над Радянським Союзом, нічим невиправданою надією на утворення німцями української держави, хоч би на зразок Словаччини чи Хорватії. Фанатиків серед бандерівців не було аж так багато, як би це могло виглядати збоку. УПА не була повстанським формуванням, її склад, крім бандерівців з української допоміжної поліції і колишніх солдатів і офіцерів батальйонів «Нахтігаль» і «Роланад», в основному був створений шляхом терору у відношенні до українських селян Волині й Галичини. На зламі 1943.44 років у складі УПА було коло 90% «мобілізованих», отже не добровольців, яких фанатики бандерівці силували скоювати злочини проти мирного населення, зокрема польського. Після закінчення війни ОУН-УПА діяла, виконуючи наказ «Декларації» ОУН Бандери з травня 1945 року, маючи завдання утворити плацдарм на території Західної України і південно-східної Польщі, надіючись на ІІІ світову війну між державами Заходу і Радянським Союзом.

larimedu: 1) Співпраця між ОУН-УПА почалася у грудні 1943 року і тривала до кінця війни. Про це говорять архівні документи, які засвідчують домовленості члена головного проводу ОУН Бандери греко-католицького священика о. Івана Гриньоха, котрий діяв під псевдом «Гарасимовський», про співдіяльність відділів Вермахту й ОУН-УПА, з пердставниками Вермахту і Поліції безпеки Рейху. 2) Немає доказів на подвійну гру німців у відношенні до ОУН-УПА, німці, як сказано вище, поборювали ОУН-УПА, коли вона стояла на перешкоді у збиранні німцями поставок, і тільки тоді.

Андрію Борису з Монреалю: Ваші, як видно прихильника ОУН-УПА, запитання не стосуються суті проблеми, я б міг на них не відповідати, але заспокою Вашу цікавість: а) Перед приїздом до Канади я працював у містечку Явор адвокатом, а не прокурором, працівником прокуратури я був три роки після закінчення юридичних студій, виконуючи наказ влади Вроцлавського університету. Про мою «партійність» (або непатртійність) можете довідатися у тому ж Університеті, а у відношенні до інших періодів – у відповідних архівах, в яких працює чимало прихильників Ваших поглядів. 2) Я ніколи не працював у якомусь, вигаданому Вами, «Українському інституті», ніколи, за ніяких обставин, мене з роботи не виганяли. Після приїзду до Канади, я працював технічним коректором у мельниківському тижневику «Новий шлях», в якому (хоч я був новим емігрантом) я сам покинув працю, не погоджуючись з поглядами мельниківців. Я ніколи не написав ні одного, схвалюючого ОУН, слова, коли б я таке коли-небудь написав, то мої опоненти давно б це використали. І ще скажу Вам: навіть коли б я був прокурором у Польщі, навіть коли б я був членом «Польської компартії» (такої в Польщі не було), то це не означало б, що я про ОУН-УПА пишу неправду. Вже років десять тому Ваші однодумці писали про мене, що я «жид», «прокурор КГБ», «агент КГБ» тощо, а коли переконалися, що це брехня, у відношенні до мене було застосовано, триваючий по цей день, організований бойкот: про мене і про мої публікації навіть погано не можна писати. Дякую Вам за прорив у цьому бойкоті. Додатково можу сказати, за все своє життя я не міняв поглядів. У Канаді я написав більше сотні статей, опублікованих в український пресі, в жодній з них я не похваляв українського націоналізму, як теж не вихваляв його в розмовах. Вам би краще познайомитися з доктриною Д. Донцова, з політичними програмами ОУН, тоді б Ви не намагалися дискредитувати мене.

Бєлову С.: Сьогодні з українським націоналізмом багато непорозумінь, молоді люди не прихильники фашистської суті цього націоналізму. Сьогодні західний світ іде в напрямку лібералізму, який не наголошує на нації, тим більше на націоналізмі. В іншій відповіді я скажу дещо про причини такого стану речей. Націоналізм не є сьогодні предметом захисту, сьогоднішня його підтримка з боку Заходу подиктована політичним, а не ідеологічним міркуванням. Про це молодь не знає, а провідники ОУН використовують політичну коньюнктуру.

Велесову А.: Дякую за признання з приводу «Гіркої правди», вона в мене – маленький фрагмент моїх публікацій. Про «війну бандерівців на два фронти» я написав вище. До сказаного додам, що в ОУН-УПА головним на той час завданням, було вирізування польського населення, винищування «Службою безпеки» ОУН колишніх радянських солдатів, офіцерів, вбивства тих з-посеред українського місцевого населення, хто не погоджувався з практикою ОУН Бандери. На це в них вистачало сили. Повторю при цій нагоді: оборонні бої ОУН-УПА з німцями зводилися тільки тоді, коли німці поборювали їх (травень – грудень 1943) з тієї причини, що бандерівці дезорганізували збирання з населення контингентів. Це, повторюю, не були бої з метою знищення німецьких сил.

Валерію: Мої книжки можна придбати у Варшаві, крім цього деякі з моїх опрацювань опубліковані в інтернеті (http://www.poliszczuk.narod.ru/). Якщо є бажаючі перевидати «Гірку правду» президенту В. Ющенкові, то я не проти.

Ратникову В. Відповідь на чергове запитання пояснює, чому в Канаді і США мовчать на тему злочинів – фашистських помічників гітлеризму голублять у цих і в інших західних країнах з часу «холодної війни» з Радянським Союзом, тобто від 1946 року.

Непідписаному: Вельми цікаве і доречне запитання. Всьому винна Росія. І проамериканська політика усіх, після 1989 року, польських урядів, не виключаючи неначе лівих. Польський народ не забув злочину народовбивства, класичного гненоциду ОУН-УПА на польському населенні Волині й Галичини. Влада в Польщі діє на мотузку політики США, яка намагається відірвати Україну від Росії. Цьому процесові активно сприяє ОУН, український націоналізм. Таким чином українські націоналісти (багато з яких після війни служило в спецслужбах Великобританії і США, згадати б тільки Миколу Лебедя, усвідомити собі роль ОУН-з із її провідником Анатолем Камінським, другом сім’ї Віктора Ющенка), щоб усвідомити собі факт, що вони стали неначе союзниками США, а союзників США не годиться Польщі звинувачувати у злочині народовбивства. Позиція польського народу і польської влади у цьому питанні – діаметрально різна. Роль польської влади і польської науки, яка стала на послуги політики, у презентації фальшивої картини ОУН-УПА, вагома, немалу роль у цьому процесі відіграють численні недержавні організації, котрі фінансують «наукові» конференції, видання відповідних опрацювань тощо, колишній президент Польщі Кваснєвский офіційно впливає на проамериканську політику України. Відомий зацікавленим Зб. Бжезінский явно вливає на антиросійські настрої в Україні, його син Мет’ю від багатьох років «працює» в Києві. На полях слід пригадати таке: ще років 30 тому держви великими зусиллями намагалися, великими коштами, заінсталювати своїх «агентів впливу» в інших державах, котрі впливали б на їхню політику. Після розвалу СРСР ця практика змінилися: тепер діячі на зразок Зб. Бжезінського явно впливають на політику інших держав. Коли вже говоримо про «агентів впливу», то, кли йдется про Україну, президент України має його у своїй хаті. Сьогодні вже не намагаються заінсталювати таємного агента впливу, сьогодні громадяни США стають президентами держав – колишніх радянських республік.

Читачеві інтернету: Я вже вище сказав, що ОУН-УПА не зволила боїв проти німців з метою їх винищення, тому з боку німців не було причини для винищування німцями населення Західної України у відплату за діяльність ОУН-УПА. Це не означає, що не було такого винищування з боку німців, але воно було спричинене діяльністю радянського партизанського руху. Ці дії німців мали всі ознаки геноциду, вони часто проводилися у співдії у українською допоміжною поліцією, наприклад у Кортилісах, у Хатині. Окремою такою акцією було поголовне винищення німцями чеського села Малин на Волині.

Голованову О., Міссіссага, Канада: Дякую за признання. Я радий, що у бібліотеці міста Міссіссага є моя книжка. Ви, виявляється, живете недалечко від мене, потелефонуйте мені, я безкоштовно передам через Вас бібліотеці мої книжки. Я не знаю, чи през. Віктор Ющенко має мою книгу (Ви, мабуть, маєте на думці «Гірку правду»), але, знаючи його ставлення до ОУН-УПА, в нього сформоване фальшиве поняття щодо цього злочинного руху. Знаю, що цю книжку мав през. Л. Кучма і голова Верховної Ради України Олександр Мороз.

Олександру Тягнибоку: Я вже вище написав, що «загальновійськових операцій ... силами хоч би дивізії» ОУН-УПА проти німців і радянських сил не було. Незалежність України в жодній мірі не є результатом діяльності ОУН-УПА.

Рибакову І.: 1) Нюрнберзький процес був скерований проти головних винуватців Другої світової війни, в ньому доказувалось вину окремих німецьких осіб, організацій і формувань. У цьому контексті тільки дивізія СС-Галичина, як одна з багатьох «Waffen-SS» дивізій, була визнана злочинною. Злочинність ОУН-УПА слід визначати ідеологією і політичними програмами ОУН, а над усе її діяльністю. 2) Текст бандерівського «Акту проголошення Української держави» говорить сам за себе, він ніколи не заперечувався, він був звичайним наслідком того, що у міжвоєнний період ОУН була членом фашистського інтернаціоналу, який мав назву «З’їзд закордонних націонал-соціалістичних організацій» з осідком у Штутгарті. 3) США і Канада дали притулок українським націоналістам і використовували їх у ході «холодної війни» проти Радянського Союзу. 4) В. Кук став на чолі ОУН Бандери в 1950 році після того, як був знешкоджений Роман Шувевич-Тарас Чупринка. Його писання не суттєве для формування громадської думки на Укаїні. 5) Серед кожного суспільства є люди типу Володимира Сергійчука чи Станіслава Кульчицького, котрі роками прославляли радянський устрій, а тепер прославляють бандерівщину, це – ниці люди. Інша річ, що на їхньому писанні формуються думки суспільства. В. Сергійчук, наприклад, написав у своїй книзі, що поляки у міжвоєнний період запрягали українців і ними орали, він, від імені ОУН, сіє ненависть молодого покоління українців Волині до поляків, використовуючи примітивні засоби. Коли ж ідеться про С. Кульчицького, на якого посилається през. В. Ющенко, то колектив істориків Інституту історії України Української академії наук, під його керівництвом, спорядив ненаукову оцінку ОУН-УПА, про що читач має змогу дізнатися з мого опрацювання, яке доступне в інтернеті і яке опубліковане брошурою. 6) Населення Західної України було і наділі є залякане бандерівцями і мельниківцями. Вони у час німецької окупації тероризували це населення, свідки і нащадки цього терору знають методи діяльності бандерівців, вони й сьогодні ще жахається бандерівщини, її тінь ще й досі витає над цим населенням. Саме це є причиною, що вони, бандерівці і мельниківці, не мають змоги самостійно йти до виборів Верховної Ради України. Генерал Ватутін, як і польський генерал К. Свєрчевський, були вбиті бандерівцями «принагідно», з засідки, не знаючи кого персонально нападють.

Смирнову А.: Дякую за признання. Мені 81, я застрахувався на немалу суму на випадок, коли б мене зустріла неприродна смерть, ці гроші мали б бути використані на видання моїх праць великими тиражами, у перекладах на інші мови, про що оунівці знають, тому я їх не боюся, моя неприродна смерть передусім їм спричинила б шкоду.

Дійсно, усе, що діялося на політичному фронті східноєвропейської еміграції у Каналі і США, було і є надалі просякнуте антиросійщиною і антисоєвтчиною. Не знайшлося автора-інтелектуала, який би сказав, що російський народ, це не царський чи сталінський режими. Переконливий приклад цього – Богатирчук. Антиросійщиною просякнута й сьогодні інтелектуальна й політична еліта Польщі.

Я знаю українців сходу і заходу України, вони у своїй масі не антиросійські, вони тверезо спостерігають за подіями, для них існує різниця між росіянами і режимами в Росії, вони свідомі того, що українцеві ближче до росіянина, ніж до німця чи американця. Прикладом цього є той же Богатирчук, як Ви пишете. Тільки я непевний які міркування ним керували – ті, що виходять з душі, чи політичні.

Я релятивно недовго у Канаді, я не натрапив на книжку Богатирчука, ані на інформації про його діяльність. Якщо у Канаді чи США є прихильники єдиної східнослов’янщини, то вони, які прибули за океан останніми роками, за сьогоднішніх політичних умов, не подадуть голосу.

Мене не підтримує ні український, ні польський, ні російський, ні який-небудь інший уряд. Мені й не потрібна їхня підтримка, я займаюся науковою працею, я не входжу в політику, я нею займаюся тільки як політолог.



Поліщук Віктор Варфоломійович